«Заходимо в будинок, а на люстрі кіт повішений. І записка: «Хохлам на обед».
Мешканка міста Суми Катерина Андрєєва – багатопрофільна волонтерка: вона рятує від смерті жителів прикордоння та їх домашніх улюбленців і безпритульних тварин, а ще – опікується дітками з сиротинців і вразливими категоріями населення. Географія волонтерства героїні матеріалу – досить широка: ця смілива пані здійснює свою діяльність не лише в зонах активних бойових дій та прикордонних громадах Сумщини, а й російської Суджі.
Катерина раніше обіймала посаду прокурора і захищала в правовому полі інтереси людей, а зараз вона безробітна і на волонтерських засадах займається порятунком тих, за кого вступитися немає кому: чотирилапих друзів.
Це — не ідея. Це — любов
— Рятувати собак і котів мріяла ще з самого дитинства, — згадує події кілька десятирічної давнини пані Катерина. — Коли мені було 7 років, ми з мамою поверталися з базару з пакетом фруктів і на наших очах автівка збила на проїжджій частині цуценятко. Я вмовила маму відвезти травмовану тваринку до ветеринарної лікарні. Цуценя померло. А в мене був такий сильний стрес, що довго не могла заспокоїтися.
Той випадок став відправною точкою для нашої героїні у справі порятунку братів наших менших. І хоч після школи Катя вступила на навчання до Харківського університету ім. Ярослава Мудрого і отримала престижну прокурорську освіту і працювала прокурором, але щасливою стала лише тоді, коли її мрія здійснилася і вона присвятила себе захисту тварин. Це не робота, а волонтерство, яке не приносить ніякого доходу. Але саме в цій діяльності Катерина почувається цілком реалізованою і на своєму місці.
— Мені хочеться огорнути собою усіх собак і котів Всесвіту, закрити їх від усього цього злого світу, щоб вони не відчували болю та страждань, яких зазнають від людей, які їх не люблять, — зізнається жінка, розповідаючи, як ще до повномасштабного вторгнення влаштувала в себе на дачному кооперативі годування безпритульних чотирилапих. — Під моєю опікою перебувало 17 собак, я купувала їм крупи та супові набори, тягла це все на дачу, і щодня та щовечора варила по дві десятилітрові каструлі каші. Люди дивувалися, мовляв, така тендітна дівчина тягає такі важкі сумки. Та я впевнена, що все роблю правильно. Адже не дала цим тваринам померти з голоду. Бо одна врятована душа — це увесь врятований світ! Навіть якщо ти врятуєш одного котика — ти врятуєш в першу чергу себе та робиш цей світ кращим.
Все почалося з Каховської ГЕС
Зі слів Катерини, максимально себе відкрила вона влітку 2023-гп, коли російські вояки підірвали Каховську гідроелектростанцію і водосховище вийшло з берегів, утворивши повінь.
— Ввечері першого ж дня трагедії ми з хлопцями -однодумцями виїхали на місце події, — каже героїня матеріалу. — Я на той момент не мала ні авто, ні взагалі нічого для собак, і навіть не знала, куди їх розміщувати. Але вже по дорозі інші волонтерські організації купили нам клітки і все необхідне. В Херсоні ми рятували тварин дуже активно: під обстрілами стрибали з човна в воду, і навіть павербанки брали з собою, щоб підзарядити болгарку і розрубати ланцюги, на яких були прив’язані собаки.
Мене рятують небеса
Виповнивши свою місію в Херсоні, Катерина з помічниками повернулася до рідної Сумщини і скерувала свій потенціал на порятунок тварин з прикордонних громад, у яких через активні бойові дії оголошена обов’язкова евакуація.
В так звані «зони смерті», розташовані в безпосередній близькості до кордону з ворогом, військові забороняють в’їзд, тож туди не мають доступу ні МНС, ні «швидка допомога», ні аварійники та рятувальники. І лише волонтери на свій страх і ризик отримують дозвіл їхати туди, де не вщухають ворожі атаки і російські солдати стирають українські населені пункти з лона землі.
На запитання, чи не страшно працювати під постійними обстрілами та авіабомбами, Катерина Андрєєва відповіла, що вона взагалі не боїться нічого: ні ракет, ні всякої іншої зброї, ні вибухів.
— Я вірю в те, що мене рятують небеса і в мене така місія від Бога — робити добрі справи для чотирилапих, — каже жінка. — Бо Бог — це є любов, а тварини-то Божі створіння. І хто я така, щоб ослухатися і не виконувати цей обов’язок, який іде коренями зсередини моєї душі? Я це робила, роблю і буду робити і після війни. Незабаром планую відкрити притулок, шелтер для перетримки евакуйованих і врятованих тварин.
Катерина стверджує, що боїться в своєму житті лише павуків, змій і висоти. Все.
— Щоразу, коли їду на прикордоння, розумію всі ризики і те, що можу звідти додому вже не повернутися, а в мене є дитина, родина, і дуже багато привезених мною ж собак, — ділиться секретами сміливості сумчанка. — Але я не боюся їхати, адже зі мною завжди крила моєї мами, яка за мене постійно молиться.
Ранок починається не з кави
Катерина зазначає, що перше, що вона бачить, прокинувшись зранку — це двох своїх собак, які одразу лягають на неї, цілують. Поруч — семирічний син, тож увесь Всесвіт, який робить Катю щасливою — тут. Тварини й дитина — це її родина, яка надихає на щоденні звершення. Син, якого дуже любить. І собаки, з якими відчуває спокій.
— У когось є пунктик, щоб вранці обов’язково випити стакан води з лимоном перед сніданком, а в мене ж обов’язковим завданням є врятувати якусь тваринку або знайти евакуйованим собачкам чи котикам родину.
Тварини добріші за людей
У цьому жінка переконана ще з дитинства, коли приносила додому безпритульних голодних чотирилапих пухнастиків, закусаних блохами та змучених глистами. Вже тоді попри юний вік, дівчинка обурювалася людською жорстокістю: як можна викинути живу істоту на вулицю помирати? Катруся вигодовувала та лікувала своїх знайд, а потім влаштовувала їх у родини добрим людям.
Під час війни Катерина зайнялася зооволонтерством і остаточно зрозуміла, наскільки вона права в своїх твердженнях.
Суджа: шок за шоком
Нещодавно під час поїздки до російської Суджі героїня матеріалу з хлопцями-волонтерами увійшли до одного будинку в пошуках тварин, аж раптом бачать – на люстрі висить кіт і при ньому записка російською мовою: «Хохлам на обед».
А в поїздці, що передувала цій, стався випадок, який надовго вибив жінку з ресурсу. З’явився дрон, Катя з колегами сховалися під деревом, аж раптом бачать — до них по дорозі просто на пузі повзе маленьке цуценятко. Сумчанка вибігла за ним, а хлопці кричать: мовляв, куди ти?! Неможна, небезпечно! Та Катерина все одно добігла до песика, взяла його на руки, а потім ще й відвезла до ветеринара. У тваринки виявилися переломи хребта. Жінка сподівалася, що операція допоможе врятувати живу істоту, і навіть знайшла людину, яка погодилася виходжувати цуценя, що після оперативного втручання мало пересуватися в спеціальному візочку. Та ветлікарі вирішили усипити тваринку, таким чином звільнивши її від страждань.
— Я назвала ту собачку Суджа, — плаче Катерина, згадуючи ті моменти. — Коли ми ще їхали з росії до Сум, вона так лизькала мене, наче дякувала за те, що врятувала її з того пекла. Переживши всю цю історію, я ще більше знецінила людину і полюбила тварину. І якщо мені доведеться обирати, кого рятувати — людину або тварину, я не роздумуючи виберу тварину. Адже окрім людини її ніхто не врятує.
Випадок з повішеню тваринкою — скоєний російськими нелюдами-вояками. Волонтерка стверджує, що він не єдиний: замордованих котів і собак у Суджі – багато.
Зоозахисниця прикордоння
Але і випадків жорсткого поводження з тваринами і в нас — безліч. І про них Катерина може розповідати безкінечно. Адже евакуація з прикордонних громад триває, люди масово втікають від війни, а своїх домашніх улюбленців кидають напризволяще. Здебільшого навіть не відпускають з ланцюгів та вольєрів. Є й такі, що спеціально зачиняють собак і котів у будинку чи підвалі, ще й двері підпирають чимось важким, наприклад, граблями, позбавляючи тварину будь-якого шансу на порятунок.
Серед страшних випадків нелюдської жорстокості – і повішений пес у одному з сіл Сумщини. Героїня статті наразі займається пошуком особи, яка це вчинила.
— Скільки було такого, що ми діставали ледь живих собак і котів з зачинених будинків, давали їм пити та їсти, тваринки оживали, — ділиться з нами моментами своєї місії добра співрозмовниця. – А бувало таке, що песик два рази лизнув ту водичку і помер у мене на руках. Та, багато такого було! Я їм усім своїми руками очі закривала, і була останньою людиною, яку вони бачили в своєму житті.
Собака на сидінні
Одного разу під час приїзду в прикордонне селище Катя почула скигління собаки на сусідній вулиці. Одразу зрозуміла, що тварина просить про допомогу. Побігли з колегами туди і побачили вівчарку на прив’язі, а все подвір’я закидане черствим хлібом. Волонтери відв’язали собаку, і вона рвонула до їхньої автівки, застрибнула на сидіння поряд з водієм і так вдячливо та дружелюбно лащилася! І з’їла, як запевняє співрозмовниця, дві миски корму та випила дуже багато води. Це означає, що вона була залишена вже не один тиждень.
— А якось ми рятували вівчарку, витягуючи її через вікно, — шокує нас випадками нелюдських вчинків Катерина. – Довелося знайти по соцмережах власницю цього будинку, яка знаходиться за кордоном. Жінка здала житло в оренду переселенцям, які переїхали сюди. А ті виявилися непорядними, безвідповідальними та жорстокими людьми. Ми забрали ту собаку і віддали її мешканцям Сум, які дуже вдячні за те, що ми їм подарували такого вірного друга.
Нове собаче життя — за новими правилами
Наразі сумська волонтерка придбала на донати небайдужих людей кілька вольєрів, у яких розміщує тварин, евакуйованих з прикордоння. Під час перетримки підшукує своїм підопічним нові родини шляхом оголошень в соцмережах і «сарафанного радіо». На це йде приблизно тиждень. А тим часом героїня публікації займається здоров’ям собак і котів – возить їх до ветеринарів на лікування та проведення всіх необхідних процедур.
— Всі витрати, що йдуть на порятунок тварин, ми беремо на себе, — каже Катерина Андреєва. — Тобто, ми врятували, ми відгодували, ми вилікували і поставили щеплення, ми ж і влаштували в нову родину в хороші умови. Обов’язково з кожним новим власником зукдажаємо договір на довічне утримання тварини. Цей договір юридично зобов’язує людину не завдавати тварині зла і на підставі цього договору людина несе відповідальність у разі жорстокого поводження з твариною. Щомісяця власники звітують переді мною про життя своїх підопічних чотирилапих. По фотографіям одразу видно, як почуваються тварини.
Виправдань — немає
Співрозмовниця запевняє, що не визнає жодних виправдовувань від людей, які кинули собак і котів, рятуючи свої життя. Волонтерка розповідає, що мешканці прикордоння, втікаючи від обстрілів, хапали з собою речі, мікрохвильовки та іншу побутову техніку, а про домашніх улюбленців навіть і не думали.
— Ніхто ніколи не виправдає себе в моїх очах, адже все це просто відмовки, — озвучує свою чітку непохитну позицію зоозахисниця. – Всі їх розповіді про те, що вони тікали, бо їм було страшно, навіть слухати не хочу. Бо ці люди потім ще приїздили додому забирати холодильники тощо, і могли б взяти в автівку свою собаку. А маленького песика — так і взагалі, за пазуху. А скільки покинутих котів! Невже вони займають багато місця? Все це просто “відмазки”. Бо єдина причина, з якої жителі прикордонних громад кинули напризволяще своїх чотирилапих це жорстокість і безсовісність. Нелюдські. Бо рятували власні шкури, свідомо кидаючи тваринок на загибель. Адже в них переважає меркантильність, а не любов до живих істот. Потім дивуються, чому Бог не милує таких людей. Як вони можуть просити у Бога здоров’я, щастя та інших благ? Бог створив нас, людей, для того щоб ми допомагали живим створінням жити в цьому злому світі.
Я дуже поважаю тих людей, які забирають з собою в евакуацію тільки дітей, документи і тварин. Вони не тягнуть з собою плитки, пральні машинки, холодильники. Вони думають про живих істот. Нехай Господь дарує милість таким родинам і береже їх від ворожих стріл.
А тим, хто кидає своїх тварин на смерть, зичу отримати за власні вчинки бумеранг. Всі ми будемо старими, тож побачать, чи хто принесе їм стакан води.
Я не маю права засуджувати тих людей, які залишають домашніх собак і котів під обстрілами. Кожен сам обирає, на якому боці жити: добра чи зла.
Просто в моїй уяві ніколи не складеться пазл, як можна жити в евакуації, знаючи, що вдома помирає голодною смертю твоя собака чи кіт?
Був випадок, коли мені телефонували мешканці прикордоння, які живуть за кордоном, і просили врятувати їх тварин. Хоча б просто випустити з приміщення або відв’язати. Був випадок, коли власник потрапляв до лікарні, а чотирилапі залишилися зачинені в хаті. Дзвонили і хвилювалися за їх долю, просили допомогти. Таких я поважаю.
Хейтери –— невід’ємна частина волонтерства
Зі слів Катерини, їй та її колегам доводиться стикатися з тим, що їх вважають божевільними. Мовляв, тут хоча б людям вижити, а ви тварин рятуєте. Всім їм пояснюють, що в кожній галузі є свої волонтери. Хтось допомагає дітям, хтось — хворим, хтось — самотнім, хтось — воїнам ЗСУ, хтось — ветеранам, а хтось – тваринам.
— Не можна знецінювати зооволонтерів, адже ми — ті люди, які роблять цей світ кращим і вчать людей любити тварин і мати любов у серці, — коментує героїня статті. — Та я не ображаюся на хейтерів, бо знаю: хто ж їстиме яблуко, яке впало з дерева, якщо цього не робитимуть черв’яки?
Хочу, щоб було як у Європі
Нещодавно наша співрозмовниця повернулася з Швейцарії, де була з робочою поїздкою. Зізнається, що там її вразило ставлення людей до тварин. На вулицях – жодної безпритульної собаки. Всі собаки на поводках.
— Я була настільки здивована, що задала питання своєму донору: «Може, це Бог пробачив мені всі мої гріхи і я в раю?».
Співрозмовниця каже, що її мрія – щоб в Україні собаче питання вирішувалося таким чином, як у Європі: перед тим як завести собаку, людина має закінчити спеціальні курси. Потім – сплачувати податки за її утримання. І нести повну відповідальність за поводження з домашнім улюбленцем. Тоді людині на думку не спаде викинути тварину на вулицю.
— Я хочу, щоб люди усвідомлювали, що тварина – це не ворог людині, а вірний друг, з яким потрібно йти поруч по життю і турбуватися про нього, віддаючи всю любов і тепло, — наголошує волонтерка.
Замість помади — собачий корм
На завершення нашої бесіди сумська зоозахисниця Катерина Андрєєва, витираючи сльози, підбила підсумки: «Знаєте, у всіх нормальних жінок у сумці лежить губна помада, а в мене — вологий корм для врятованих голодних собак. Бо не можу я по-іншому».
Оксана Ковальова
