Відомий охтирський мураліст Ігор Шевченко відновлює, оновлює своє місто, а нещодавно розмалював стіну акушерсько-гінекологічного відділення Охтирської лікарні.
Талант дипломом не здобудеш — з ним потрібно народитися!
— В цілому малюванням я займаюся, скільки себе пам’ятаю, — розповідає герой публікації. — Спеціальної освіти не маю, тому — художник за покликанням. Це таке в мене хобі: усе, що бачите намальоване в Охтирці, — це все моє! Основної роботи в мене немає, я фрілансер у міській галереї. Живу з батьками, тож на життя відносно вистачає.
Його величність — випадок
Одного разу Ігор, який зображував картини на паперових полотнах, вийшов на новий, невідомий для себе рівень — мурали. Усе почалося з того, що у 2015 році хлопець побачив у соцмережах оголошення про те, що благодійна організація шукає художника для виконання творчої роботи — розмалювання стіни біля міськради та пам’ятника Шевченку.
— Подав заявку, і з’ясувалося, що я був єдиним претендентом на цю роботу, тому мою кандидатуру одразу ж погодили, і я взявся до справи, зобразив Українку на фоні карти України, — згадує свої перші кроки в муралістиці співрозмовник. — За свою роботу не отримав жодної копійки, адже це був суто волонтерський проєкт — творча ініціатива без дивідендів. Нагородою за свою працю вважаю схвальні відгуки містян і гостей міста, яким дуже сподобався мурал. Взагалі, я багато чого малював у своєму житті й ніколи не рахував власні авторські роботи. І не завжди брав за них гроші. Перед тим як братися за проєкт, зважую, чи потрібно це мені: все залежить від ситуації та для чого це робиться.
Культурний подразник
Зі слів Ігоря, намальовані ним мурали є своєрідним культурним подразником для людей, який допомагає їм краще зрозуміти культурну частину міста з архітектурної точки зору. Що малює? Та все підряд! Де? Скрізь! По різних куточках Охтирки, по школах тощо. Придумуючи ідею для малюнка, художник у першу чергу думає, чи зможе це зображення викликати в людей культурний інтерес.
— Яскрава стіна в будь-якому разі краща за сіру, — аргументує на користь своїх картин чоловік. — Теми малюнків залежать від подій часу. Наприклад, у квітні 2022 року я розмалював стіну «Кнежі», зобразивши мурал із написом «Місто-герой Охтирка». Усе якось спонтанно вийшло: я запропонував меру Охтирки Павлу Кузьменку створити мурал, і він мене підтримав.
НЕ БЕТОНОМ ЄДИНИМ ВІДНОВЛЮЄТЬСЯ МІСТО
У прифронтових містах відбудова починається не з бетону і не з фасадів. Вона починається з погляду людини на власну вулицю. Мурал не зупиняє війну й не закриває пробоїни від уламків, але він повертає відчуття, що місто — живе. Що тут не лише виживають, а й дихають, народжують, посміхаються. Саме з таких, на перший погляд, «непрактичних» речей і складається відновлення: коли замість сірої стіни з’являється образ, замість втоми — сенс, а замість порожнечі — причина залишатися вдома й берегти його.
Стіна життя
Герой публікації розповідає, що ідея створення муралу в акушерсько-гінекологічному відділенні Охтирської лікарні виникла у керівництва медичної установи, а він із задоволенням відгукнувся на пропозицію.
— Для мене мурали — це ті ж самі малюнки, але більші за розмірами, — зазначає співрозмовник. — Тож коли директор лікарні звернувся до мене з проханням розмалювати вхід до відділення, у моїй голові вже вимальовувалися ескізи. З кількох запропонованих варіантів керівництво потім обрало той, який сподобався найбільше. Це перша моя співпраця з пологовим будинком, до того ж я ще не маю власних дітей, але все одно вгадав, які саме акценти потрібно розставити в зображенні.
І от, коли з ескізом визначилися, я наніс його на стіну спеціальною гумовою фарбою, додавши до неї тиккурилові барвники, а після того вже приступив безпосередньо до малювання. За півтора дня мурал розміром 2 на 2 квадратних метри був готовий. Це вийшла справжня фотозона, яка тепер прикрашає установу.
Не лише у відділенні, а й у всій лікарні!
Зі слів генерального директора Охтирської лікарні Ігоря Греська, такі мурали планується створити в усіх відділеннях медичного закладу.
— Ми працюємо за 30 км від ворога й нікуди не виїхали, тому наш колектив і пацієнти заслуговують на те, щоб бачити стіни лікарні не сірими, а — яскравими, — висловлює власну думку щодо реалій сьогодення Ігор Яремович. — От приходять зранку наші медики та санітарки на роботу — і в усіх посмішки на обличчях. Ніхто не скиглить, що вночі не виспалися через вибухи та повітряні тривоги. Ніхто не жаліється на те, що ніч не спав, бо вивозив дітей з міста. Прийшли на роботу і працюють, залишивши всі свої особисті проблеми вдома. А вже якою ціною дається їм ця посмішка — відомо лише їм самим. І несуть свою посмішку нашим породіллям, які залишилися народжувати діточок у прифронтовій Охтирці. І ці матусі мають бачити не сірі стіни пологового будинку й лікарів у бушлатах із маскоподібними обличчями, а — яскраві малюнки, від яких пахне материнським молоком і добром.
Тут народжується життя. І материнство нічим не заміниш — жодними сучасними світовими технологіями! У тваринному світі за самку б’ються насмерть, а в людському вже знайшли заміну жінці. Так не має бути! Ми повинні кричати про те, що життя народжується в лоні жінки й що мамині обійми — це найголовніше! От приходять до нас у лікарню молоді люди, дивляться на мурал і розуміють, що життя починається звідси — з дітей, які з’являються на світ саме тут.
З генеральним директором погоджується і завідувачка акушерсько-гінекологічного відділення Людмила Свинаренко, яка також зазначає, наскільки важливий для пацієнток та немовлят цей куточок щастя. Мурал став фотозоною для виписки матусь із новонародженими дітками. А отже — чудовими спогадами на все життя.
Сподіваємося, що всі решта зображень, які плануються до створення в медичному закладі, будуть не менш позитивними й змістовними, а враження від них назавжди залишаться в пам’яті!
Оксана Ковальова
