Коли багато років живеш без справжньої відпустки, то вже й забуваєш, як це — прокинутися вранці й не думати, який матеріал терміново треба написати, що поставити на сайт, чим наповнити соціальні мережі та чи встигне газета до друкарні.
А якщо редакція складається фактично з трьох людей, то відпустка взагалі здається чимось із фантастичного роману. Бо газета сама себе не випустить, сайт новинами не наповниться, а читачі чекати не звикли. І правильно роблять.
Та цього разу нас таки вдалося відірвати від роботи. Причому поїхали ми разом із колежанкою Наталією Пасюгою.
За цю можливість щиро дякуємо Асоціації незалежних регіональних видавців України та її керівниці Оксані Бровко, які організували у Трускавці Програму відновлення медійників.
Одразу хочу сказати землякам: ця поїздка не була відпусткою з розряду «дивіться, як нам добре». Це була можливість хоча б трохи відновити сили, щоб далі працювати — випускати газету, вести сайт і соціальні мережі, розповідати історії наших людей.
Після багатьох років роботи без нормального перепочинку така зупинка була справді потрібною.
Зазвичай навіть під час поїздок ми продовжуємо працювати. Телефон постійно поруч, новини ніхто не скасовує, сайт чекає оновлень, а думки все одно повертаються до наступного номера газети. Цього разу теж не вдалося повністю забути про роботу, та організатори зробили все, щоб ми хоча б на кілька днів змінили звичний ритм.
І їм це вдалося.
Трускавець — один із найвідоміших бальнеологічних курортів України. Офіційною датою заснування курорту вважають 1827 рік, хоча саме місто має значно давнішу історію.
Головна слава Трускавця — його мінеральні води. Найвідомішою серед них є «Нафтуся» — слабомінералізована вода зі специфічним смаком і легким запахом, пов’язаним із вмістом органічних речовин нафтового походження. Перший хімічний аналіз цієї води ще 1836 року провів львівський аптекар і хімік Теодор Торосевич.
«Нафтусю» рекомендують пити безпосередньо біля бювету, адже після контакту з повітрям вона поступово втрачає свої властивості. Однак ставитися до неї як до звичайної столової води не варто. Вид води, її температуру, кількість і тривалість приймання має визначати лікар з урахуванням стану здоров’я людини.
Учасники нашої програми мали можливість пити мінеральну воду. І не одного виду — теплу й холодну.
Вода там зовсім не така, як звична вода у пляшках. Кажуть, дуже корисна. А ще — надзвичайно бридка. Принаймні для мене.
Я із задоволенням спостерігав і, чого гріха таїти, трохи підсміювався, дивлячись, як серйозно колеги смакують тією водою. А потім і сам потихеньку почав пити. Бо якщо вже приїхав до Трускавця, треба ж оздоровлюватися. Тим більше, коли вода доступна безкоштовно.
Наприкінці програми вже й сам ішов до бювету майже як досвідчений курортник. Щоправда, прихильником її смаку так і не став.
Важливо й те, що у Трускавці ми змогли пройти необхідні медичні обстеження. Так, за власні кошти. Але без довгих черг і багатомісячного очікування на прийом до вузьких спеціалістів.
На жаль, удома швидко пройти такі обстеження не завжди можливо. Особливо коли живеш не в обласному центрі й кожен прийом потребує окремої поїздки, часу та попереднього запису.
А коли йдеться про здоров’я, відкладати на потім не варто. Ми, журналісти, добре вміємо нагадувати іншим, що потрібно вчасно звертатися до лікарів, але самі нерідко залишаємо власне здоров’я на той день, коли стане менше роботи.
Сподіваємося, колись такий день усе-таки настане. Але вирішили не чекати.
Відпочинок вийшов не лише оздоровчим, а й навчальним.
Коли разом збираються журналісти з різних областей, не говорити про роботу вони просто не можуть. Навіть коли офіційна частина завершилася, розмови про медіа тривали — під час прогулянок, за кавою, дорогою на екскурсію та ввечері.
Як працюють інші редакції? Де знаходять теми? Як розвивають соціальні мережі? Що допомагає втримати читача? Де шукати ресурси, коли місцевий бізнес зник або релокувався?
Під час такого звичайного людського спілкування з колегами часом дізнаєшся й навчаєшся більшого, ніж на окремому вебінарі чи семінарі.
Тож чекайте: ми відпочилі, навчені, а отже, готові до нових викликів.
Звичайно, для здійснення всього задуманого місцевим медіа потрібні не лише сили та знання, а й ресурси. І тут Асоціація незалежних регіональних видавців України активно підтримує нашу редакцію.
Заробляти медіа у прикордонні надзвичайно складно. Бізнес релокувався, багато земляків виїхали. Нині у «Ворскли» вже більше передплатників в інших громадах, ніж у рідній Великописарівській. Та газета має обласну сферу розповсюдження, тому ми поступово розширюємо географію.
Але це вже окрема розмова, бо починав я все-таки з відпочинку.
Окремою сторінкою нашої подорожі став Карпатський трамвай.
Насправді це не міський трамвай, а туристичний маршрут Вигодською вузькоколійною залізницею. Її колія має ширину лише 750 міліметрів. Свого часу такі залізниці прокладали в Карпатах для перевезення деревини, а нині частина старої колії служить туристам.
Карпатський трамвай вирушає із селища Вигода на Івано-Франківщині та везе пасажирів уздовж річки Мізунки. Дорогою відкриваються гірські краєвиди, ліси й водоспади. Серед відомих зупинок маршруту — каскад Мізунських водоспадів, підвісний міст і джерело мінеральної води.
Їдеш, дивишся у вікно — і в голові сама собою починає звучати пісня «Старенький трамвай», написана Олександром Шевченком і відома у виконанні «Піккардійської терції»:
«Повези, повези, старенький трамвай…»
Разом із новими друзями-колегами ми значно розширили офіційну програму екскурсії. Спілкувалися в неформальній обстановці, жартували, ділилися редакційними історіями, а поверталися до Трускавця помітно звеселілими.
Звичайно, винною в усьому була мінеральна вода, яку ми брали із собою та пили на зупинках. Інших версій не розглядаємо.
А дорогою наспівували:
«Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема…»
Схоже, Карпатський трамвай справді виконав замовлення.
Особливо я дивувався працездатності колег, які встигали не лише самі відпочивати, а ще й інших витягували з номерів, щоб ніхто не просидів увесь вільний час у чотирьох стінах.
За це окреме спасибі Ларисі Гнатченко. Саме завдяки таким невгамовним людям ми побачили значно більше, ніж було передбачено офіційною програмою.
Тож хоча відпочивати нам довелося дуже активно, поїздка до Трускавця справді стала відпочинком.
Ми змінили обстановку, побачили Карпати, відвідали музеї, проїхалися Карпатським трамваєм, поспілкувалися з чудовими людьми, перевірили здоров’я, навчилися нового й хоча б на кілька днів видихнули.
Щиро дякуємо керівниці Асоціації незалежних регіональних видавців України Оксані Бровко та всій команді Асоціації за цю можливість, сувеніри, турботу, підтримку нашої редакції та розуміння того, наскільки непросто сьогодні працювати локальним медіа у прикордонні.
Такі програми потрібні не для красивих фотографій із курорту. Вони потрібні, щоб люди, які щодня розповідають про війну, втрати, руйнування та життя прикордонних громад, могли хоча б ненадовго змінити обстановку, перевести подих і повернутися до роботи з новими силами.
А ми вже повернулися додому. Бо «Ворскла» сама себе не випустить, сайт себе не наповнить, та й читачі чекати не звикли.
І правильно роблять.
Повернулися із сувенірами від Асоціації незалежних регіональних видавців України, новими знаннями, добрими знайомствами та силами для подальшої роботи.
Отже, працюємо далі.
Чиатйте також
