Директорка Сумського фахового коледжу мистецтв і культури ім. Д.С. Бортнянського, Заслужений працівник культури України Надія Гринь каже, що її життя нерозривно пов’язане з музикою. А почалася ця історія саме в Охтирка.
Сьогодні Надію Гринь знають далеко за межами Сумщини як керівницю одного з найвідоміших мистецьких навчальних закладів України. Та в розмові вона з особливою теплотою згадує рідне місто, старі вулиці, музичну школу й батьківський дім.
— Охтирку надзвичайно люблю, кожну травиночку, кожен камінчик. Там усе сходжено моїми ногами. І я дуже пишаюся, що тепер це місто — Герой, місто звитяги, — говорить Надія Миколаївна.
Любов до музики в Надії Гринь з’явилася ще в дитинстві. У п’ять років вона попросила батька купити піаніно. У ті часи музичні інструменти були дефіцитом, тому їх доводилося довго шукати й чекати.
Коли омріяне піаніно привезли до будинку, його ще добу не дозволяли відкривати, щоб інструмент адаптувався до температури. Маленька Надя весь цей час ходила навколо великого ящика та рахувала години.
— Коли я вперше торкнулася клавіш, у душі з’явилося якесь особливе відчуття. Згодом я зрозуміла, що це був дотик до чогось Божественного, — згадує вона.
Саме тоді й почалася її велика історія любові до музики.
У спогадах Надії Гринь Охтирка залишається живою й теплою. Вона згадує стареньку музичну школу в провулку Друкарському неподалік редакції газети «Прапор перемоги», зимові ранки, сніг під ліхтарями та батькову руку, яка міцно тримала її дорогою на заняття.
У родині Міняйло виховували п’ятьох дітей. Батько любив спів, мама займалася рукоділлям і грала в місцевому театрі. Саме батьки прищепили дітям любов до мистецтва й підтримували бажання навчатися музиці.
— Тато був дуже надійний. Поруч із ним я нічого не боялася, — говорить Надія Миколаївна.
Після початку повномасштабного вторгнення колектив коледжу мистецтв продовжив працювати навіть під час постійних тривог.
Разом із викладачами Надія Гринь організовувала укриття, переносила туди піаніно та облаштовувала повноцінні музичні аудиторії під землею, щоб студенти могли продовжувати навчання.
У коледжі й сьогодні проводять концерти, творчі зустрічі, міжнародні фестивалі та майстер-класи. За останні роки заклад приймав представників 25 країн світу.
Під час закордонних поїздок українські студенти знайомили європейців із культурою України. Один із найемоційніших моментів — коли зал підвівся під Гімн України, тримаючи синьо-жовті прапорці.
— Я завжди казала, що в нас найкращі студенти України, світу, а тепер кажу, що й галактики, — усміхається директорка.
Наприкінці розмови Надія Гринь зізнається: вона ніколи не хотіла змінити професію.
Музика, любов до людей і добро, яке вклали в неї батьки, стали основою всього її життя.
Історія дівчинки з Охтирки, яка колись вперше торкнулася клавіш піаніно, перетворилася на історію людини, котра все життя служить мистецтву та українській культурі.
Єлизавета ШИЯН,
студентка 4 курсу Машинобудівного фахового коледжу СумДУ
Читайте також на сайті «Ворскли»:
У повному обсязі статтю Єлизавети ШИЯН, можна прочитати у друкованій газеті «Ворскла» та її PDF-варіанті, які можна замовити через редакцію 0667172898 vorskla1930@ukr.net
Читацте також
