«Документи схопили, вдяглися, ще деякі речі взяли і поїхали» – саме ці слова я почула першими під час розмови з Анною Пірятінською, жителькою Великої Писарівки, яка разом з сім’єю була вимушена покинути власну домівку через загострення ситуації на прикордонні.
Життя до війни
До війни родина Анни та Сергія Пірятінських разом з сином Олексієм жила звичайним життям: робота, господарство, дім, сім’я, щоденні турботи та прості плани на завтра. У Великій Писарівці у них було все, що називають домом – не лише стіни, а й спогади, праця та відчуття безпеки.
Анна Пірятінська родом з Кириківської громади, однак прожила у Великій Писарівці 12 років. Навчалася в ПТУ та паралельно працювала. Після закінчення училища змінила кілька місць роботи. Згодом у подружжя народився син. Разом вони вели господарство, обробляли два городи та облаштовували власний дім.
На момент початку повномасштабного вторгнення та загострення ситуації на прикордонні родина залишалася вдома – у Великій Писарівці. Виїжджати не планували, але війна внесла свої корективи.
— Ніхто б не проти був повернутись і не виїжджати звідти, але ж вороги-росіяни зробили все, щоб люди покинули свої домівки, – з розпачем розказує Анна.
— Коли інтенсивність обстрілів зросла, сім’ї довгий час довелося жити у підвалі. Сусіди також ховалися, – пригадує подружжя.
12 березня 2024 року Анна та Сергій Пірятінські разом з сином Олексієм виїхали з рідного краю.
Рішення про переїзд
Рішення про виїзд було одним з найважчих, адже переїзд був вимушеною мірою, зумовленою необхідністю забезпечити безпеку собі та дитині.
— Сподівалися спочатку на краще: ось-ось, все закінчиться. Чому б їхати, коли хата в центрі, усе під боком, – пояснює жінка.
Проте, не зважаючи на всі надії, обстріли посилювалися. Раніше господарство Пірятінських вже зазнавало пошкоджень, але капітально відновлювати не було сенсу – ситуація ставала дедалі гіршою.
– Перші тижні після переїзду були складними морально, переселенців не дуже люблять, – ділиться пані Анна. – Страх лишається й досі, бо автоматично постійно прислухаєшся до кожного звуку.
Про життя зараз
Нині сім’я мешкає в Кириківській громаді. Анна розповідає:
– Зараз в Охтирці більше писарівців, мабуть, ніж охтирців.
Життя залишається непростим. У селі лише один магазин і один медпункт, тож за багатьма необхідними речами доводиться їхати або до Кириківки, або до Охтирки. Навіть оформлення документів потребує додаткових поїздок, адже на місці вирішити необхідні питання неможливо.
Родина і далі продовжує займатись господарством, мають город. Влітку сімейство вибирається на річку та ходять у ліс по гриби. Анна займається консервацією, заморожує та засушує гриби.
Незважаючи на успіхи дитини у навчанні, участь у багатьох олімпіадах та чималій кількості нагород, батьки розповідають, що дев’ятирічному Олексієві непросто – однолітків поруч майже немає. Але додають, що син поступово стає веселішим, уважно дослухається до порад батьків та завжди попереджає, якщо кудись відходить.
Раз на тиждень Пірятінським доставляють газету «Ворскла». Її передплачують – як символічний зв’язок з рідним краєм. Адже рідна газета – це частинка того мирного життя, яке було до війни й руйнувань – говорить Анна.
Про пам’ять та емоції з рідного краю
Найболючими залишаються спогади про Велику Писарівку, – ділиться подружжя. Вона була не просто місцем для проживання – вона і була життям, у якому вони мали все.
Анна з теплотою згадує сусідів, з якими і надалі зберігає зв’язок, спокій селища, де все було поруч – магазин, аптека, робота та школа, яку можна побачити з вікна будинку.
– Тримаємось одне за одного, робимо все разом. Чекаємо, надіємось та віримо», – підсумовує Анна.
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
