Вони були першими
От і стартувала передплатна кампанія на газету «Ворскла». Та, скоріше за все, й на інші — ті, що вціліли, вистояли, пережили всі реформи й «покращення» від Укрпошти.
Щоправда для нас цей старт просто черговий бюрократичний етап. Бо редакційна передплата у «Ворсклі» — ніколи не припиняється. І все ж офіційне оголошення — це як постукування в двері: алло, друзі, вже час! Час подбати про свою газету на наступний рік.
І приємно ж, коли чергова доставка нашого часопису у точки розповсюдження перетворюється не просто на робочий виїзд, а на справжній передплатний тур із пригодами.
Першою цього року проявила приємну ініціативу наша читачка з Рябини — пані Олена Одража.
— А чи не пора, — каже, — виписати нашу «Ворсклу» на 2026-й?
— Звісно, пора, — відповідаю. — А у вас, як і торік, 600 гривень приготовано для цього?
— А що, «районка» не подорожчала? — насторожилася.
— Та все подорожчало, — кажу, — і папір, і друк, і бензин. Але поки що ми тримаємо оборону.
— Так я ж і кажу, — усміхається, — у минулому році за 600 гривень я могла купити чотири кілограми вирізки, а тепер — тільки два!
— Гм… — задумався я. — Мабуть, таки піднімемо ціну. Але не зараз, бо вже ж оголосили 600.
Розійшлися ми мирно, з добрим настроєм. А тим часом наші активні передплатники продовжували тішити серце газетяра.
Зателефонував Олександр Дикий із Збройних Сил України. З перших днів повномасштабки — на війні, справжній захисник.
Олександр Миколайович не зізнався, де саме служить (військова таємниця!), зате адресу доставки «Ворскли» до своєї дружини продиктував точно. І таких теплих слів наговорив, ніби то ми воюємо, а не він!
А ще відгукнулася Вікторія Єременко — жінка, у якої «соціальний захист» не лише в трудовій книжці, а й у серці. Колись вона з подругами-красунями навіть фотографувалися для рекламного плаката «Ворскли» (якщо знайду в архіві, пізніше розміщу те фото). Повномасштабна війна тоді завадила нам його надрукувати — але все попереду. Обіцяв!
Коли заносив передплачені на цей рік газети до відділу освіти Вели́кописарівської громади, відчув на собі пильні, трохи іспитові погляди Зої Драгун і Світлани Плотнікової.
— Виконав домашнє завдання? — наче питають очима.
Виявилось, просто цікавляться, скільки цьогоріч коштує передплата. Швиденько відповів, назвав номер рахунку й аж видихнув із полегшенням, ніби після іспиту.
Для себе вирішив, що здав іспит перед освітянами на «5» (така була колись найвища оцінка в стародавні часи, коли навчався в школі), бо пообіцяв, що заноситиму газети вчасно, куди б доля не переселяла відділ освіти, евакуйований із зони активних бойових дій.
Звісно, не про всіх наших передплатників можна розповісти одразу. Але це нічого — у нас є час. Бо з такими вірними читачами «Ворскла» має перспективу, має душу і має майбутнє.
Разом — до перемоги.
І до нової передплати!
Де знайти мій телефон, щоб передплатити – знаєте, куди написати – теж. Про всяк випадок повідомлю це й новим передплатникам 0667172898, vorskla930@ukr.net
Передплата не лише собі – вітається.
Поширення допису – теж!
Олексій Пасюга
PS Гриби тут – для привернення уваги до завтрашньої розповіді про тихе полювання невгамовних пенсіонерів та діючих газетярів “Ворскли”.
