На екрані планшета — тексти, новини, верстка, студентські роботи. Але варто лише заплющити очі — і перед внутрішнім зором знову постає Осоївка. Та сама, довоєнна. Із густими липами, тихими вулицями, запахом свіжого хліба й теплих абрикосів у дворі дідуся.
Тепер до тих спогадів домішався запах гару.
Студентка Машинобудівного фахового коледжу СумДУ Таміла Шаповал написала нарис про рідне прикордонне село, яке війна перетворює на руїну. Але водночас — і про людей, у яких ворог так і не зміг забрати головне: пам’ять, коріння і любов до свого дому.
У центрі цієї історії — дідусь і бабуся. Саме з них для авторки починалася Осоївка.
Бабуся — тиха, лагідна, із руками, що пахли борошном і ваніллю. Дідусь — суворий і добрий водночас. Він жартома називав онуку «прокурором», коли вони разом бралися до будь-якої роботи.
Найбільше Таміла пам’ятає день, коли разом із дідусем садили абрикосу.
— Дивись, прокуроре, дерево — як людина. Як закладеш коріння, так і стоятиме проти вітру, — казав він.
Тоді вони ще не знали, що справжній вітер прийде з боку росії — разом із дронами, вибухами й смертю.
Колись Осоївка була живою. Біля школи лунав дитячий сміх, по вулицях гуркотіла техніка, а сусіди заходили один до одного «на хвилинку», яка затягувалася на пів вечора.
Тепер багато хат стоять порожніми або розбитими.
Школа, де навчалися покоління дітей, дивиться на світ вибитими вікнами. Частина будинків перетворилася на руїни. Кожна поїздка додому для місцевих жителів тепер починається зі страху: чи вцілів ще їхній двір.
Подібні трагедії сьогодні переживають багато прикордонних сіл Охтирщини. Раніше «Ворскла» вже писала про обстріли Великої Писарівки, Розсошів, Ямного та інших населених пунктів громади.
Найстрашніше в цій історії — навіть не сам вибух.
А телефонний дзвінок.
Родина була у місті, коли стало відомо: «шахед» влучив у будинок тітки. Її не стало.
Таміла згадує, як мама зблідла зі слухавкою в руках, як за кілька секунд постарів батько і як у ту мить світ ніби обірвався.
Війна іноді виглядає саме так: ти стоїш посеред звичайної квартири, а в телефоні тобі повідомляють, що твого дому більше немає.
Авторка називає свій нарис «протоколом звинувачення». Не офіційним документом, а людським свідченням про те, що російська війна робить із селами Сумщини.
Але водночас це й текст про незламність.
Бо навіть після обстрілів у дворі дідуся досі стоїть та сама абрикоса. Посічена уламками, обпалена, але жива.
Саме вона стала для Таміли символом Осоївки — села, яке намагаються знищити, але яке продовжує триматися своїм корінням.
Повний текст нарису Таміли Шаповал читайте у друкованому випуску газети «Ворскла» та її PDF-версії. Передплатити газету можна за телефоном редакції 066 717 28 98 або написавши на електронну пошту: vorskla1930@ukr.net
Читайте також
