Гніздо, яке десятиліттями було символом Великописарівської школи, знову ожило. Так, те саме лелече гніздо, що його пам’ятають випускники ще задовго до побудови нової школи, а дехто — й усе життя. Пам’ятають, як навесні птахи прилітали, здіймаючи крила над шкільним подвір’ям, ніби вітаючи дітей із закінченням занять, а восени — проводжали їх у далеку дорогу.
Цього гнізда не стало 1 вересня, коли пожежа після чергового обстрілу перетворила школу на попіл.
До того його неодноразово руйнувало бомбардування, зокрема й страшенний 1500-кілограмовий КАБ, що знищив усе довкола.
Здавалося, що тоді згоріло й усе живе — пам’ять, історія, тепло.
Але, як виявилося — не все.
Цієї весни лелеки знову прилетіли. І знову відбудували гніздо. На тій же трубі біля старої шкільної їдальні.
Це — життя, яке наперекір усьому триває навіть там, де, здавалося б, уже нічого не буде. Це про силу повернення. Про вірність дому.
Зі щемом у голосі згадує своїх лелек Любов Сорокопуд, яка пішла до школи ще у 1975 році. Тоді її, ще маленьку першокласницю, разом із однокласником Сашком Москальовим та першою вчителькою Надією Дмитрівною Матвієнко сфотографували для районної газети — саме неподалік того гнізда, що виднілося з подвір’я.
«Як давно це було, — говорить пані Люба, — а в пам’яті — мов учора: перші шкільні лелеки, шкільні роки, щасливі часи…»
У голосі — і ностальгія, і тепло, і віра в те, що не все втрачено.
На фото – обгоріле гніздо 1 вересня 2024 р. і гніздо з лелеками 30 квітня 2025 р.
