26 квітня — День Чорнобильської трагедії.
У ніч на 26 квітня 1986 року на території України сталася техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції. Трагедію викликали недоліки в конструкції реактора великої потужності, канального (РВПК-1000).
Мешканці Великописарівської громади не стояли осторонь масштабної катастрофи, а брали безпосередню участь у її ліквідації. З одним з учасників ліквідації аварії, Федором Планоновичем Глазковим, ми поспілкувалися напередодні 38-ї річниці Чорнобильської трагедії.
Нічна несподіванка
“Чорнобильська” історія героя статті розпочалася 1 жовтня 1986 року.
— О 12 ночі мене збудили працівники військкомату і направили на Чорнобиль, — згадує співрозмовник. — Я був до цього готовий, адже перебував у першому резерві. Просто мав поїхати на місце аварії 2 жовтня, а мене повезли 1. Без попередження. Нас було п’ятеро місцевих чоловік, але одного з Кириківки відправили додому за станом здоров’я. Коли ми приїхали на місце аварії, всі захворіли. Перші дні у нас дуже боліли голови, а потім вже акліматувалися, чи що, бо вже й не звертали уваги — звиклися з цим станом.
Рудий ліс
41- річний Федір Глазков з чотирма прибулими земляками протягом 73 діб ліквідували наслідки катастрофи. Кожний виконував свою роботу згідно спеціальності. Наш герой ремонтував танки, якими валили в Прип’яті руді ліси. Дерева змінили колір внаслідок ураження радіацією, і їх потрібно було утилізувати.
— Ми працювали за 300 метрів від реактора, і це було дуже шкідливо, — каже Федір Глазков. — Нам постійно вимірювали рівень радіації спеціальним дозиметром. Ставили в ряд з піднятими догори руками і водили прибором від чобіт до маківки. У різних місцях рівень радіації був різним. В основному світилося взуття. А бувало, що й шапки. Тільки й бачили, як з людей вушанки летіли в кювет! Ото як показник зашкалював — її одразу зривали з голови та відкидали подалі! Навзамін видавали нову. Перевіряли і техніку. 6 осіб разом з дозиметристом вимірювали рівень, і якщо він був високим, то везли на мийку — обробляти. Це, звісно ж, нічого не вирішувало, але хоча б трішки зменшувало небезпеку. Та все одно ми працювали на зараженій автівці: їдемо, а вона вся “світилася”, як тільки до неї дозиметр підносили.
Всі живі
Зі слів співрозмовника, за їх 73-денну зміну жоден ліквідатор не помер. А от до них смертей від ураження радіацією було багато — це стосується тих, хто прибув до Чорнобилю найпершими.
Великописарівські ліквідатори аварії повернулися додому 14 грудня. Який відбиток наклав той страшний період на стан їх здоров’я — питання індивідуальне. В кожного по різному.
Наприклад, Федір Платонович звернувся до лікарки вперше лише через 10 років. І таких було багато.
— У нашої зміни був певний рівень радіаційного показника, а в наших попередників — у декілька разів вищій, — пояснює співрозмовник.
Разом
Звісно ж, люди, які пройшли тим тернистим ліквідаторським шляхом, вже на все життя поєднані невидимим канатом — тісним побратимським зв’язком. Тому цілком логічно, що всі вони згуртувалися в одну спільноту. Перша Чорнобильська організація в Великописарівській громаді з’явилася невдовзі після повернення додому перших ліквідаторів. І очолював її лікар Анатолій Білецький. А потім з різних причин замість однієї утворилося дві.
Керівником однієї з них став Федір Глазков.
— Наша організація охоплює осіб з інвалідністю, ветеранів війни та Чорнобильців, — розповідає співрозмовник. — Моя посада називається керівник відокремленого підрозділу. Які функції виконує організація? Ми збираємося разом і обговорюємо питання, що виникають в когось з нас, в основному відствоювання своїх прав. Звісно ж, згадуємо про День трагедії на сторінках місцевої «Ворскли». Зараз у спілці 16 членів, ми підтримуємо один одного. Та й мені в свої 76 років на пенсії не нудно, бо з самої молодості, як прийшов з армії, увесь час головував у різних організаціях. А тепер і цю довірили! Хочеться для своїх спілчан зробити щось приємне та корисне. Якось вирішив звозити їх на екскурсію у Путивль, оглянути визначні місця, сходити до відомого місцевого о монастиря. Озвучив свою ідею голові Великописарівської громади Людмилі Бірюковій. Вона її підтримала, пообіцяла надати транспорт. Але всі наші плани зруйнувала війна. Вже ніхто нікуди не їде, крім як в евакуацію.
Що ж, побажаємо герою статті та усім героям-ліківаторам наслідків аварії на ЧАЕС здоров’я, скорішої перемоги над ворогом, і здійснення мрій під мирним небом! Наша Україна – квітуча країна, і в ній є що подивитися!
Оксана Ковальова
Фото з архіву газети “Ворскла”. 2023 рік. Велика Писарівка. Вшанування подвигу учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
З того часу долі багатьох героїв змінилися: у декого зруйновані домівки, більшість з них стали переселенцями.
