Наша перекличка земляків триває, і що більше з’являється позначок на карті, то менше ця карта схожа просто на географію. За кожною назвою міста чи села — дім, який довелося залишити, люди, яких розкидала війна, і дуже проста мрія: колись знову зустрітися на рідній землі.
Після попереднього матеріалу читачі «Ворскли» продовжили писати, де вони живуть тепер і звідки родом. Ми не повторюватимемо вже розказані історії. Сьогодні — нові імена, нові місця і нові рядки нашої великої великописарівської переклички.
Цього разу почнемо з Тетяни Надточий — переселенки зі знищеної Олександрівки.
Тетяна нині знову живе в Олешні — там, де народилася. Сюди вона виїхала з Олександрівки. Але саме маленьке село, де минула значна частина життя, залишилося в серці.
«Туга за нею, за односельцями виливається у рядки віршів», — написала Тетяна.
І цей вірш не хочеться ні скорочувати, ні розривати:
А в очах палаюче село…
Згарищами погляд той блукає,
Все було , було , було, було..
Думка ця, часУ тепер не має.
Тут за мить спотворене буття,
І спаковані під вибухи пожитки,
В тліючих будиночках з життя,
В вічність замуровані відбитки.
В серці озиватимуть руїни,
Спалені домівки і сади,
Біль нестерпний кожної родини,
Й вирвами поглинуті сліди.
Я в село з лелеками полину,
Я вітрил у вітра попрошу,
Вирвану із серденька частину,
Липовим я цвітом притрушу.
Незабутня,боляче сумна,
Олександрівка – село розмаю,
Повернусь,як скінчиться війна,
Хай на карті обрис не зникає.
Останній рядок фактично й дав назву сьогоднішньому продовженню нашої переклички.
Олександрівка фізично понівечена війною. Але з карти пам’яті людей вона не зникає.
Ольга Котова написала, що вона з Олександрівки, а нині живе в Богодухові й сумує за домівкою.
Любов Николаевна тепер живе під Полтавою:
«Ніколи не думала, що буду жити тут. Найкращого місця на Землі, ніж рідненька Олександрівка, для мене не було і не буде».
Ала Плотнікова оселилася в Охтирці. І її слова — про те саме відчуття, яке раз по раз звучить у коментарях:
«Клята війна на старість заставила тікати із рідної домівки, ну серцем і душею залишилась у рідному селі Олександрівка до кінця свого життя».
Є земляки з Олександрівки і в Тростянці, і в Німеччині. Тобто навіть одна невелика точка на довоєнній карті Великописарівщини тепер розсипалася на багато інших.
Додаються до нашої карти й нові населені пункти.
Оксана Виниченко — з Великої Писарівки, зараз проживає в Опішні Полтавської області.
Тетяна Мовчан відгукнулася з Хмельницького. Написала зовсім коротко, але за цією фразою — весь сенс нашої переклички:
«Дуже хочу всіх побачити і обійняти».
Елена Смирнова родом із Лукашівки. Після одруження 35 років прожила з чоловіком у Спірному, а тепер їхнім місцем проживання стала Івано-Франківщина.
Світлана Лиска повідомила, що вона з Великої Писарівки, а нині живе на Полтавщині.
Валентина Євченко — з Розсошів. Тепер її адреса на нашій карті — Краснокутськ.
А Євгеній Сипко відгукнувся з Тростянецької громади.
Це вже не просто окремі прізвища. Поступово стає видно, наскільки широко розселила війна людей із нашого краю.
Надія Скоркіна-Привал родом із Лугівки, нині живе в Харкові.
Її коментар важко переказати краще, ніж вона написала сама:
«А рідна Лугівка сниться кожної ночі. Найкращого місця, як наша рідна, найкраща у світі Лугівка, немає на землі. Повертатися нікуди…»
Це «повертатися нікуди» повторюється в нашій перекличці надто часто.
Так само Валентина Усенко, яка зараз мешкає в Охтирці, пише:
«Дуже хочу додому, а повертатися немає куди».
Міста, де люди знайшли прихисток, можуть бути зовсім поруч із Великою Писарівкою. Але відстань тут уже вимірюється не кілометрами.
Ще одна нова закордонна точка — Берлін.
Там нині живе Ніна Бойченко із Пожні.
До Польщі переїхала Ольга Філоненко. Вона родом з Охтирки, але жила у Великій Писарівці, тому також відгукнулася на нашу перекличку.
За кордоном наша карта давно вже вийшла далеко за межі сусідніх держав. І кожна нова відповідь лише підтверджує: великописарівців сьогодні можна зустріти в різних країнах Європи і значно далі.
Окремо хочеться зупинитися на коментарі Valentinka Koval.
Її родина з Великої Писарівки. Спочатку після виїзду вони жили в Іванівці, тепер — в Охтирці.
Але найважливіше в цій історії навіть не маршрут Велика Писарівка — Іванівка — Охтирка.
В Іванівці виявилося багато переселенців із Великописарівської громади.
«Ми стали там наче одна велика сім’я — згуртовані, дружні, завжди готові підтримати одне одного. Разом переживали тривоги, допомагали, ділилися останнім і просто були поруч. Саме ця людська підтримка допомагала триматися у найважчі моменти», — написала Валентина.
Тепер родина в Охтирці. Що буде далі — не знають. Але є бажання одного дня повернутися, зібратися знову і відбудувати життя.
І ще одна її фраза, яку варто залишити майже як підсумок усієї нашої переклички:
«Бо дім — це не просто місце. Дім — це люди, спогади, рідна земля і частинка душі, яка назавжди там залишається».
Додаються нові люди й до тих населених пунктів, які вже були на нашій карті.
Наташа Бречка — з Великої Писарівки, нині живе в Кириківці.
У Богодухові живе Микола Гавриленко з Ямного. Туди ж привела війна й Ольгу Котову з Олександрівки.
До нашої переклички долучилася й Наталія Комарова. Її донька прожила у Великій Писарівці 17 років, а зараз живе в Сумах. У цієї родини є й особливо болюча особиста історія — чоловік доньки, батько двох дітей, зник безвісти.
За кожним таким коротким повідомленням — набагато більше, ніж можна вмістити у позначку на карті.
Ми оновили нашу карту за новими відповідями читачів.
На ній з’являються Опішня, Краснокутськ, Хмельницький, Івано-Франківщина, Берлін та інші точки. А там, де позначка вже була, додаються нові люди.
І саме так будемо робити далі: не створювати щоразу нову карту з нуля, а доповнювати вже зібрану географію Великописарівщини.
Бо за сухим словом «переселенці» — зовсім не абстрактна маса людей.
Це жителі Великої Писарівки, Олександрівки, Лугівки, Розсошів, Пожні, Ямного, Лукашівки, Спірного та інших наших сіл.
Їхні нові точки — Охтирка, Богодухів, Харків, Суми, Тростянець, Полтавщина, Хмельницький, Прикарпаття, Польща, Німеччина та багато інших місць.
А точка, від якої подумки проводяться всі ці лінії, залишається тут.
На Великописарівщині.
Тож наша перекличка триває. Пишіть, звідки ви родом і де живете зараз. Адрес не потрібно — достатньо міста, села, області чи країни.
Бо війна змогла розкидати нас по Україні та світу.
А зробити чужими одне одному — ні.
Читайте також
