Жити на чужині важко, але залишатися у прикордонні зараз — ще небезпечніше. Історія пораненого земляка стала ще одним болючим нагадуванням: із виїздом не варто зволікати.
Повернення жителя Великої Писарівки додому обернулося тяжким пораненням.
Багатьом нашим землякам дуже важко на чужині. Навіть коли є житло і робота, серце все одно тягне додому — до своєї хати, подвір’я, рідної вулиці. А коли немає ні стабільного заробітку, ні нормальних умов для життя, ця туга стає ще сильнішою.
Саме тому багато хто, попри небезпеку, час від часу повертається у рідні місця. Хтось — провідати дім, хтось — забрати речі, хтось — просто побути там, де минуло життя. Але нинішня реальність така, що навіть коротке перебування вдома може закінчитися трагедією.
Наш земляк намагався берегтися. Він навіть не ночував у Великій Писарівці, а залишався у Ямному. Та перебування у рідному селищі все одно закінчилося тяжким пораненням.
Щиро бажаємо чоловікові одужання і сил пережити це випробування.
Ця історія — не для осуду і не для докору. Вона про інше: про ціну, яку сьогодні може мати повернення додому у прикордонні.
На жаль, навіть Ямне, яке розташоване всього на кілька кілометрів далі від кордону, теж давно не є безпечним місцем.
Минулої неділі та в останні кілька днів російські дрони спалили там близько десятка будинків, контору колишнього колгоспу та магазин «Топольок», що був навпроти контори. Жителі села залишилися без магазинів. Ще один закрився раніше — після кількох влучань дронів.
У Ямному вже є кілька куточків, повністю випалених росіянами.
Такі картини ще недавно здавалися неможливими, а сьогодні стали буденністю для прикордоння.
Сказати людині «виїжджайте» легко. Значно важче покинути рідний дім, господарство, город, усе те, що наживалося роками. Але сьогодні варто думати передусім про життя і здоров’я.
Поки є можливість, краще виїхати раніше — не тоді, коли вже палає вулиця і над головою дзижчать дрони, а тоді, коли ще можна спокійніше зібрати документи, найнеобхідніші речі, подбати про дітей, стареньких і вивезти хоча б частину майна.
Бо потім доводиться ризикувати не лише собою.
Коли люди залишаються до останнього, а потім опиняються під обстрілами, по них змушені їхати інші — поліцейські «Білі янголи», рятувальники, волонтери, небайдужі земляки.
Вони роблять це, бо не можуть залишити людину в біді. Але кожен такий виїзд — це ще одна небезпека, ще один ризик, ще один шанс, що біда торкнеться вже тих, хто приїхав допомогти.
Саме тому рішення виїхати вчасно сьогодні — це не слабкість і не зрада рідного дому. Це спосіб зберегти себе і не наражати на ще більшу небезпеку інших.
Прикордоння щодня доводить: війна не залишає часу на ілюзії.
Як би не боліло серце за рідною домівкою, зараз найважливіше — вижити. А отже, якщо є можливість виїхати, не відкладайте це рішення.
Бережіть себе і своїх близьких.
