У Хмельницькому загинув мешканець села Тарасівка Дмитро Червяков разом зі своєю дівчиною Лізою, жителькою Хмельницької області: їх збила автівка. Двоюрідна сестра Діми Аліна розповіла нам про те, якою чудовою людиною був її брат. Публікуємо ці спогади для того, аби читачі згадали загиблого добрим словом.
Народився Дмитро 26 червня 2001 року в селі Тарасівка Великописарівської громади. Єдиний син у своєї мами, а батька він і не пам’ятає. Дитинство провів у гурті двоюрідних сестер Аліни та Вікторії. А також із задоволенням їздив до тітки в сусіднє село Солдатське: там і на вихідні залишався, і на канікули.
— Веселий такий він у нас був та активний у будь-якій компанії, його всі любили та поважали, — розповідає Аліна. — Завжди активно проводив час: влітку ми разом купалися в річці, а взимку каталися з гірок. Коли підросли — ходили гуляти до Пожні. Вже ніде не каталися та не бігали, а сиділи по хатах у друзів. Нам було цікаво спілкуватися.
Більше історій мешканців прикордоння та Великописарівської громади читайте на сайті «Ворскла».
Співрозмовниця розповіла, що найбільше Діма опікувався меншою двоюрідною сестричкою Вікою. Він навіть плавати її навчив буквально за пару днів.
— Віці тоді було років п’ять, а Діма — підліток, — каже героїня матеріалу. — Сам він уже вмів плавати, бо жив біля річки, та й дядько з тіткою плавати його навчили. От він вирішив і сестричку маленьку навчити. Вона заходила у воду, барахталася там, але займатися плаванням із Дімою боялася. Тому він купив їй спеціальні такі нарукавники, щоб вона не потонула й упевнено трималася на воді. За якихось пару днів Віка вже плавала самостійно! Щоправда, там, де неглибоко: з берега.
Навчати інших у Дмитра виходило добре, а от чи любив він навчатися сам — ми поцікавилися у Аліни. Дівчина розповіла, що брат навчався у школі без особливих успіхів.
— Як усі хлопці — середньо, — уточнює сестра. — Читати не любив, рахувати — теж, та й писати не особливо хотів. Зате з фізкультурою у нього не було жодних проблем! А урок праці відвідував із задоволенням завдяки тому, що вчителькою цього предмета була його класна керівничка Лариса Михайлівна. Малював він гарно, але не мав бажання цим займатися.
Після закінчення сільської школи юнак вступив до Великописарівського професійно-технічного училища, адже вирішив здобути ремісничу спеціальність. Ось де й знадобилися здібності Дмитра працювати руками та фізична витривалість.
Улюбленою стравою Діми була смажена картопля.
— І не просто смажена, а підсмажена добряче! — зворушливо та з теплом у голосі уточнює Аліна. — А на чому вже саме підсмажена — на олійці чи сальці — неважливо. Частіше, мабуть, на олійці. Хоча сало він любив! Та й молоко свіженьке — теж. Корови у нас були, тож чому б домашнього молочка і не пити?
Як розповіла героїня статті, Дмитро любив грати у футбол, а через те, що він був душею компанії, позитивним та дружелюбним, то й інші діти також стали гравцями. Причому — як хлопці, так і дівчата.
— Футбольне поле було якраз біля школи, тож ми бігали туди на тренування, — згадує Аліна. — Склад команди завжди був різним залежно від кількості гравців. По-різному бувало. Але частіше грали 8 на 8.
Читайте також інші матеріали рубрики «Люди нашого краю» на сайті «Ворскла».
Коли роки навчання в училищі були позаду, настав час армійського життя: Дмитро пішов служити до лав української армії. Потрапив до Білої Церкви.
А потім відбулося повномасштабне вторгнення. Солдатам запропонували підписувати контракти і продовжувати службу під час війни, але Діма не погодився, демобілізувався і повернувся додому — до рідної Тарасівки.
Та вдома вже не так, як було раніше. І не лише через війну, а й через те, що немає в живих улюбленої тітки, з якою пов’язані найкращі спогади безтурботного дитинства.
— У червні Діма приїздив у відпустку, щоб відсвяткувати свій день народження, а потім повертався до військової частини, і тітка його так тепло проводжала, так вони вже прощалися… А як тільки приїхав на службу — одразу повідомили про те, що тітка померла. Але на поховання Діму не відпустили. Сказали, що він свою відпустку вже відгуляв.
Демобілізувавшись із лав української армії, Дмитро певний час пожив удома, а потім переїхав до Хмельницького до своєї дівчини Єлізавети. Жили разом і планували весілля. Якому, на жаль, не судилося відбутися.
16 травня молода пара відправилася по закупи, і сталася трагедія: автівка BMW влетіла на пішохідний перехід просто на Діму та Лізу. Після цього врізалася у стовп, який упав на проїжджу частину.
Дівчина загинула на місці, а хлопець помер у лікарні.
Отак і сталося: замість весілля — поховання. Поховали закоханих в одній труні. Лізу — у весільній сукні та фаті, Діму — у весільному костюмі.
26 червня Дмитру мало виповнитися 25 років. Він був єдиним сином своєї матусі, яка виховувала сина сама.
Смертельною аварією наразі займаються правоохоронні органи. А ми можемо лише підтримати рідних та близьких та допомогти їм пережити непоправну втрату. Даний матеріал зі світлими спогадами сестри нехай стане приводом для того, аби згадати та пом’янути Дмитра теплим і добрим словом. Це єдине, чим ми, живі, можемо йому допомогти.
Оксана КОВАЛЬОВА
Матеріал надруковано зі скороченнями. Повний текст спогадів про Дмитра Червякова читайте у друкованому виданні газети «Ворскла» та її PDF-версії. Для замовлення звертайтеся: 0667172898, vorskla1930@ukr.net
Читайте також
