Продзвенів перший дзвінок для всіх школярів України. Для першокласників він пролунав уперше, а для випускників — востаннє. Для когось — в укритті чи підземній школі, для когось — онлайн або далеко від України. Кожна школа вирішувала питання безпеки самостійно. Та в кожній українській школі лунав Гімн України, тривала хвилина мовчання за загиблими захисниками і скрізь майорів синьо-жовтий прапор.
«24 серпня 1991 року Верховна Рада голосами 346 депутатів ухвалила Акт проголошення незалежності України. Від ранку на площі перед парламентом цього вимагали сто тисяч демонстрантів. Весь день вони тримали в руках потайки пошитий прапор. Прапор нестандартного розміру і кольору. Зараз важко уявити, що дістати тканину потрібних кольорів було майже неможливо (її вилучали з магазинів радянські спецслужби), що за демонстрацію прапора переслідував КДБ.
І все-таки блакитно-жовте знамено завдовжки 7 метрів 34 сантиметри дісталося до стін парламенту. Невдовзі його передали групі народних депутатів. Вони розгорнули прапор, підняли над головами й занесли до зали Верховної Ради. Цей кадр документальної хроніки знає кожен українець.
У той день прапору нестандартного розміру і кольору судилося стати головним свідком проголошення незалежності України. Стати гордістю, неоціненним символом боротьби за волю.
У 2026 році громадська організація UKRAINE WOW та фонд «Повернись живим» за підтримки Верховної Ради України відтворили легендарний прапор. Не для того, щоб повторити історію. Для того, щоб її продовжити. Щоб цей прапор могли взяти в руки ви. Де б він не був, він робитиме те саме, що й тридцять п’ять років тому, — об’єднуватиме. Нагадуватиме, що Україна починається з тебе. Що в єдності — наша найбільша сила.
Один прапор можна отримати за пожертву 40 тисяч гривень. 100 % вартості прапора буде спрямовано на закупівлю наземних роботизованих комплексів для Сил оборони України.
Кожен прапор має свій номер, до кожного додається листівка, власноруч підписана Іваном Зайцем — одним із батьків-засновників сучасної української держави…»
«ОККО купує 100 прапорів! 75 передадуть українським школам. Якщо ви хотіли б, щоб це була ваша школа, — розкажіть про неї…»
Охтирчанка Ольга Свердло побачила цю інформацію на каналі «Оповідачка», адміністраторкою якого є Ярослава Гресь — українська громадська діячка, піарниця, маркетологиня, журналістка та блогерка.
— Я відразу подумала про школу, в якій навчається моя донька і де вчився мій син: вона може отримати такий подарунок. Цей прапор може стати для всієї шкільної родини символом незламності, символом віри в нашу перемогу, в те, що все буде добре. А ще символічно, що наша школа — ровесниця незалежності. Вона теж відкрилася у 1991 році. І я вирішила написати про нашу школу, нині ліцей №3. І, на моє здивування, серед п’яти обраних був наш ліцей.
Свято першого дзвоника для першокласників та випускників ліцею №3 відбувається в укритті. Урочиста, святкова і водночас бентежна атмосфера. Для випускників цей перший дзвоник лунає востаннє, а попереду — їхній перший політ у доросле життя.
Класні керівниці представляють своїх учнів. Вони такі гарні, святкові. І кожен — особистість. Їх прийшли підтримати батьки та рідні. Їх вітають піснею і танцем дитячі колективи «Колорит» і «Дебют». Щирі побажання та поради висловлюють класні керівниці Ірина Малєжик та Людмила Лапоног.
Тетяна Михайлівна Ситник ділиться історією Прапора Незалежності. Ольга Свердло передає цінний подарунок очільниці ліцею. Директорка висловлює щиру подяку Ользі Свердло і запевняє, що символічний Прапор Незалежності обов’язково розгорнуть у приміщенні ліцею.
Тетяна Ситник нагадує своїм випускникам:
— І кожен фініш — це, по суті, старт. Для вас це буде найкоротший навчальний рік. Бажаю, щоб кожна мить останнього навчального року була щасливою. Для нашого ліцею традиційною і незмінною є висока якість навчання, високі бали на НМТ. Мрійте сміливо!
Для випускників лунає останній перший дзвоник. На шкільному подвір’ї ліцею — Алея Слави, на якій розміщені світлини випускників попередніх років. Вони захищали Україну й загинули за її майбутнє. І кожен українець мусить пам’ятати Героїв.
Шануємо і пам’ятаємо.
Разом — сильніші! — нагадує наша газета «Ворскла».
Валерія Бакуліна
Читайте також
