Історія Алли Титаренко, небайдужої сумчанки
Вона змінила насичене життя творчої особистості на військову форму, а навчальну аудиторію – на бліндажі. Після понад двох років служби у ЗСУ Алла Титаренко повернулася до цивільного життя, але не залишила свій головний фронт – виховання української молодi в Машинобудівному фаховому коледжі СумДУ.
Ми зустрілися з Аллою Валентинівною на одній із центральних вулиць Сум. Того дня навколо вирувало звичне, трохи гамірне життя прикордонного обласного центру. Ми вирішили прогулятися середмістям. Розговорилися. У кожному слові пані Алли поєднувалися затишна викладацька м’якість та сталева витримка.
За плечима Алли Титаренко – абсолютно різні, на перший погляд, життєві шляхи. Із одного боку, вона педагог, яка вже більше 30 років займається викладацькою роботою, а також багаторічна активна учасниця, співорганізатор та художній керівник міжнародного фестивалю клубу авторської пісні та співаної поезії «Булат», бард табору «Адміральський» на Кінбурнській косі, мистецького проекту «Творча Ватра», організатор концертів та творчих зустрічей, виконавиця пісень, лауреат фестивалів. З іншого боку, починаючи з 2014 року, волонтерка, яка 24 лютого 2022 року свідомо одягла форму й понад два роки провела на службі в Збройних Силах України.
25 лютого вона мала їхати на фестиваль.
Натомість готувала бутерброди на блокпости
Перші дні повномасштабного вторгнення для Алли Валентинівни перетворилися на суцільний рух, адже сидіти на місці вона просто не могла. і
«У кожної людини може бути різна реакція на стрес. У мене – це активність. Тобто треба бігти, щось робити. Ми саме 25 лютого збиралися їхати на фестиваль «Друг за друга» в Чугуївський район Харківської області. Не поїхали.. Думаю, якби війна розпочалася на день пізніше, ми, можливо, потрапили б у якусь халепу й не відомо, чи повернулися б звідти. Звісно, що фестиваль відмінили,бо траса вже обстрілювалася, на Суми йшли колони ворожої техніки. Тож мала щось робити. Тому я з усього, що було припасено в дорогу з їжі, почала готувати бутерброди, щоб віднести хлопцям, які вже розподілялися на блокпости», – ділиться спогадами Алла Валентинівна.
Прийшовши допомагати як волонтерка, пані Алла зрозуміла, що не зможе стояти осторонь, тож поповнила лави територіальної оборони Сумщини. Пізніше військова доля пов’язала її з бойовою бригадою ЗСУ.
Військовий шлях Алли Титаренко за два роки служби виявився складним і гарячим. Коли ми завели розмову про фронт, вона згадала розтрощені й вимерлі села та міста Сумщини, Харківщини, Донбасу, які закарбувалися в пам’яті болючими спогадами.
«Дуже вражав вигляд розбитих просто вщент населених пунктів, де не залишалося жодного цілого будинку. Ти дивишся на квіти, які пробиваються крізь оці уламки, і думаєш про те, що зовсім недавно тут вирувало мирне життя. І в якийсь момент хтось своєю важкою рукою просто все зруйнував».
Проте найбільшим болем для неї стали не руїни, а втрати побратимів. Алла Валентинівна з особливим сумом згадала Сашка з позивним «Кузя»:
«Він завжди був на позитиві й дарував усмішки. Казав: «Мені з кожним разом стає все страшніше, але я все одно ходжу туди». Сашко вивозив поранених, виніс з позицій всю зброю, а під час штурму загинув. Його тіло кілька днів не могли забрати. Я благала хлопців: «Заберіть, він же всіх завжди вивозив!» Через кілька днів їм вдалося забрати Сашка, щоб поховати як героя».
Чи страшно під час обстрілів? Алла Валентинівна зауважила, що тоді взагалі про це не думала – у вирі подій просто бракувало часу лякатися. У критичні ж хвилини її порятунком ставала віра:
«Коли йшов сильний обстріл, я молилася. Хто б там не казав, але в окопі під вогнем атеїстів не буває. Мене тримали молитви. У ситуаціях, коли треба зберегти розум, краще молитися».
Музика як терапія та дебют без мікрофона
Поки ми продовжували йти вулицями міста, заговорили про музики, яка зайняла особливе місце в житті пані Алли. Вона виросла в дуже музичній родині, де співали й батьки, і бабусі, й дідусі. Закінчила музичну школу по класу фортепіано, а от грати на гітарі навчилася повністю самостійно, коли батьки купили їй інструмент. Відтоді пані Алла співає під гітару, навіть крізь сльози, коли боляче від втрат, і вважає музику свого роду терапією.
Згадуючи свій перший у житті виступ на шкільній сцені, Алла Валентинівна сміється:
«Повний зал, десь 300 дітей, які гуділи, як вулик, та вовтузились, як мурашник. Я підійшла до мікрофона й зрозуміла, що він не працює. Мінімум апаратури. Я подивилася на ту юрбу й подумала: «Хто мене тут почує?» Тоді зібрала волю в кулак, відхилила мікрофон, стала ближче до краю сцени й почала співати. На моє здивування в залі несподівано запанувала абсолютна тиша. Це було на надриві, але саме тоді я зрозуміла, що маю шанс достукатися до людей через пісню і ті слова, які говорю зі сцени».
Під час служби в ЗСУ гітара теж інколи з’являлася поруч. Побратими, дізнавшись про її талант, просили співати. Пані Алла намагалась обирати світлий і позитивний репертуар, адже негативу на війні й без того вистачало.
Проект «Творча ватра» та Суми,
які тримаються попри тривоги й вибухи
Після демобілізації Алла Валентинівна повернулася до роботи зі студентами в коледжі та волонтерства. Однією з головних її справ став новий мистецький проект «Творча Ватра», що має національно-патріотичне спрямування та створений для психологічної підтримки людей, які постраждали від війни. Організатори розробили насичену програму для відновлення ментального здоров’я та розвитку творчого потенціалу дорослих і дітей. Учасники табору мають змогу збиратися біля вечірнього вогнища та співати, грати в шахи, проводити інтелектуальні ігри та організовувати різноманітні свята, екологічні акції, а також активно допомагати армії – плести маскувальні сітки, розмальовувати гільзи для благодійних аукціонів тощо. «Творча Ватра» – це простір для активного відпочинку, відновлення, реалізації та розвитку творчого потенціалу кожної особистості. А ще – це культурний фронт, який підтримує українську пісню, культуру, традиції, що вкрай важливо під час війни за виживання української нації.
Як людина, яка не залишила місто, пані Алла дуже чітко помітила, як змінилися Суми.
«На початку війни Суми були обезлюдненні, але через деякий час на вулиці знову вийшли містяни. Мене дуже тішить, що зараз тут багато молоді – життя не зупиняється, хоч ми й живемо в нон-стопі повітряних тривог. Звісно, мені особисто прикро, що на п’ятий рік війни в місті практично немає нормальних укриттів. Уважаю, що на кожній вулиці, через кожні 100 метрів, чи на зупинках мають стояти шелтери, щоб рятувати людей від уламків та раптових атак дронів, а також повинні бути облаштовані укриття в багатоквартирних будинках».
За словами пані Алли, Суми були й залишаються надійним щитом на кордоні, тому жителям варто звикати до нових реалій і не втрачати активності. Вона щиро вірить, що навіть найменші добрі справи мають великий вплив: вчасний донат, сплетена сітка чи проста повага людей один до одного в буденному житті.
«Коли я їду в маршрутці й бачу молодого хлопця з милицями, то вважаю за потрібне посадити його на своє місце. Найчастіше в таких випадках той ніяковіє. Але це просто повага до людини, яка втратила своє здоров’я на війні, захищаючи країну. Уважаю нормою пропустити в черзі в магазині військового, у якого одяг і берці в грязюці, бо видно, що він не з курорту повернувся, а прийшов швидше скупитися й піти відпочити. Перемога – це й наша внутрішня культура: не кинути сміття під ноги, вийти прибрати берег річки, допомогти тому, хто потребує. А ще важливо відчувати свою ідентичність, пам’ятати своє коріння, шанувати родину, говорити рідною мовою, вчитися, відчувати необхідність бути корисним суспільству, мати активну громадянську позицію».
Для самої Алли Валентинівни поняття перемоги та майбутнього країни також вимірюється дуже конкретними речами.
«Для мене перемога – це коли оголосять демобілізацію мобілізованих. Але наша армія навіть у мирні часи повинна залишатися сильною й професійною, бути завжди в стані бойової готовності обороняти країну. Зараз же у війську дуже багато людей, які пішли воювати в перші дні війн і мають зовсім інші, мирні професії. Тож, повторюсь, коли тільки професіонали залишаться охороняти кордони, а мобілізовані повернуться додому до своїх справ – це буде перемога».
Відпустка в Алли Валентинівни наповнена різноманітними творчими подіями та волонтерською діяльністю. Графік насичений: це підготовка до навчального року й нового сезону проекту «Творча Ватра». А здається зовсім недавно пані Алла мала концерт у Запоріжжі й поїздку з програмою до Конотопа. Усі зібрані кошти вона принципово спрямовує на потреби сумських ДФТГ та бригад, які захищають Сумську область.
Попри все пережите, Алла Титаренко продовжує виходити на сцену та говорити з людьми через пісню, наближаючи перемогу реальними справами.
Побажання молоді від нескореної сумчанки:
«Учіться, будьте розумними, здобувайте професію, гордіться, що ви українці, і робіть усе для того, щоб жити й бути щасливими в найкращому та найкрасивішому в світі краї – на Сумщині в УКРАЇНІ».
Дар’я КУЗЬМЕНКО,
студентка Машинобудівного фахового коледжу СумДУ
Фото із особистого архіву Алли Титаренко
Читайте також
