Літнє подружжя з Охтирки власним досвідом показує, що вік активності не перешкода: життя може бути яскравим і насиченим навіть на пенсії! Герої нашого матеріалу вдома не сидять: постійно подорожують, піднімаються в гори, купаються в річках і водоспадах. Чому обрали саме такий стиль життя – ми дізналися в них самих.
Спорт — усьому голова
Василь Миколайович і Надія Анатоліївна разом вже 45 років. Вони ровесники. І як познайомилися на першому курсі інституту, так зі студентської лави і до сих пір не розстаються!
У чому ж секрет сімейного щастя родини Скрипників? У спорті!
Василь та Надія — за освітою педагоги і за сумісництвом — спортсмени. Ще на першому курсі поєднували навчання та спортивне орієнтування. Захоплення настільки заповнювало життя молодих людей, що вони ще тоді зрозуміли: спорт визначить всю їх подальшу долю.
Вони неодмінно будуть разом займатися улюбленою справою. А в ідеалі – якщо це хобі буде гармоніювати з педагогікою та переросте в професійну діяльність, що приноситиме дохід. Так і вийшло: з інституту наші герої займалися любительським спортивним орієнтуванням, а після отримання дипломів влаштувалися вчителювати, і вже возили на екскурсії школярів.
Пізніше, набравшись досвіду, Василь Миколайович очолив навчальний заклад, а його дружина стала завучем. Навантаження збільшилося, та від цього зовсім не постраждало хобі: педагогічна діяльність лише вигравала від того, що керівництво школи захоплюється спортом та мандрівками! До того ж, директор був переконаний у тому, що педагогіка в чистому вигляді і педагогіка в поєднанні з спортом та мандрівками — це зовсім різні речі. Звісно ж, другий варіант явно в виграші.
Заслужений відпочинок дав значно ширший розмах крил.
Коли подружжя вийшло на пенсію, екскурсії їх просто захопили!
— Завдяки знанням з педагогіки та психології ми з дружиною завжди ладимо з людьми, — каже пан Василь. — Адже людський фактор — це дуже важливий момент у організації поїздок. І тут просто необхідно бути знавцем душ. А спортивне орієнтування добре загартувало організми. Ми змолоду звикли ходити лісом, полями та горами по 30 км, і ці навички завдяки постійним тренуванням під час подорожей не втрачені до сих пір.
Дійсно, люди, дивлячись на активне подружжя з Охтирки, і самі наслідують їх прикладу — записуються на екскурсії.
За 14 років — увесь світ
На пенсію родина Скрипників відправилися за вислугою років у 1997 році і з тих пір об’їздила земну кулю, побувавши в багатьох країнах. І не просто побувавши, а максимально вивчивши їх памятки архітектури. Ні хвилини не сиділи на екскурсіях у Єгипті, Палестині, Ізраїлі, Арабських Еміратах, а також у Європі. А що стосується України, то, мабуть, немає такого шматочка, куди б не зазирнули Василь Миколайович з Надією Анатоліївною і своєю черговою туристичною групою.
Говерла
Найпопулярніший нині курорт — Закарпаття. Туди прямує основна маса тих, хто для відпочинку обрав рідну державу. Скрипники успішно підкорили навіть Говерлу.
— Немає нічого неможливого, — коментує наш герой. — Я власним прикладом довів, що підкорювати гори можна в будь-якому віці, і навіть, якщо тобі понад 65. Чи важко було? Ні. Скоріше навіть цікаво та пізнавально: гора, водоспад, піднімачі.
Від підніжжя Говерли пенсіонери спочатку піднімалися спеціальним технічним засобом, а далі йшли пішки: при повній амуніції — з гірським знаряддям, лижними палицями та в дощовиках. Перший маршрут займає 45 хвилин. Зате скільки радості потім, стоячи на верхівці Говерли, усвідомлювати, що ти це зробив — ти її підкорив!
Дитячий туризм — це круто!
Зі слів співрозмовника, найбільшої віддачі потребує робота з дітьми: тут важливо продумати все до дрібниць, адже екскурсії в гірській місцевості — річ серйозна. Останніми роками стало модним замість випускних балів відправлятися в поїздки. Популярністю користуються Карпати та сходження в гори — на Говерлу та Маковицю.
— Діти з різними фізичними даними та можливостями, — пояснює тонкощі екскурсійної справи пан Василь. — Маю на увазі, що необхідно регулювати процес таким чином, аби захід приніс користь і не нашкодив юному туристу. Загалом, пристрасть сучасних школярів до мандрівок і прагнення побачити світ, отримати нові емоції та враження — це супер!
Дорослі іноді як діти
Що ж стосується дорослих туристів, то, зі слів Василя Скрипника, труднощі виникають через те, що люди не розуміють і не уявляють, що таке відпочинок. Буває, вимагають басейн розміром п’ять на десять метрів у кімнаті або ж — одразу за дверима, щоб не йти далеко до штучної акваторії. Доводиться пояснювати, що таке задоволення обійдеться в кілька тисяч гривень на добу, а у відповідь організатори чують здивування та обурення.
Або ж, приміром, вимагають такий кондиціонер, який би був слабший потужністю та дешевший, а не стандартний. Такого, звісно ж, не буває. Серед нереальних прохань — і бажання зайняти перше місце в автобусі, причому майже у всіх пасажирів одночасно.
На запитання, як вдається впоратися з дивацтвами клієнтів, співрозмовник посміхається: «Ми ж педагоги – справляємося!».
Потрібно боротися за життя — воно єдине!
Родзинкою цієї історії є те, що Василь Миколайович на власному досвіді довів: улюблена справа дає сили навіть за важких обставин. Кілька років тому герой публікації пережив серйозні проблеми зі здоров’ям – операцію з онкології та хіміотерапію, а також двічі хворів на ковід. І саме захоплення туризмом вдихало в нього життя щоразу, коли, здавалося б, ситуація була вже на межі. Так, наприклад, за кілька годин після крапельниці з хімічними препаратами Василь Скрипник рушив у дорогу. Щоправда, за кермо не сідав – не ризикував. А от в ролі екскурсовода з гемоглобіном 72 (потрібно в середньому 120) та сильною слабкістю почувався відносно нормально. Було важко, та не настільки, щоб відмовитися від мандрівки!
Інша б людина на його місці вже склала б руки, а він тримається! Каже, що спортивне загартування робить свою справу. Коли можна абсолютно все – через «не можу».
Мешканець Охтирки зазначає, що він далеко не єдиний такий герой-мандрівник. Є в нього чудові приклади сильних духом людей, які, попри біль та особливості здоров’я, здійснювали справжні подвиги в дорозі та на відпочинку. Взяти хоча б подружню пару, яка виявила бажання побувати в Закарпатті. В обох – ДЦП: вона – на тоненьких перекручених ніжках, він – з ледве говорить та пересувається. Але скільки ж в цій парі життєлюбства та радості! Вони у всьому були нарівні з усіма, а на дискотеці жінка навіть танцювала! Коли прийшов час прощатися, туристка поцікавилася, чи не були вони організаторам в тяжкість. А Василь Скрипник відповів їй: «Ви були для нас – гордість!».
Герої публікації, неймовірне охтирське подружжя, закликають наших читачів до активного способу життя, любити його за будь – яких обставин. «Життя – лише твоє!», – стверджують Василь Миколайович і Надія Анатоліївна, розмірковуючи над подальшими планами.
Війна не стала на заваді
Після повномасштабного вторгнення герої публікації не припинили їздити світом. Через небезпекову ситуацію в Україні подружжя релокувалося до Буковини, ї мешкає на два міста: Охтирку та Кам’янець-Подільський, в якому живе їхня донька.
Василь Миколайович ділиться зі своїми підписниками світлинами з подорожей. І хоча дехто закидає йому, що зараз не на часі викладати в інтернет щасливе усміхнене обличчя на тлі розкішних краєвидів Західної України та Європи, чоловік впевнений, що все робить правильно. Мовляв, до його сина-психіатра черга на прийом вже стоїть до червня місяця. І все — через те, що людям бракує позитивних емоцій.
Громадяни зараз здебільшого знервовані та спустошені. Тож пан Василь своїми фотографіями та відео виконує психотерапевтичну функцію, даруючи землякам позитивні емоції, які так необхідні для їх психічного стану та ментального здоров’я.
Оксана Ковальова
