Мовчан Єгор Хомич (Прізвисько — Чагунний) (19 квітня (1 травня) 1898, с. Велика Писарівка, тепер смт Сумської області — 22 листопада 1968, Київ) — український кобзар.
До річниці з Дня народження нашого відомого земляка друкуємо матеріал із архіву газети “Ворскли”.
Творчістю нашого відомого земляка, кобзаря і пісняра Єгора Хомича Мовчана поет, палкий прихильник не тільки поетичного, а й кобзарського мистецтва, академік Максим Рильський зацікавився в кінці тридцятих років минулого століття, особливо після творчих поїздок представників Київського інституту фольклору та етнографії академії наук на виїзні засідання вченої ради по містах України: Одесі, Черкасах та деяких інших. У склад делегації входили і такі виконавці, як наш земляк Єгор Мовчан.
Взаємна відверта повага і, можна сказати, дружба особливо укріпилися після поїздки до Москви на міжнародний з’їзд славістів. Від України тоді виступав М.Т. Рильський, а музичний супровід цього виступу виконував на бандурі Є.Х. Мовчан. Про надзвичайний успіх цього виступу говорить той факт, що делегати практично з усіх континентів світу, слухаючи кобзаря Єгора Хомича, забажали вже після загального концерту ще додатково його послухати. І той майже годину під постійні бурхливі оплески виконував українські кобзарські думи та пісні. І Є.Х. Мовчан, один із небагатьох учасників, отримав тоді одну із своїх найвагоміших нагород — велику медаль цього міжнародного з’їзду.
Тож ідея більш широкого відзначення 60-річного ювілею Єгора Мовчана, саме на його батьківщині, належала, звичайно ж, Максиму Рильському, який зібрав більш ніж десяток науковців і організував поїздку. Так, на трьох автомобілях «Победа» і світлокоричневому автомобілі «ЗИМ» академії наук 9 травня 1958 року вони вирушили до Великої Писарівки.
Як розповів мені минулого року один із жителів Великої Писарівки В.М. Корнієнко (на жаль, нині покійний, а на той час він працював інструктором райкому партії і був відповідальним за проведення цього свята), по прибуттю делегації до центру Великої Писарівки Максим Рильський відразу ж поїхав до помешкання кобзаря. Зустрів його Єгор Хомич дуже радісно, з великим хвилюванням. Треба сказати, що до цього свята місцева влада також готувалася (в райкомі з цієї нагоди два тижні жив представник обкому з Сум), так що була відремонтована огорожа оселі, побілена ззовні і в середині старенька і дуже бідна хата. Із сільради привезли шафу, стільці та навіть гардини з сільрадівських вікон, а також новенький дерев’яний туалет замість куреня з соняшників (хоча, на жаль, все це відразу ж після від’їзду гостей забрали).
Зайшов М. Рильський до хати. Там, крім сестри Єгора Хомича Оксани та двох жіночок, які поралися біля столу (одна з них була моя мама Олена Іванівна), нікого не було. Максим Тадейович привітався, вклонився господарям, і перші його слова були адресовані сестрі кобзаря Оксані, в яких звучала велика подяка за те, що в тяжкі роки війни з фашистами та післявоєнної голодовки вона змогла врятувати великого кобзаря і достойну людину для всієї України — Єгора Хомича. Поет поздоровив Єгора Мовчана з шістдесятилітнім ювілеєм і тут вже вручив подарунки: сестрі Оксані — відрізи тканини на кофту і спідницю, Єгору Хомичу — відріз на костюм.
Сів Максим Рильський до столу, взяв майже до країв налиту склянку горілки, якось так відкашлявся і випив її за здоров’я ювіляра. Потім розломив пиріг, занюхав випиту горілку й із задоволенням з’їв декілька ложок борщу. Тоді поспішив до виходу, бо треба було вже їхати до клубу на свято, де зібралося багато місцевих жителів і делегацій із інших районів.
Свято видалося дуже емоційним і пам’ятним для села. До речі, ще сьогодні є живі свідки, які в дитячі роки змогли тоді протиснутися до зали і побачити, що там відбувалося. За їхніми спогадами, було там багато виступів, поздоровлень, вручення подарунків Єгору Хомичу. Тут же Максим Рильський із великим пафосом передав Єгору Хомичу тепер уже майже легендарну новеньку бандуру, яку особисто замовляв у кращих київських майстрів. Взявши кобзу, Єгор Мовчан поцілував її і тут же взяв декілька акордів, щиро дякуючи за подарунок. Максим Рильський зачитав власний вірш, присвячений ювіляру. Потім відбувся великий концерт місцевих і прибулих артистів. До пізнього вечора, а потім і ночі, проходило святкування.
Так уперше і востаннє М. Рильський побував у нашому тоді ще селі, і хоч йому було вже далеко за п’ятдесят нелегких років життя, він часто відвідував по всій Україні таких метрів слова і пісні, як Є.Х. Мовчан.
Хотілося б зазначити, що практично будь-які тоді важливі заходи не обходилися без якихось неочікуваних курйозів. Запам’ятався випадок, що стався з М.Т. Рильським на цьому святі. Вже вранці, наступного дня (а це була неділя), після його зустрічі з учителями й активом села почали збиратися в дорогу. Раптом виявилося, що невідомо куди зникла шляпа академіка Рильського. Реальні пошуки скрізь, де вона могла бути, результатів не дали. Директор клубу, де проводилося свято, Михайло Гордієнко (нині покійний) страшенно переживав цей випадок і навіть зібрав терміново декілька школярів, (про це розповіла мені колишня тоді учениця Тамара Липова), які обшукали всю залу, сцену і допоміжні приміщення клубу, заглядаючи у всі шпаринки, але шляпа так і не знайшлася. Тож Рильський поїхав до Києва у новій шляпі, яку терміново купили в нашому місцевому магазині.
Дізнавшись про цей факт, мені чомусь захотілося знайти, так би мовити, кінці зниклої шляпи, бо це був би неоціненний експонат музею Єгора Мовчана, який дуже б хотілося колись створити у Великій Писарівці. Та в останню зустріч із В.М. Корнієнком минулої весни, на моє запитання про шляпу Максима Рильського, він відповів, що вона таки знайшлася, але десь на третій день після від’їзду делегації.
Прибиральниця залу партійного кабінету райкому, де була організована після концерту вечеря, випадково знайшла її між стіною і бюстом Леніна, який стояв на сцені, а там якраз і роздягалися гості. Тож на другий день секретар райкому П.К.Дідоренко терміново відвіз її до Сум, в обком, щоб віддати її господарю.
Ну і наостанок хочу розповісти такий собі анекдот про талант, що був притаманний Максиму Рильському. Увечері тільки-но вийшов Рильський із зали на вулицю перед концертом, щоб перекурити, як його оточили учасники свята. Вони вітали Максима Тадейовича та бажали йому здоров’я та успіхів у творчості. Аж раптом підбігають до нього три молодички (по рябеньких сукнях видно було, що вони учасники концерту) і відразу ж просять Максима Тадейовича відразу придумати й видати експромтом якісь куплети. А це ж була весна, 10 травня, уже цвіли садки і квіти. Теплий духмяний весняний вечір надихнув поета на творчість. Дивлячись на них і усміхаючись, Рильський раптом видає: „Переді мною три платтячка — рябе, рябе й рябе. А квіти ж так дарують пахощі, що хочеться тебе, тебе й тебе”. Молодички раптом підстрибнули, розсміялись і зникли у юрбі, що була навколо.
Цікавився я у В.М.Корнієнка і про цей так званий анекдот, але він загадково посміхнувся і сказав: «Я точно не знаю, але щось подібне було, бо ці розмови точилися ще раніше, відразу після від’їзду делегації до Києва».
Максим Рильський дуже піклувався про Єгора Мовчана, допоміг отримати пожиттєву пенсію, влаштував його в будинок ветеранів сцени у Пущі Водиці, де Єгор Хомич і провів останні дні свого життя.
Володимир МІРОШНИК
1 травня. Після урочистостей до Дня народження Є.Х.Мовчана земляки в неофіційній обстановці поклали квіти.
