До редакції «Ворскли» дедалі частіше звертаються люди, які шукають земляків. Хтось хоче знайти сусідів, з якими не бачився від початку великої війни, хтось — однокласників, друзів чи просто знайомих із Великої Писарівки та інших сіл громади.
І далеко не завжди ми можемо допомогти одразу. Бо самі часто не знаємо, куди війна розкидала наших людей.
Водночас статистика сайту й сторінок «Ворскли» показує: нас читають у різних куточках України, у багатьох країнах Європи і навіть на інших континентах.
Тож ми вирішили запропонувати землякам просту річ: обізватися.
Не потрібно писати адресу чи будь-які особисті дані. Достатньо в коментарях під нашою публікацією у Facebook зазначити, звідки ви родом і де зараз живете — місто, область чи країну.
Можливо, виявиться, що люди, які десятиліттями знали одне одного у Великій Писарівці, Кириківці, Ямному, Попівці, Рябині чи інших селах громади, тепер живуть за кілька вулиць одне від одного у Києві, Полтаві, Харкові, Львові чи Варшаві — і навіть не здогадуються про це.
Одним із тих, хто активно заговорив про необхідність підтримувати зв’язок між великописарівцями, став Анатолій Бокань, який нині живе у Києві.
Про його ініціативу «Ворскла» вже писала на початку серпня.
Після обстрілів Великої Писарівки та руйнування власного будинку пан Анатолій виїхав до столиці. Але від Великописарівщини не віддалився — навпаки, почав шукати земляків і закликати їх гуртуватися.
Своєрідним об’єднавчим символом стала постать нашого відомого земляка — кобзаря Єгора Хомича Мовчана.
Анатолій Бокань відшукав у Києві місце поховання кобзаря і взявся впорядкувати пам’ятник. Тоді він не став оголошувати збір коштів, а вирішив зробити те, що може, власними силами.
Тепер робота триває.
«Дякуючи Богові, моїй жінці та небайдужим людям, які дали фарбу, трохи навели лад», — написав Анатолій Бокань.
Нині він шукає якісну фотографію Єгора Мовчана, щоб поновити його зображення на пам’ятнику.
Підтримує Анатолій Бокань і зв’язок із Великописарівською бібліотекою. Після російських обстрілів та руйнувань працівницям бібліотеки вдалося врятувати далеко не все, але матеріали, пов’язані з Єгором Мовчаном, зберегли.
І в цьому є своя символіка: громаду розкидало по Україні й світу, бібліотека постраждала, люди втратили домівки, але нитка, яка зв’язує їх із Великою Писарівкою, не обірвалася.
Єгор Хомич Мовчан — один із найвідоміших представників великописарівської кобзарської традиції.
Народився він 1 травня 1898 року у Великій Писарівці. У дитинстві втратив зір, але це не завадило йому стати визначним народним співцем. Кобзарського мистецтва Мовчан навчався у ще одного знаменитого великописарівського кобзаря — Степана Пасюги.
Єгор Мовчан виконував думи, історичні, побутові та жартівливі народні пісні, твори на слова Тараса Шевченка. Він виступав на республіканських і всесоюзних зібраннях народних співців, а 1958 року брав участь у IV Міжнародному з’їзді славістів.
Особливо важливо й те, що Велика Писарівка свого часу була одним із помітних осередків кобзарського мистецтва на Слобожанщині. Дослідники відносять місцеву традицію до харківської школи кобзарства.
Ім’я Єгора Мовчана було відоме далеко за межами рідного краю. Максим Рильський цікавився його творчістю і присвятив кобзареві окремий вірш. Збереглися й записи репертуару Мовчана, а його кобза була передана до Шевченківського національного заповідника у Каневі.
«Ворскла» вже зверталася до постаті відомого земляка. До 125-річчя від дня його народження ми публікували великий архівний матеріал, присвячений життю і творчості кобзаря.
Сьогодні Великописарівська громада існує не тільки в межах своєї території на карті.
Вона є там, де живуть її люди.
У Києві й Полтаві, Харкові й Сумах, на заході України, у Польщі, Німеччині, Чехії та інших країнах. У тих, хто й досі читає новини Великописарівщини, питає про сусідів, переживає за своє село і шукає знайомі прізвища.
Саме тому ми й пропонуємо землякам обізватися.
У коментарях під дописом «Ворскли» у Facebook напишіть лише дві речі:
звідки ви родом і де зараз перебуваєте.
Без адрес і зайвих подробиць.
Можливо, цей простий переклик допоможе комусь знайти давнього знайомого, комусь — нового сусіда-земляка, а комусь просто нагадає, що навіть за сотні чи тисячі кілометрів від дому ми залишаємося частиною однієї громади.
Гуртуймося і підтримуймо одне одного, як би далеко нас не розкидало по Україні та світу.
І віримо у повернення.
На фото: Велика Писарівка за мирних часів, могила Є. Мовчана до і після оновлення, Великописарівська бібліотека до черговий обстрілів, які ще більше зруйнували її, бібліотека до руйнувань.
Читайте також
