Історія десантника та артилериста Костянтина Руденка
Залізо можна відновити, загартувати або замінити новим. Із людьми складніше. Хоча приклад 42-річного сумчанина Костянтина Руденка, військовослужбовця Збройних Сил України, доводить: людська воля інколи буває міцнішою за найтривкіші сплави.
Сьогодні він — майстер ремонтної майстерні артилерійського озброєння. Його нинішня зброя — інструменти, досвід і знання інженера. Його завдання — повертати в стрій те, що нищить ворога.
У цьому підрозділі Костянтин служить лише кілька місяців. Але за плечима — понад три роки великої війни, штурми, десантні операції, бойові завдання і важкі поранення, кожне з яких могло стати фінальною крапкою.
Народився й виріс Костянтин у Сумах. Закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Промислове і цивільне будівництво». Його покликанням став зв’язок — те, що з’єднує людей і тримає докупи цілу країну.
— Я відповідав за складні інженерні мережі: будував вишки зв’язку, прокладав кабелі, паяв оптоволокно, — розповідає чоловік. — Тривалий час працював у Києві. А буквально напередодні повномасштабного вторгнення повернувся на Сумщину. Ми якраз монтували мережу в одному з населених пунктів області. 24 лютого мав звичний робочий виїзд, але до об’єкта ми так і не доїхали — почалася війна.
З перших днів повномасштабного вторгнення Костянтин прагнув іти добровольцем. Проте тоді біля військкоматів стояли величезні черги, людей просили зачекати.
— Сидіти склавши руки я не міг, тому волонтерив: возив продукти хлопцям на блокпости, відновлював перебиті лінії зв’язку та інтернет, — згадує він.
Більше історій захисників із Сумщини читайте у рубриці «Наші герої»:
– «Позивний Велес: артилерист, який навіть на війні рятує тварин»
– «Десять років у ритмі залпів: історія артилериста Олександра Савченка»
– «Кермо, метал і пензель: боєць 27-ї бригади Анатолій Головко»
– «Водій “Урагану” Сергій Корчменко: про фронтові дороги та побратимів»
– «Ярослав Брюховецький: добровільне повернення на фронт»
Час професійної військової служби настав у символічний день. 24 серпня 2022 року, у День Незалежності України, Костянтин Руденко був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Після інтенсивного навчання він потрапив до складу 46-ї окремої аеромобільної бригади.
Почалися суворі будні десанту. Спочатку було визволення Херсонщини. Окупанти тікали під натиском українських сил, залишаючи техніку та позиції, а підрозділ Костянтина переслідував ворога, гнав його до самого Дніпра.
Щойно правобережжя Херсонщини звільнили, крилату піхоту перекинули туди, де плавилася земля, — на Бахмутський напрямок.
У грудні 2022 року найманці ПВК «Вагнер» зуміли зачепитися за околиці міста. Десантникам поставили чіткий і жорсткий наказ: вибити ворога й зачистити позиції.
Завдання виконали. Але ціна була високою.
В одному з ближніх боїв просто поруч із Костянтином розірвався танковий снаряд. Чоловік дістав численні осколкові поранення рук, ніг і обличчя.
Попереду були понад місяць у шпиталях, складні операції та невтішний висновок військово-лікарської комісії: для служби в десанті здоров’я більше немає.
Проте повертатися в тил Костянтин не збирався.
Після лікування він знайшов інший підрозділ — рідну для Сумщини 27-му окрему артилерійську бригаду імені кошового отамана Петра Калнишевського.
Спершу служив у зенітно-ракетній батареї. У складі мобільної вогневої групи разом із побратимами полював на російські «шахеди» та прикривав роботу артилерії від повітряних загроз.
Згодом виконував завдання на найскладніших ділянках Північно-Східного напрямку. Там Костянтина наздогнала друга біда.
— Це було у лютому 2024 року, — згадує боєць. — Я щойно повернувся з короткої відпустки, ми з побратимами висувалися на позицію. Маршрут був добре знайомий, їздили ним неодноразово, і все миналося спокійно. А цього разу в наш автомобіль прилетів ворожий FPV-дрон.
Костянтин із водієм прийняли на себе основний удар і зазнали важких поранень.
— Мені знову сильно посікло обличчя та очі. Хлопці, які дістали легші травми, не розгубилися, надали першу допомогу, і евакуація спрацювала блискавично, — говорить військовий.
Далі були пів року виснажливого лікування. Кілька хірургічних втручань, тонка робота лікарів над порятунком зору, відновлення після важких травм.
Чергова комісія визнала чоловіка обмежено придатним. Але інженерне минуле та військовий гарт вимагали діяти.
Костянтин знову повернувся у стрій. Нещодавно його перевели до взводу технічного забезпечення.
— Тепер допомагаю хлопцям обслуговувати й ремонтувати техніку, «кручу гайки». За роки цієї війни я занадто звик бути корисним на фронті, щоб просто сидіти осторонь. Там, де мої руки та інженерні навички можуть принести користь, і є моє правильне місце, — просто пояснює свій вибір майстер.
Сьогодні його щоденна робота — ремонт і обслуговування артилерійського озброєння.
Кожен відновлений вузол, кожна відремонтована деталь, кожна повернута в стрій одиниця техніки означає більше, ніж просто справний механізм. Це врятовані життя піхоти на передньому краї. Це точні удари по ворогу. Це ще один день боротьби за Україну.
Костянтин Руденко добре знає ціну війни. Він бачив її зблизька — у десантних штурмах, під Бахмутом, на Північно-Східному напрямку, у шпитальних палатах і в очах побратимів.
Але після всього пережитого він не шукає гучних слів. Просто робить те, що вміє. Там, де потрібні його руки.
Костянтин Руденко мріє про те саме, про що мріють мільйони українців, — про мир після остаточної перемоги.
Йому є заради кого повертатися до звичного життя. У рідних Сумах на нього чекає любляча родина: мама, брат і кохана, з якою доля звела його вже під час цієї війни.
Вони щодня тримають зв’язок, переживають і вірять, що головний свій об’єкт — мирне майбутнє України — інженер Костянтин Руденко обов’язково добудує.
Олександр МОЦНИЙ
Читайте також.
