Воїн з Великописарівської громади Андрій Барбін повернувся з полону!
Журналістка «Ворскли» поспілкувалася з дружиною та мамою звільненого героя і дізналася подробиці довгого тернистого шляху до возз’єднання родини.
Отже, 32-річний Андрій у числі 75 українських військовополонених потрапив до списку на обмін військовополоненими. 31 травня чоловік вже ступив на рідну землю.
Воїн “Едельвейсу”
Ще на початку “повномасштабки” ми писали про те, як російські агресори розбили будинок сім’ї Барбіних у с. Їздецькому Великописарівської громади. Там мешкали батьки героя публікації та його молодший брат. Сам же Андрій знаходився в Харкові – він там жив разом з дружиною Анною та донькою Емілією. Після масованих бомбардувань та обстрілів молода сім’я евакуювалася до спокійних Чернівців. Та невдовзі чоловіка мобілізували і він поїхав захищати Україну на Донецькому напрямку.
Взагалі, зі слів рідних, Андрій збирався йти до війська добровільно, та поки що займався облаштуванням власної родини на новому місці: переїзд з маленькою дитиною, пошук житла — все це вимагало чимало часу та зусиль. А ще й працювати потрібно, адже він – годувальник! Добре, що хоч роботу шукати не довелося — фірма, в якій працював чоловік, релокувалася до Чернівців, тож Андрій продовжував займатися своєю справою. І коли йому вручили повістку, він був морально готовий йти служити та стати на захист українського народу, своїх рідних та близьких. Андрій потрапив до 10 окремої Гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Полон
А влітку 2023 року, в липні, воїна захопили в полон. Про це дізналися потім, а до того часу рідні просто сходили з розуму від того, що Андрій не виходив на зв.язок.
— Він телефонував мені щодня, хоча б на кілька слів, а в ніч з 7 на 8 липня зв’язок з ним зник, — розповідає пані Наталія — мама воїна.
Батьки військового не мали жодної інформації щодо долі сина. В стані повної невідомості та невизначеності пройшло 12 днів. Аж поки невістка не отримала дзвінок: жінці повідомили, що її чоловік знаходиться в полоні.
Подарунок
Журналістка «Ворскли» нині мешкає в Чернівцях, куди два роки тому евакуювалася і родина Барбіних. Отже, авторці матеріалу вдалося детально поспілкуватися з дружиною звільненого Анною.
— Це було 19 липня, якраз напередодні дня народження Емілії — їй виповнювалося три роки, — згадує події того дня співрозмовниця. — Ми сиділи в дитячій поліклініці в черзі під кабінетом до педіатра — донька захворіла. Аж раптом — дзвінок в Телеграмі. Беру слухавку і чую незнайомий голос з незнайомого номера російською: «Ви еще не знаете, что ваш муж находится в плену? Нет? Ну теперь знаете».
Зі слів співрозмровниці, для неї взагалі було шоком, що телефонував російський армієць. А ще її дуже здивувало, що той запропонував записати для Андрія голосове повідомлення, і дійсно його йому передав!
— Ми з малою сказали чоловіку й таткові, як сильно його любимо, — каже Аня. — А невдовзі отримали від Андрія відповідь: голосове повідомлення від нього! Так що Емілія в якості подарунку до дня народження отримала голос татуся!
Боротьба
Ці 12 днів до звістки про полон Анна називає найжахливішими, бо не знала, що з її чоловіком: чи живий, чи загинув. А потім вона розпочала свою активну діяльність по визволенню бранця з неволі. Зізнається, що найважчим було добитися статусу полоненого, адже росіяни так і не підтверджували офіційно його перебування в полоні. Хоча з кількох джерел було відомо, що Андрій Барбін перебував у різних місцях росії, в тому числі – в свердловській колонії. Статус полоненого – обнадійливіше, ніж статус безвісти зниклого, тому дружина рухалася в цьому напрямку, добиваючись справедливості.
А потім, отримавши статус, брала участь у акціях на підтримку українських бранців, які проводилися в Чернівцях. Разом з мамою мітингувала і маленька Емілія, стоячи з плакатом за будь-якої погоди, навіть у спеку. Одного разу дівчинка так перепеклася на сонці, що їй викликали «швидку допомогу».
Цілих 11 місяців рідні робили все можливе, аби Андрій повернувся додому. Чималих зусиль доклав і координаційний штаб, що підтримує та координує родичів бранців і допомагає їм у їхній боротьбі за возз’єднання родин.
Вдома!
Саме з координаційного штабу і надійшов дзвінок про те, що Андрій потрапив до списку на обмін, і був звільнений з полону.
Аня каже, що вже спілкувалася з чоловіком, і донечка теж з ним вже щебетала. Наразі звільнений проходить реабілітацію в одному з медичних закладів України, і рідні збираються поїхати до нього.
— 8 червня виповниться 11 років, як ми з Андрієм разом, — каже жінка. — Хоча офіційно одружені лише 5 років. Сподіваємося, що відзначимо сімейну дату при особистій зустрічі. А 20 липня Емілії буде 4 роки, тому день народження донечки вже мабуть відзначатимемо в Чернівцях!
Вчилися їсти, пити та спати
Звісно ж, найважче з усіх було мамі Андрія. Пані Наталія розповіла нам, як всі ці 11 місяців жили з чоловіком за інерцією, на автоматі.
— Ми змушували себе дихати, — каже співрозмовниця. — Знаходили в собі сили та вчилися їсти, пити та спати. Не могли ні про що більше думати, як про синочка. Що з ним? Як він? А зараз у мене одне бажання — скоріше обійняти синочка!
Материнське та батьківське серце витримало всі випробування війною і нарешті мама з татом почули голос свого синочка.
Допомагати іншим
Попри те, що родина Барбіних дочекалася свого героя, Анна та Наталія продовжуватимуть спілкування з тими, чиї рідні ще до сих пір в неволі.
Жінки обіцяють в усьому їм допомагати і робити все можливе, щоб усі мами, дружини та діти змогли обійняти своїх синів, чоловіків та татусів!
Чернівецька активісткою Олеся Олару, додала власний коментар до історії Барбіних: «Вони вистояли! Повернули татка цієї маленької принцеси! Я пам’ятаю кожен мітинг за участю цих двох тендітних і водночас незламних дівчат — дружини і донечки, які стояли за повернення свого полоненого захисника!».
«Всіма думками — з синочком!»
Коли матеріал готувався до друку, ми ще раз поговорили з мамою звільненого з полону Андрія Барбіна пані Наталією. Жінка каже, що з нетерпінням чекає, коли вже можна буде зустрітися з дитиною.
— Це буде десь за тиждень, — каже співрозмовниця. — Я вже кілька днів, з п’ятниці, як дізналася про повернення Андрія, нічого не роблю, а тільки думаю про сина: скоріше б його притиснути до себе та обійняти! Ми таке пережили, що і ворогу не побажаєш!
Материнське та батьківське серце все витримало. Заради рідної кровинки, своєї дитинки. Нехай щастить усій родині, і щоб ніяке горе не спіткало на життєвому шляху.
Оксана Ковальова
