ТАЛАНТИ НАШОГО КРАЮ: РОЗПОВІДІ ПРО ЗЕМЛЯКІВ.
Якщо ми хочемо поліпшити буденність і досягти успіху, то нам потрібно оточити себе людьми, чиї стандарти й вимоги до життя вищі за наші. Зробити це нескладно, адже навколо нас – багато талановитих особистостей, присутність яких допомагає не тільки жити й працювати, а й бачити прекрасне.
Молода й перспективна художниця з сел. Великої Писарівки Ірина Рибалка зображує красу, яку не помічають інші. Мистецтво досить суб’єктивне, і кожен сприймає його по-різному, тому майстриня прагне показати, як його бачить вона. Війна обмежила, а то й змінила людські плани, інколи здається, що начебто нічого вже не потрібно в цьому житті, аж раптом розумієш, що все ще є місце прекрасному на землі. І творять його наші земляки, жителі Великописарівщини.
У ГЕНАХ – ІСТИНА
Зростала Ірина Рибалка, за словами батьків, незвичайною дівчинкою. Мама Олена Іванівна говорить, що наразі таких дітей, як колись була маленькою їхня Іринка, мабуть, немає: «Вона так непомітно виросла, що ми й не знаємо, коли. Чому так? Просто донечка була тихою й сумирною. Ні, не подумайте, що вона була замкнутою в собі. У неї було багато друзів як серед дівчат, так і серед хлопців. Просто не любила даремно гаяти час, тож знаходила собі якесь корисне заняття для душі, для саморозвитку. З раннього дитинства мала хист до різного рукоділля. У нас із нею ніколи не було проблем ні в дитинстві, ні в підлітковому віці. Маленькою, бувало, її не відразу й помітиш, чи вона в кімнаті, чи ні: Іринка настільки занурювалася в улюблену справу, тихенько собі сиділа, що її не було й чутно».
Майбутній художниці особливо подобалися розмальовки. В неї було їх дуже багато. І як зараз пам’ятає, коли була ще малою, якось замислилась: «А чи не спробувати самій зображувати картинки для розмальовок?». Почала копіювати малюнки, дуже ними захопилася. Наразі вважає, що саме це дало їй поштовх у самостійному малюванні. Хоча не могло не вплинути на юну художницю й те, що її прадід по маминій лінії був самобутнім художником і дуже добре малював. На жаль, свого часу він так і не зміг реалізуватися в мистецтві, однак правнучка втілила його мрію в життя – стала професійною художницею. Можливо, спрацювали гени.
Підростаючи, дівчинка серйозно зацікавилася образотворчим мистецтвом, вчилася правильності малювання, тренувалася, читаючи різні журнали для початківців, підручники. «Моя мама хоча й не художниця, але має хист до малювання і завжди цікавилася художнім мистецтвом, тож моє заняття підтримувала, вчила, як правильно малювати світло й тінь, як будувати у малюванні предмети, виправляла мої помилки. Вона – мій найперший учитель», – говорить майстриня.
ПОЧАТОК ТВОРЧОГО ШЛЯХУ
Олена Іванівна розповідає, що одного разу, коли донька навчалася в 2 класі, вона помітила, як добре Іринка змальовує предмети чи картинки, тож кожну її роботу складала в альбом. Та й сама пам’ятала, як колись мріяла бути художницею, але, на жаль, не склалося з деяких причин. А згодом доньчині малюнки вирішила показати вчительці образотворчого мистецтва Великописарівської школи і керівниці Художньої школи, що діяла при загальноосвітньому закладі, Тетяні Артюшенко. Тетяна Макарівна відзначила, що дівчинка має хист до малювання. На жаль, для Художньої школи вона була ще замалою, але вже в 4 класі Іринка почала її відвідувати. «З тих пір, як я стала навчатися в Художній школі, для мене світ творчості повністю відкрився у всій його красі, – розповідає Ірина Рибалка. – Під керівництвом вчительки образотворчого мистецтва, прекрасної педагогині й професійної художниці Тетяни Макарівни я почала працювати з різними фарбами. Стала розвиватися, опановуючи різні художні техніки. Я вивчала малюнок, живопис, композицію, а пізніше вже проводила майстер-класи для тих, хто тільки починав вивчати ази мистецтва, а також демонструвала своє вміння під час районних семінарів вчителів образотворчого мистецтва. Завдяки Тетяні Макарівні, це був час відкриттів і натхнення, початок мого творчого шляху. Мені подобалося творити пейзажі. Природа рідного краю багато чого значить для мене. Дуже люблю місце, де народилася. Під час прогулянок мальовничі краєвиди Сумщини мене завжди надихали писати саме пейзажі».
ФОРМУВАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ ТОЧКИ ЗОРУ
Після закінчення школи Ірина Рибалка вступила до Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка на бакалавріат за спеціальністю «Вчитель образотворчого мистецтва, етики, естетики. Вчитель художньої культури». Закінчувати університет Ірині довелося в Німеччині, бо, коли розпочалася війна, рятуючись від обстрілів, дівчина виїхала у безпечніше місце.
Сьогодні, маючи на руках диплом, художниця мріє навчатися далі й не зупинятися на досягнутому. Університет дав Ірині Рибалці багато чого пізнавального, нового. Знання, здобуті у вищому навчальному закладі, вона продовжує підкріплювати різними відеоуроками з соцмережі, зокрема, на ютуб-каналі. Це формує її мистецьку точку зору.
СЕКРЕТИ ЇЇ ТВОРЧОСТІ
Якщо вдаватися до конкретики, то, займаючись живописом, Ірина Рибалка віддає перевагу складним деталям та яскравим кольорам. Саме останнє надає картині енергії, тоді як складні деталі додають глибини і роблять картину більш інтригуючою та цікавою. Часто на деяких роботах художниця використовує м’які, приглушені кольори, що створюють атмосферу спокою й тиші, як, наприклад, на картині «Закарпаття. Вранішній туман», де в сюжеті – сільські будиночки на фоні туманного лісу. Дерев’яні будівлі та їхня текстура додають картині реалістичності та роблять її більш виразною, тому художниця любить пропрацьовувати деталі.
«Створюючи картини, я обираю олію й акварель. Олійні фарби дозволяють мені працювати з глибокими, насиченими кольорами. За допомогою олії я можу створювати багатошарові текстури, які додають картині реалістичності. Цей спосіб підходить для передачі деталей і складних елементів, – ділиться тонкощами художньої майстерності Ірина Рибалка. – Акварель, навпаки, дозволяє працювати більш легко і швидко. Я часто використовую її для створення замальовок».
У стилі пейзажного живопису художниця використовує таку техніку виконання, як бризки (наприклад, для передачі фактури листя дерев, кущів чи рослин). До того ж, користується дрібними точковими мазками для створення текстури листя і трави, що додає картині реалістичності. Часто майстриня звертається до техніки «сухий пензель» (використання мінімальної кількості фарби) для створення текстури трави або хмар. Також користується технікою розтушування для створення плавних переходів, м’якості та більшої реалістичності. У своїх роботах значну частину уваги приділяє зображенню неба, тому на деяких картинах його вона пропрацьовує пальцем, завдяки чому досягається м’якість і плавний перехід.
КРАСА В КОЖНІЙ ДЕТАЛІ
Перший цифровий фотоапарат, який батьки придбали для доньки (це був десь 8 клас), допоміг розкрити ширші можливості сприйняття краси навколишнього світу. «Перші кадри я робила поблизу свого будинку, де завжди милувалася навколишніми краєвидами, спостерігаючи за ними та ловлячи на камеру маленькі дрібнички природи, – ділиться враженнями Ірина. – Деякі з цих світлин я навіть перемальовувала, прагнула передати їхню неповторну атмосферу на полотні. Своїми роботами завжди стараюся викликати естетичну насолоду у глядачів. Мені подобається творити мистецтво, що радує око, надихає і допомагає знаходити прекрасне в кожній деталі. Постійно прагну прищеплювати людям любов до природи і її деталей, аби вони бачили і цінували красу навколишнього світу через мої картини».
НЕ ЗУПИНЯЄТЬСЯ НА ДОСЯГНУТОМУ
Слід зазначити, що, крім роботи пензлем, Ірина також цікавиться цифровим малюнком. Хоча це поки що для неї більше як хобі, але ж дівчина прагне розвиватися в цій сфері.
Нещодавно Ірина Рибалка люб’язно долучилася до нового проєкту «Великописарівщина художня», започаткованого відділом культури, молоді та туризму Великописарівської селищної ради. Вона надала свої картини для майбутньої збірки, до якої увійдуть роботи наших земляків-майстрів пензля, вишивки, виконані у різних техніках та стилях. Даний проєкт має на меті зберегти і популяризувати твори митців нашого краю, тож картини художниці посядуть гідне місце серед робіт наших земляків.
Ну, а поки що молода художниця мріє про якнайшвидше повернення на Батьківщину. Звичайно, сумує за рідними, а також за тим, що свій День народження 27 червня знову відсвяткувала далеко від рідної домівки. Та дівчина вірить, що незабаром вона повернеться додому, де на неї чекають батьки, а Батьківщина для неї є тим місцем, де вона черпає сили для своєї творчості.
«Досліджуючи нові стилі та техніки, можливо, одного дня я втілю свої мрії в успішну кар’єру, адже мистецтво – це не просто практика, це моя реальність життя», – говорить молода художниця.
Бажаємо тобі, Іринко, неодмінно досягти успіху у професії, знайти своє місце в житті й прославити Великописарівщину не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Олена ТЯГЛЕНКО
