ЮВІЛЕЇ ПРИХОДЯТЬ ЗНЕНАЦЬКА
Любов Чуприна з сел. Великої Писарівки своєю добросовісною працею вписує сторінки в історію медичного закладу, в якому вона працює. Роки додають їй мудрості, а кожен ювілей стає початком нової віхи в її житті. Ось так живе собі людина, живе, нікуди не поспішає. Аж раптом озирнулася, а вже й діти виросли, за спиною – цілий багаж досвіду, поряд – пара-трійка найкращих друзів, яких не схибив час, колеги, які стали ледь не рідними. І життя хочеться любити з новою силою, бо немає нічого найціннішого, встигай лиш за його ритмом.
Для будь-якої людини завжди можна знайти хороші слова, а для справжньої – і поготів. Повагу і довіру в житті не кожен може заслужити. А головна медична сестра КНП «Великописарівська лікарня» Любов Олексіївна Чуприна за роки своєї трудової діяльності давно вже заслужила й авторитет серед колег, і повагу серед пацієнтів. Вона неодноразово ставала героїнею публікацій на сторінках Великописарівської газети «Ворскла», але сьогодні є ще один привід про неї згадати, бо днями зустрічає вона поважний ювілей.
Любов Чуприна – людина розсудлива, вважає, що багато уваги приділяти ювілею не варто, бо не на часі. Війна позбавила можливості повноцінно жити, працювати, святкувати з друзями, рідними так радісно, як раніше. На підсвідомому рівні стримує себе у своїх емоціях, бажаннях – усе буде після перемоги. Та, озираючись назад, розуміє, що життя продовжується, і потрібно знаходити в собі сили для щасливих моментів, триматися й будувати плани хоча б на день, бо на довше немає впевненості, і все через ту ж війну.
ДИТЯЧА МРІЯ СТАЛА РЕАЛЬНІСТЮ
Народилася Любов Олексіївна Чуприна 14 жовтня 1974 року у селищі Великій Писарівці. З дитинства мріяла бути медичною сестрою. У свій вільний час гралася з ляльками, робила їм ін’єкції, вимірювала температуру. Ця звичайна дитяча мрія з часом перетворилася на реальність. Після школи дівчина поїхала на навчання. Відразу після закінчення медучилища, в 1993 році, прийшла працювати у Великописарівську лікарню. Спочатку була медичною сестрою у поліклінічному відділенні, а з 2006 року Любов Чуприна – головна медична сестра КНП «Великописарівська лікарня».
У цей складний і тривожний час пані Любов – одна з тих, хто зуміла організувати себе до роботи, адже її професія зобов’язує мужньо тримати свій щоденний медичний фронт.
Війна не змінила ставлення Любові Олексіївни до своєї справи, бо розуміє її важливість. Коли ворог безжально обстрілював рідне селище, вона могла б поїхати у безпечніше місце, але про те не думала, хіба що не знала, як бути з дітьми, хвилювалася за сина і доньку. Та й батьки її вже в тому віці, що з дому нізащо не поїдуть. Тож і Любов Олексіївна залишилася, ходила щодня на роботу, дбала про здоров’я своїх пацієнтів, підтримувала морально своїх колег. І аж ніяк не зважала на небезпечні ситуації під час обстрілів селища. Так, звичайно, їй було страшно, але про це не хотілося думати. У складі медичної групи пані Любов брала участь в евакуації населення з громади в безпечніші місця, супроводжувала людей до місця прибуття, надаючи їм необхідну медичну допомогу. І завжди своєю привітною посмішкою підтримувала емоційний стан тих, хто знаходився поруч. Її оптимізм і сьогодні задає тону всім оточуючим, підбадьорює їх, вселяє надію на краще.
РОДИНА – НАДІЙНИЙ ТИЛ
Власний будинок, у якому мешкає родина Любові Олексіївни, як і в багатьох інших земляків, також зазнав пошкоджень від ворожих обстрілів. Перший раз, коли у грудні 2022 року буквально за декілька десятків метрів прилетіла ракета С-300, вибуховою хвилею повибивало вікна і двері. Та не зламалися жителі вулиці, в тому числі і родина Любові Олексіївни, швидко все полагодили, як могли. Головне – що дах над головою уцілів. Повигрібали уламки й продовжили жити далі. Пізніше другий раз знову були прильоти на їхню вулицю. Дрижав будинок, сипалися шпаруни, тріскалися стіни. Все це родина знову витримала на зло ворогам.
По-своєму переживають війну і діти Любові Олексіївни, потребують більшої уваги. Третій рік у складних умовах проходить навчання в школі у донечки-школярки. Вона вже виросла помічницею, встигає й уроки поробити, й посуд помити чи прибратися в кімнаті, таким чином полегшує мамі домашню роботу. Хочеться їй більше часу побути разом із мамою, бо біля неї спокійніше. Іринка розуміє, що мама на роботі виснажується і морально, і фізично.
У родині Любові Олексіївни завжди панує розуміння і повага, тож і голова сімейства Сергій Вікторович, і діти усвідомлюють, що головне сьогодні – це підтримка одне одного, щоб не втратити сенсу життя. Разом вони вчаться у воєнних реаліях бачити радість у кожному дні, не падати духом, триматися і намагатися жити далі.
У НАС —НАЙКРАЩІ МЕДСЕСТРИ
КНП «Великописарівська лікарня», що зазнала руйнувань після ворожих обстрілів, наразі розмістилася у відносно безпечнішому селі Рябині Кириківської громади, хоча, звичайно, наразі безпечного місця в Україні немає ніде. На новому місці працює і Любов Олексіївна. У зв’язку з посиленням обстрілів, родини з дітьми повиїжджали з прикордонних населених пунктів подалі від біди. Сім’я Любові Чуприни також була вимушена шукати тимчасове житло. Наразі доводиться їздити з м. Охтирки і діставатися до місця роботи різними способами: попутним чи власним транспортом – як прийдеться, але на роботі має бути вчасно.
Нікому не секрет, що медичні сестри за свою нелегку працю отримують мізерну зарплату. Чимало висококваліфікованих фахівчинь змушені їхати за кордон. Попит на них постійно зростає. Медсестра, за даними кадрової агенції, що працевлаштовує в Європі, – це найзатребуваніша професія в Польщі, Словаччині, Чехії. Скільки їх щороку від’їздить із Батьківщини, точно ніхто не знає. Тому кожна медсестра, яка продовжує працювати в Україні, дійсно заслуговує на повагу. І одна з них – Любов Чуприна, яка народилася на Великописарівщині і працює все своє трудове життя, дбаючи про здоров’я і життя своїх пацієнтів. Інколи, не зважаючи на вихідні чи позаробочий час, Любов Олексіївна – на своєму посту, коли термінової допомоги потребують не лише хворі, а й поранені цивільні і військові. Такі реалії воєнного часу.
За свою роботу Любов Чуприна неодноразово мала подяки й відзнаки не лише від районного керівництва, а й обласного, а також від Міністерства охорони здоров’я України.
Тож, бажаємо Любові Олексіївні, щоб кожен наступний ювілей приносив лише успіх і визнання, щоб ніколи не міліло її джерело добра і любові. Хай у серці завжди буде затишно від людської вдячності.
Олена ТЯГЛЕНКО
