Бувають у житті зустрічі, які здаються випадковими лише на перший погляд. Але якщо придивитися уважніше — це витончено сплетене мереживо долі, де кожен вузлик має своє значення. Для Віти Вікторівни Скрипник таким доленосним вузликом стала Велика Писарівка, яка з часом перетворилася з простої точки на карті на справжній дім, сповнений творчості та родинного затишку.
ПРІЗВИЩЕ ЯК КАМЕРТОН ЖИТТЯ
Усе почалося в гамірних коридорах Сумського училища культури. Юна Віта приїхала туди з Роменщини, з села Андріяшівка, маючи дівоче прізвище — Скрипка. Хто б міг подумати, що на тому ж першому курсі доля вже вписала в іншому журналі прізвище її майбутнього чоловіка — Скрипник. Юнак, на ім’я Сергій, приїхав на навчання до училища з Великої Писарівки.
Ця дивовижна схожість стала пророчою. Здавалося, самі небеса натякали: ваші душі мають звучати в унісон. На третьому курсі вони почали зустрічатися, а після навчання серце Віти попрямувало за чоловіком на його батьківщину — у Велику Писарівку. Так Скрипка стала Скрипник.
«ЛІЛЕЯ», ЩО РОЗКВІТЛА СЕРЕД ВИПРОБУВАНЬ
Вісімнадцять років життя у Великій Писарівці пролетіли як один яскравий танець. Віта Вікторівна пройшла шлях у Будинку культури та Будинку дитячої та юнацької творчості (БДЮТ) від молодої спеціалістки до авторитетної наставниці, чиє ім’я двічі прикрашало районну Дошку пошани. Її колективи стали для вісімдесяти шести місцевих дітей вікном у великий світ мистецтва. Спочатку була «Лілея», що з роками лише розквітала, потім — «Фантазія», «Веселка», «Світанок».
Нелегкі випробування довелося пройти Віті Вікторівні. Навіть коли прийшов ковід, а за ним — страшна війна, танець не зупинився. Разом із керівницею БДЮТу Світланою Курило вони буквально «горіли» роботою: самі створювали для вихованців костюми, шукали спонсорів, мріяли про великі міста та підкорювали сцени Полтави, Сум, Дніпра, Ужгорода, Тернополя, Житомира, Запоріжжя, неодноразово Києва та інші. У всіх всеукраїнських конкурсах учасники здобували перемогу, в основному, І та ІІ місця, а в м.Харків колектив «Лілея» отримав Гран-прі. Під час участі в обласних конкурсах у м.Суми, серед художніх колективів районів Сумщини, танцюристи поверталися додому з І та ІІ місцями.
— Світлана Миколаївна допомагала мені подавати заявки на участь у міжнародних та всеукраїнських конкурсах онлайн. Один із них — у Болгарії. Нас навіть запросили відвідати цю країну. Звичайно, дітям дуже хотілося побувати там. І хоча війна завадила здійснити цю мрію, вона не забрала бажання танцювати, — згадує пані Віта. — Батьки, попри обстріли, вели дітей на репетиції, що проводилися в укритті бібліотеки. Танець для них був способом вистояти.
ПРОДОВЖЕННЯ У ДІТЯХ
Справжнє дерево пізнається за плодами. Скрипники мають двох талановитих доньок — Валерію та Альону. Старша Лєра стала правою рукою мами: понад десять років вона займається танцями, «ловить» кожен рух на льоту, допомагає відшліфовувати постановки та веде колектив як староста. Крім того, Валерія самотужки опанувала гітару та має чудовий голос. Молодша теж не відстає — і вокал, і танці, і безмежна енергія.
Це родина, де талант передається як найцінніший спадок. Та й не дивно, адже батько володіє грою на трубі, баяні, гітарі та фортепіано. І хоча з часом його основною роботою стала праця на землі, музика залишається найбільшим захопленням життя.
«МАМО, Я ХОЧУ ДО ВІТИ ВІКТОРІВНИ!»
Війна змусила пані Віту переїхати до Тростянця у березні 2024-го, щоб врятувати доньок від обстрілів. Починати з нуля в новому місті було неймовірно важко. Але професіоналізм не сховаєш.
Сьогодні в її новому колективі при КЗ «Центр культурних послуг» Тростянецької міської ради «VIT DANCE» займаються різні дівчатка: і місцеві, і переселенки з Сум та Великої Писарівки. Одна дівчинка з обласного центру раніше серйозно займалася балетом. Здавалося б, після професійної студії важко чимось здивувати, але, побачивши роботу Віти Вікторівни, дитина сказала мамі: «Я хочу танцювати саме тут».
ТАНЕЦЬ, НАРОДЖЕНИЙ ІЗ ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА
Для Віти Скрипник танець — це магія, яка починається ще задовго до першого кроку в репетиційній залі. Процес створення нової постановки схожий на сновидіння наяву.
— Коли я лягаю спати і заплющую очі, переді мною починають виринати картинки. Якщо я хочу поставити танець, наприклад, під патріотичну пісню, я спочатку бачу його внутрішнім зором. Кожна сцена, кожен перехід народжуються в уяві, — ділиться хореографиня.
Це особливий стан, де досвід, здобутий під час навчання в Сумському культпросвітучилищі та Мелітопольському державному педагогічному університеті ім.Богдана Хмельницького зі спеціальності хореографа (державні іспити в якому пані Віта складала вже під звуки вибухів), переплітається з інтуїцією.
ТВОРЧИЙ ТАНДЕМ ТА ВЕЛИКА РОДИНА
У Віти Вікторівни є незамінна опора — донька Валерія. Вона не просто староста, а справжній порадник. Зараз вони, крім хіп-хопу, разом опановують складний напрямок — контемп (contemporary dance). Їхня співпраця — це злагоджений механізм: мама створює концепцію, а Лєра миттєво «схоплює» задум і демонструє рухи дівчаткам. Потім починається ювелірна робота — виправлення кожної лінії до ідеалу.
Пані Віта переконана: у колективі не має бути диктатури. — Ми часто радимося з дітьми: «Як ви думаєте, тут буде краще так чи інакше?». Вони підказують, і ми разом шукаємо рішення.
ВДЯЧНІСТЬ БАТЬКАМ
Хореографиня з великою теплотою згадує рідну Велику Писарівку та активних батьків, таких як Ірина Бутенко, Світлана Курова та багато інших. Саме вони свого часу вибороли сучасний танцювальний зал і підтримували всі творчі починання.
– Віра батьків у мене і в дітей — це те, що тримає на плаву і сьогодні, — каже майстриня. Навіть коли я в евакуації починала все з нуля — набір учнів, костюми (до речі, у Великій Писарівці їх було понад тридцять видів), поїздки на конкурси, то половина клопотів лягли на плечі родин, які є надійним тилом.
Сьогодні Віта Скрипник мріє про весну в Києві, про велику сцену та про те, щоб її новий колектив заполонив глядацьку залу Тростянця. Вона впевнена: для дітей важливо відчувати емоції залу, бо це найкращий стимул ставати кращими. Початок уже є: перемога у V Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «АвангАрд» у м.Полтава.
І хоча серце часто крається від спогадів про рідний дім, пані Віта знає: поки вона танцює, поки діти тягнуться до неї — її «мелодія Скрипки» продовжує звучати на повну силу.
Олена ТЯГЛЕНКО
