Ім’я майбутнього редактора районної газети Петра Єгоровича Нечвоглода стало відомим землякам задовго до того, як він прийшов сюди працювати. Обличчя молодого моряка-підводника промайнуло у воєнному кіножурналі, коли його зафільмував на військових навчаннях кінооператор. Той кіножурнал перед початком фільмів “крутили” у Великій Писарівці чи не з півроку, а земляки все ходили і ходили подивитися на свого бравого моряка. В цей час у районній газеті “Красное знамя” від 23 лютого 1971 року, з’явилася і невелика замітка під назвою “Море любит отважных” за підписом В.Писарівського (такий псевдонім був у тодішнього редактора газети Василя Петровича Сорокопуда).
«Наш земляк Петро Єгорович Нечвоглод, мріючи про бойову морську службу ще за шкільною партою, знав суворі морські закони і ті вимоги, що службою висуваються до моряка. Він був одним з організаторів усіх шкільних спортивно-масових заходів. Після закінчення школи став студентом Харківського педагогічного інституту фізкультури. Зараз Петро Єгорович Нечвоглод несе службу на одному з військових кораблів Північного морського флоту.
Про те, як наш земляк виконує свій військовий обов’язок перед Батьківщиною, розповідає у своєму листі до редакції нашої газети товариш по службі Петра – старший матрос В.А. Якушев: «… За зразкове несення служби Петро нагороджений урядовою нагородою – медаллю “За військову доблесть”, а також бойовим знаком “За дальній похід” та Почесною грамотою командування.
Ось один епізод із його служби. Команда нашого корабля отримала бойове завдання – виявити і знищити навчальну ціль. Виконати його було нелегко в умовах шторму і поганої видимості. Успіх залежав від пильності й пильності рульових сигнальників, серед яких був і старший матрос Петро Нечвоглод. І раптом…
Бачу торпеду! По правому борту п’ять кабельтових! – доповів Петро.
Минули секунди, і ціль було знищено. За пильне несення вахтової служби на морі старший матрос Петро Нечвоглод отримав подяку».
На закінчення свого листа В.А.Якушев від імені всіх комсомольців корабля просить передати через газету палку подяку матері воїна – Олександрі Григорівні Нечвоглод за чудове виховання сина, а також подяку вчителям Великописарівської середньої школи, які озброїли Петра чудовими знаннями, прищепили йому всі ті якості, які потрібні захиснику Батьківщини».
Історія мала продовження
Насправді матеріал надіслав до редакції районної газети мій товариш по службі, з яким жив в одному кубрику два з половиною роки, Микола Стеценко. Після служби зв’язки з ним перервалися, і от, десь наприкінці 90-х років Федір Дмитрович Бірюков, який тоді працював начальником екологічної інспекції в районі, поїхав у Суми на семінар на зустріч із заступником міністра екології України. Після семінару заступник запитав у присутніх, а хто тут із Великої Писарівки, а потім поцікавися у Федора Дмитровича, чи знає він Петра Єгоровича Нечвоглода. Як з’ясувалося, цим заступником міністра і був товариш по службі Микола Стеценко. Після цього ми зустрічалися з Миколою у Києві, і він постійно запитував, чим мені допомогти. На той час я працював редактором районного радіомовлення “Голос Великописарівщини”, але для себе так і не скористався знайомством із замміністра. А от землякам, які знали про мою дружбу з Миколою Стеценком, не міг відмовити у проханнях. Пам’ятаю, як один добрий знайомий попросив допомогти купити млин у лізинг, тобто, практично, у безпроцентний кредит. Я звернувся до друга, і той на законних підставах допоміг селянинові придбати омріяний млин. Людина створила декілька робочих місць, а жителі району багато років користувалися послугами його доволі потужного млина. Ми й зараз підтримуємо з Миколою Стеценком добрі стосунки, але спілкуємося лише по телефону, важко стало їздити в гості.
Що ж до моєї журналістської долі, то прийшов я в редакцію районної газети відразу заступником редактора, з посади другого секретаря райкому комсомолу. Потім мене направили навчатися до Вищої партійної школи з перспективою призначити редактором. Це доволі специфічний навчальний заклад, потрібний лише, щоб рухатися кар’єрною драбиною, тому що, як правило, тут “навчалися” люди з життєвим та професійним досвідом. Але куди ж без глибоких знань марксизму-ленінізму та наукового комунізму? Як тоді жартували між собою “студенти”: “Спасибо партии родной за двухгодичный выходной”.
Потім декілька років працював редактором районної газети, начальником відділу радіомовлення, а в 1992 році добився отримання ліцензії для окремої редакції радіомовлення “Голос Великописарівщини”, де й пропрацював 21 рік, з першого до останнього дня її існування, редактором. А загалом я на радіо був більше 26 років. На посаді редактора газети намагався зробити “районку” сучасною, боровся за збільшення тиражу. Саме на час мого редакторства доводиться найвищий наклад газети — близько 8000 екземплярів. Старався переймати кращий досвід. Одного разу дізнався, що на батьківщину в Рябину приїхав молодий журналіст Анатолій Стріляний, який був вже відомий на всесоюзному рівні. Запросив його в гості. І земляк не запишався, не відмовив. Посиділи, поспілкувалися, випили по чарці. Виявилося, — звичайна, проста, хороша людина.
Петро НЕЧВОГЛОД
