П’ять років вони жили як родина. Разом облаштовували побут, підтримували одне одного, будували плани й мріяли про подорожі. Але після загибелі Володимира на війні Олена з’ясувала: за документами вона для нього — ніхто.
Утрата найближчої людини — це горе, яке неможливо перекреслити документами, виплатами чи судовими рішеннями. Проте після загибелі військового до болю часто додаються практичні питання: поховання, майно, спадщина, державні виплати, право представляти пам’ять загиблого та продовжувати справи, які були для нього важливими.
Особливо складно, коли чоловік і жінка фактично були сім’єю, але офіційно не зареєстрували шлюб.
Історію Олени та Володимира розповів проєкт Dovidka.info. Адвокат Дмитро Йовдій пояснив, із якими юридичними труднощами можуть зіткнутися незареєстровані партнери загиблих військовослужбовців і що можна зробити, аби захистити близьку людину.
Олена познайомилася з Володимиром Чорним у Києві. Тоді він працював у церкві на Поштовій площі — реставрував фрески.
На їхнє перше побачення Володимир прийшов просто з роботи, у плямах білої фарби.
Олену це не відштовхнуло. Навпаки, вона побачила перед собою справжнього митця, який не боявся забруднити руки, любив свою роботу і вмів створювати красу.
Володимир був художником-декоратором. Він працював над фільмами «Памфір», «Залізні метелики», «Наші котики», а також над кліпами гуртів «Океан Ельзи» і ТНМК.
Особливо Олені запам’яталися хмарки, які він малював під час реставрації фресок.
— Коли я бачу хмарки з таким особливим золотистим краєм на небі — це Вовчикові хмарки, це він їх малював, — розповідає жінка.
Олена та Володимир прожили разом п’ять років. Два з них припали на повномасштабну війну.
Після початку повномасштабного вторгнення Володимир вирішив іти воювати.
За словами Олени, вони навіть не обговорювали, чи піде він до війська. Обоє розуміли, що він не залишиться осторонь.
Володимир спокійно й методично зібрав речі. Підготував аптечку для себе, окрему аптечку для Олени, склав їй рюкзак і пояснив, як діяти, якщо Київ опиниться в оточенні.
До військкомату чоловікові довелося приходити тричі. Спочатку його не хотіли брати, бо документи нібито загубилися. Проте Володимир не відступив, і з третьої спроби його зарахували до війська.
Він служив на напрямку Сватове — Кремінна та загинув поблизу Невського, яке нині має назву Балка Журавка.
Перший час після загибелі Володимира Олена не думала про юридичний статус, спадщину чи можливі виплати. Їй треба було просто пережити втрату.
Жінка говорить, що без людей, які опинилися поруч, могла б не впоратися.
Друзі зібрали гроші, завдяки яким Олена певний час могла не думати хоча б про те, за що купити їжу та як оплачувати щоденні потреби.
Згодом вона побачила, що організація «Горотерапія» працює з дружинами загиблих. Олена написала туди, хоча сумнівалася, що її приймуть: офіційних документів про шлюб вона не мала.
Але там відповіли, що це не проблема.
— Було дуже багато людей, які просто повірили мені й дали шанс трошки почуватися краще, трошки відновитися, — згадує Олена.
Проте з часом до горя почали додаватися практичні питання.
Олена та Володимир свідомо не поспішали реєструвати шлюб. Обоє вже мали досвід подружнього життя і вважали, що залишатимуться разом доти, доки кохають одне одного.
Але під час служби Володимир усе ж почав думати про юридичний захист Олени.
Він написав командуванню довіреність із проханням у разі потреби звертатися до Олени та до його сестри.
Пара говорила і про офіційний шлюб. Вирішили повернутися до цього питання, коли Володимира хоча б ненадовго відпустять до Києва.
Не встигли.
— Якби ми тоді усвідомлювали, як це буде важко, то ми б офіційно одружилися, — говорить Олена.
Їй пощастило з родиною Володимира. Рідні прийняли її як свою. Олена живе у квартирі коханого, підтримує зв’язок із його мамою та їздить до неї на Кропивниччину.
— Я їжджу до мами Вовчика, яка робить мені котлетки. Я сприймаю їх як свою сім’ю, і вони є для мене сім’єю, — розповідає вона.
Але навіть добрі стосунки з родичами не замінюють юридичних прав.
Олена знає й інші випадки, коли після загибелі військового його рідні та незареєстрована дружина опинялися по різні боки конфлікту. Особливо складно, коли у пари є діти.
Одним із найболючіших питань стало поховання Володимира.
Олена знала, що він хотів кремацію. Володимир дуже любив природу й не хотів, щоб його поховання завдавало їй шкоди.
Проте юридичного права ухвалювати рішення Олена не мала.
Володимира поховали на його батьківщині, на Кропивниччині. Так вирішила його мама.
Олена розуміє і почуття матері. Для неї важливо мати могилу, до якої можна прийти, побути біля сина, поговорити з ним.
Водночас ця ситуація показала, наскільки обмеженими можуть бути права людини, яка фактично була найближчою для загиблого, але офіційно не була його дружиною.
Навіть у військкоматі прохання Олени не зобов’язані були враховувати.
Питання юридичного статусу важливе для Олени не лише через можливі державні виплати.
Після загибелі Володимира вона почала організовувати виставки його картин. Його роботи вже побували приблизно у шести містах.
Володимир мріяв разом з Оленою відвідати Азорські острови, Шрі-Ланку, Калімантан і Палаван.
Він хотів, щоб після кремації його прах розвіяли у місцях, де вони мріяли побувати разом.
Олена не змогла вплинути на спосіб поховання. Тому тепер хоче повезти до цих місць картини Володимира.
Але для представлення творчої спадщини художника та вивезення його робіт за кордон жінці потрібно юридично підтвердити своє право діяти від його імені.
— По суті, за документами я ніхто. І от саме це велика проблема, — говорить Олена.
Щоб довести, що Олена та Володимир жили однією сім’єю, жінці потрібно звертатися до суду та збирати докази.
Адвокат Дмитро Йовдій пояснює: самих спільних фотографій, переписки та свідчень друзів може бути недостатньо.
Суд має встановити не лише те, що люди мали близькі стосунки, а й те, що вони справді жили як сім’я:
Допомогти можуть довідки про проживання за однією адресою, документи ОСББ або місцевої ради, банківські перекази, виписки, чеки, договори, декларації із сімейним лікарем та інші документи.
Важливими можуть бути й письмові заяви родичів загиблого, які підтверджують, що пара справді жила однією сім’єю.
Якщо родина загиблого підтримує незареєстровану дружину, це може значно спростити справу. Якщо ж родичі заперечують факт сімейного життя, суд уважніше вивчатиме документи та фінансові докази.
Одним із доказів можуть бути повідомлення, якими обмінювалися чоловік і жінка.
Олені потрібно було знову відкрити переписку з Володимиром, зробити знімки екрана та зберегти повідомлення для суду.
Але вона майже три роки не могла змусити себе це зробити.
Для когось перечитування старих повідомлень стає способом відчути присутність близької людини. Для Олени це було повторним травмуванням.
— Мені було настільки важко й настільки боляче повертатися до цієї переписки. Я знаю, що деякі дружини знаходять у перегляді повідомлень утіху, а для мене це було травмуванням, — зізнається вона.
Те, що для суду є доказом, для людини в горі залишається частиною її особистого життя, любові та втрати.
Якщо людина доведе в суді факт проживання із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю, вона може претендувати на частку одноразової грошової допомоги.
Загальний розмір такої допомоги становить 15 мільйонів гривень. Цю суму розподіляють між усіма членами сім’ї, які мають право на виплату.
Водночас є важливе часове обмеження.
Зміни, які дали людям, що проживали з військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, право претендувати на допомогу, набули чинності 29 березня 2024 року.
Якщо військовий загинув раніше, Міністерство оборони може відмовити у виплаті. За словами адвоката, таку відмову можна оскаржувати в суді.
Але навіть судове підтвердження спільного проживання не надає незареєстрованій дружині всіх прав офіційної дружини.
Зокрема, вона може не мати права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, посвідчення члена сім’ї загиблого військовослужбовця та виплату грошового забезпечення за військового, який зник безвісти.
У спадкових справах людина, яка жила з померлим однією сім’єю без шлюбу, належить до четвертої черги спадкоємців. Якщо є спадкоємці попередніх черг, її можливості отримати спадщину значно обмежені.
Якщо військовослужбовець загинув, незареєстрованій дружині варто звернутися до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою щодо одноразової грошової допомоги.
Адвокат радить подавати заяву навіть тоді, коли жінка ще не має рішення суду та не зібрала всіх необхідних доказів.
Документи можуть не захотіти приймати. У такому разі заяву варто подати за наполяганням і вимагати її офіційної реєстрації.
За словами адвоката, після подання заяви Міністерство оборони може тимчасово не розподіляти частку, на яку претендує жінка. Це дає їй час звернутися до суду та підтвердити свій статус.
Розгляд заяви може тривати приблизно шість-вісім місяців. Проте чекати відповіді, щоб починати судовий процес, не обов’язково. Збирати докази й готувати звернення до суду можна паралельно.
Якщо військовослужбовець живе з партнеркою без офіційного шлюбу, одним зі способів захистити її може бути особисте розпорядження.
У ньому військовий зазначає, кому мають виплачувати його грошове забезпечення та державну допомогу у разі загибелі або зникнення безвісти.
До особистого розпорядження можна внести будь-яку людину, зокрема незареєстровану дружину або чоловіка.
Оформити його можна у нотаріуса або безпосередньо у військовій частині. Якщо документ складають у частині, його долучають до особової справи військовослужбовця.
При цьому діти та непрацездатні батьки військового все одно зберігають право на передбачену законом частину виплати.
Важливо розуміти, що особисте розпорядження не замінює заповіту.
Заповіт стосується майна, яке належить людині: квартири, будинку, автомобіля, грошей на рахунках, особистих речей, картин, рукописів та інших творчих робіт.
Особисте розпорядження стосується державних виплат, які можуть бути призначені у разі загибелі, полону або зникнення військовослужбовця безвісти.
Тому для захисту близької людини можуть знадобитися обидва документи.
Дитина загиблого військовослужбовця має право на передбачені виплати незалежно від того, чи перебували її батьки в офіційному шлюбі.
Головне, щоб відомості про батька були внесені до свідоцтва про народження.
Якщо військовий офіційно не записаний батьком дитини, батьківство можна встановлювати посмертно через суд.
У багатьох випадках під час медичної експертизи після загибелі військового відбирають зразки ДНК. За рішенням суду може бути проведене дослідження, яке підтвердить або спростує батьківство.
Після встановлення батьківства орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить зміни до документів дитини. Тоді вона може реалізувати право на пільги та виплати.
Наявність спільної дитини також може бути одним із доказів того, що чоловік і жінка проживали однією сім’єю.
Олена радить парам, у яких чоловік або жінка зараз служить, не відкладати юридичне оформлення стосунків.
Не тому, що офіційно зареєстрована любов справжніша. А тому, що після втрати у людини може просто не залишитися сил доводити державі, що вона була родиною загиблого.
— Я б порадила узаконити стосунки. Це дуже спрощує абсолютно все. Буває, що людині просто кажуть: «Ти ніхто». Тому, щоб не було цього відчуття болю й несправедливості, зробіть це, — говорить Олена.
Якщо пара не планує реєструвати шлюб, військовому варто оформити особисте розпорядження щодо виплат та окремо скласти заповіт на майно.
Також необхідно зберігати документи, які підтверджують спільне життя: банківські перекази, чеки, договори, довідки про проживання, документи про спільні витрати.
Виплати, судові рішення та документи не можуть повернути близьку людину. Але рішення, ухвалені заздалегідь, можуть уберегти її родину від додаткового болю.
Олена продовжує розповідати людям про Володимира — художника, який малював хмарки із золотистим краєм, любив природу й залишив після себе картини.
Для неї важливо, щоб його роботи подорожували світом і зрештою потрапили туди, де вони не встигли побувати разом.
Матеріал підготовлено за публікацією проєкту Dovidka.info.
Читайте також
