У прикордонних громадах люди продовжують гинути за звичайними мирними справами — дорогою додому, біля худоби, на городі чи під час ремонту пошкодженої хати.
Особливо багато таких трагедій пережила Великописарівщина. Тут російські дрони атакують людей на дорогах, подвір’ях і біля власних осель. Звичайна поїздка велосипедом, вихід до господарства чи спроба врятувати пошкоджений будинок можуть стати останніми.
Для більшості з нас повідомлення про черговий обстріл прикордоння — це новина у стрічці. Для тих, хто там залишається, — щоденна реальність.
Попри постійні атаки, у зруйнованих і майже безлюдних населених пунктах досі живуть люди. Вони забивають вибиті шибки, доглядають городи, годують тварин і сподіваються, що саме їх лихо омине.
Зрозуміти їх можна. У цих хатах минуло життя, на цих городах працювали роками, у дворах залишилися худоба, птиця, бджоли та все нажите. Людині важко одного дня покинути рідне подвір’я і вирушити невідомо куди.
Але сьогодні доводиться чесно запитати: чи варте все це людського життя?
Навесні, коли прийшла пора садити городи, багато людей, які залишалися вдома або поверталися до своїх осель, узялися до звичної праці.
«Як же все покинути? Треба хоча б дочекатися врожаю», — говорили вони.
Проте ворогові байдуже, чим займається людина. Оператор російського дрона бачить, що перед ним не військовий, а цивільний — літній чоловік, пастух, пасічник чи людина на велосипеді. І все одно завдає удару.
На Великописарівщині вже сталося надто багато трагедій, коли люди гинули у власних домівках, на подвір’ях і дорогах — під час звичайних мирних справ.
Одна жінка загинула у власній хаті, коли в неї влучила керована авіабомба. Чоловік, який жив разом із нею, отримав тяжкі поранення, а будинок за мить перетворився на згарище.
Інший чоловік їхав велосипедом і віз сіно для кроликів. Його атакував ворожий дрон. Через постійну небезпеку тіло загиблого не вдалося забрати одразу.
Наступного дня сталася ще одна трагедія. Земляк не встиг доїхати велосипедом до власної оселі — безпілотник наздогнав його на дорозі. Щоб забрати загиблого й поховати, рідним довелося самим наражатися на смертельну небезпеку.
Ще один чоловік після влучання дрона у свій будинок поспішив лагодити пошкоджений дах. Наступний удар не залишив йому шансів.
Подружжя вже виїхало у безпечніше місце, але вирішило повернутися лише на один день. Хотіли забити вибиті шибки, щоб негода остаточно не знищила хату. Ворожий дрон убив обох.
Чоловік намагався сховатися від дрона у дворі сусідів, де вже ніхто не жив. Після влучання у будинок його більше ніхто не бачив.
Подружжя поїхало до бджіл — звичайна господарська справа, якою вони займалися роками. Рідні кілька днів не могли додзвонитися до них. Згодом стало відомо, що обоє загинули.
Чоловік їхав велосипедом додому і потрапив під удар дрона. Після його загибелі неповнолітній син залишився круглим сиротою.
Пенсіонер рухався автомобілем дорогою, коли безпілотник поцілив у машину. Людини не стало за одну мить.
Молодий чоловік підійшов подивитися на дрон, який зачепився за гілля дерев біля будинку. Безпілотник вибухнув, обірвавши його життя.
Пастух гнав худобу, коли ворог завдав удару. Загинули і чоловік, і тварина.
Ще одного місцевого жителя FPV-дрон атакував просто на вулиці. Через загрозу повторних ударів до тіла кілька днів не могли підійти.
Це лише частина відомих випадків. Є ще поранені, яких сусіди чи рідні під обстрілами намагалися доправити до лікарень. Є люди, які вижили дивом, але втратили здоров’я, житло й близьких.
За кожним таким повідомленням — не просто цифра у зведенні. Це обірване життя і родина, яка вже ніколи не буде такою, як раніше.
Читайте також: Дрони б’ють по зруйнованих вулицях Великої Писарівки: люди тікають пішки і велосипедами
Ситуація на прикордонні стала настільки небезпечною, що іноді неможливо вивезти не лише поранених, а й загиблих.
Раніше односельці та рідні ще намагалися прорватися під обстрілами, щоб забрати тіло людини. Тепер кожен такий виїзд може призвести до нових жертв.
Через це померлих доводиться ховати просто на подвір’ях — поспіхом, без труни, священника і можливості нормально попрощатися.
Відомий випадок, коли чоловіка, який помер наступного дня після тяжкого поранення, намагалися вивезти для поховання. Дорогою із селища російський дрон поцілив в автомобіль.
Чоловіки, які супроводжували тіло, встигли вискочити й урятувалися. Машина згоріла вщент, а разом із нею — і тіло померлого.
Війна забирає в людей не лише життя, здоров’я і домівки. Вона іноді не залишає навіть можливості по-людськи поховати рідних.
Попри небезпеку, частина людей не погоджується виїжджати далеко від дому.
Коли власна хата згорає або стає непридатною для життя, вони переходять до сусідів, оселяються у покинутих будинках, літніх кухнях, сараях чи гаражах. Люди перебираються з одного пошкодженого двору до іншого, аби лише не залишати рідної вулиці.
У кожного свої причини. Хтось вірить, що війна скоро закінчиться. Хтось не знає, куди їхати. Комусь соромно просити про допомогу. Дехто боїться починати все спочатку або просто не має сил на черговий переїзд.
Засуджувати таких людей легко. Набагато важче уявити, як це — у поважному віці залишити дім, господарство, звичний побут і вирушити туди, де все чуже.
Але від розуміння цих причин небезпека не стає меншою.
Коли висихає трава, пожежі після прильотів можуть швидко охоплювати подвір’я і будинки. Гасити їх часто нікому.
Попереду зима. У багатьох прикордонних населених пунктах немає світла, газу, магазинів і доступної медичної допомоги.
Навіть затопити піч може бути небезпечно: дим із димаря показує, що в будинку залишаються люди, і може привернути увагу оператора дрона.
Читайте також: Дрони знищили ще чотири подвір’я у Розсошах: люди повернулися додому — і втратили житло
Тим, хто досі вагається, хочеться сказати без докору: жоден урожай, жодна хата і жодне господарство не варті вашого життя.
Це не означає, що майно нічого не важить. У кожній оселі — пам’ять, сімейні фотографії, речі близьких, праця кількох поколінь. Люди наживали все це не один рік і мають право болісно переживати втрату.
Але зруйнований будинок можна спробувати відбудувати. Речі — придбати знову. Город наступного року можна засіяти в іншому місці.
Повернути загиблу людину не зможе ніхто.
Варто подумати і про дітей та рідних, які вже виїхали й щодня чекають вашого дзвінка. Вони живуть у постійному страху, що одного дня ви не відповісте.
А якщо станеться найгірше, саме їм доведеться шукати можливість забрати вас із небезпечної території, наражаючи на небезпеку вже власні життя.
Не бійтеся просити про допомогу. Є волонтери, громадські організації та звичайні небайдужі люди, які допомагають із переїздом, тимчасовим житлом, речами й облаштуванням на новому місці.
Так, не все вирішується легко. Багатьом довелося переїжджати не один раз, жити у чужих домівках, переживати образи, розчарування і відчуття безпорадності.
І якщо на новому місці хтось скаже щось жорстоке на кшталт: «Поки вас тут не було, до нас не прилітало», — не приймайте ці слова близько до серця. Люди, які не пережили постійних обстрілів прикордоння, часто просто не розуміють, через що вам довелося пройти.
Евакуація не вирішує всіх проблем. Але вона залишає найголовніше — життя і можливість почати спочатку.
Читайте також: Як Великописарівська громада зберігає доступ до соціальних послуг під обстрілами
Сьогодні мужність — не в тому, щоб залишатися під дронами й доводити, що ви нічого не боїтеся. Мужність — вчасно ухвалити важке рішення, виїхати й зберегти себе заради дітей, онуків і тих, хто вас любить.
Бережіть себе, земляки. Не повертайтеся по речі, худобу чи врожай, коли кожна така поїздка може стати останньою.
Олена ТЯГЛЕНКО
Фото ілюстративні, з архіву “Ворскли”
Читайте також
