У Рябині Кириківськогї громади люди вкотре довели: навіть під час війни село живе доти, доки в ньому є ті, хто готовий братися за роботу разом. Тут місцеві жителі власними силами відновили кладку через Ворсклу, без якої череда фактично залишалися відрізаними від пасовищ.
Зараз у людей головна тривога — війна. Останнім часом жителі Рябини дедалі частіше говорять і про ворожі дрони, які почали активно атакувати село. Та попри небезпеку люди продовжують тримати господарство, бо для багатьох корова сьогодні — не просто худоба, а чи не головна опора родини.
Соковиті луки за Ворсклою завжди були добрим місцем для випасу череди. Але стара кладка, якою десятиліттями користувалися місцеві, зруйнувалася й потребувала ремонту.
А річка тут непроста. Корови ще можуть перебрести її — подекуди вода тваринам майже по шию. А ось пастухам доводилося перепливати Ворсклу разом із чередою.
Стара кладка в Рябині була по-своєму унікальною. Її довжина сягала майже ста метрів. Вузенька, місцями хитка, але саме вона давала змогу людям нормально діставатися на інший берег.
Для кількох родин ця кладка фактично була єдиною дорогою. Об’їжджати довелося б дуже далеко — аж через сусідню громаду.
Тож у селі вирішили не чекати кращих часів.
Ініціативу рябинівського старости Олександра Клеця підтримали місцеві активісти та жителі села. Люди кілька разів виходили на толоку: носили дошки, готували матеріали, забивали сваї, укріплювали конструкцію.
Нову кладку вирішили встановити вже в іншому місці. Тут Ворскла глибша, зате значно вужча. Саме тому вдалося суттєво зекономити на будівельних матеріалах. Тепер довжина кладки — майже 40 метрів.
— Забивати сваї було дуже незручно. Ґрунт важкий, та й глибина більша. Але впоралися, — говорить староста Рябини Олександр Клець.
Коштами та будівельними матеріалами допомогла селищна рада. Усе інше зробили самі люди.
Олександр Клець каже, що щиро вдячний землякам за підтримку та небайдужість.
І справді — у таких історіях сьогодні не лише про місток через річку. Вони про людей, які попри війну, дрони й постійну тривогу продовжують триматися за своє село, свої господарства й своє життя.
Читайте також
