Коли війна триває ось уже майже два роки і складно щось планувати, коли щодня чуєш вибухи і бачиш руйнування будинків і постраждалих від ворожої зброї, тож часто почуваєшся виснаженим і розгубленим. У такі моменти важливою життєвою необхідністю стає уміння підтримати одне одного. Ну, а коли в домі є діти? Як максимально захистити їх від стресів і створити умови для їхнього всебічного розвитку?
Сьогодні наша розповідь про талановитого 10-річного Дениса Благочестивого із Великої Писарівки Охтирського району, який захоплюється грою на баяні, щоденно відшліфовуючи свою майстерність, і вже має чимало перемог на музичному олімпі.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Коли хлопчику виповнилося три роки, батьки вирішили віддати його до дитячого садочка, аби Дениска міг повноцінно розвиватися зі своїми однолітками. На жаль, через часті хвороби, хлопчик багато часу пропускав відвідування дитсадка, але коли випадала така можливість, то вже сповна насолоджувався спілкуванням із дітьми.
До школи пішов із задоволенням. Уже вмів читати і писати, причому читав бігло все, що траплялося на очі: вивіски на магазинах, оголошення на стовпах… «Діти його віку, коли йдуть до школи, мають різний ступінь підготовки, – розповідає мама хлопчика Олена Михайлівна. – Як зараз пам’ятаю, після свята Першого дзвоника у Великописарівській школі, ми стояли на подвір’ї навчального закладу, а поблизу на дереві був прикріплений папірець із оголошенням про продаж дров. Денис підійшов і почав уголос читати, а одна з мам вигукнула: «Бачиш, он Денис уже читає, а ти ще й букв не знаєш». І я пишалася своїм сином. Вчилися читати по яскраво ілюстрованих дитячих книжечках. Я завжди дивувалася, як він знаходив по інтернету улюблені канали з потрібними йому мультиками, коли ще не вмів читати? Зрозумівши всі тонкощі своєї дитини, ми намагаємося допомогти йому у розвитку».
БАЯН – У СПАДОК
– У дідуся мого чоловіка, Івана Івановича Благочестивого, були баян, акордеон і гармошка. Він казав: «Дениско, я тобі все це заповідаю, як мене не стане, воно буде твоє». Він добре грав, хоча був самоучкою. Коли ми приїжджали в гості, дідусь гукав до себе правнука і, широко розтягуючи міха музичного інструменту, грав для нього, а малий сидів із розкритим ротом і зачаровано слухав. На жаль, дідуся вже немає, але, я думаю, саме від нього передалися у спадок нашому синові здібності до музики. А потім мій чоловік Олександр Сергійович якось сказав: «Ти знаєш, я дуже жалкую, що не ходив до музичної школи. Василь Михайлович Киященко, який викладав музику і в загальноосвітній школі, і в музичній, неодноразово приїжджав до мене додому і буквально вмовляв ходити на баян, казав, що в мене є здібності, що згоден, щоб я навчався за пів ціни і таке інше». Після першого відвідування музшколи, викладач залишився задоволеним умінню Олександра, казав: «Я дітей он стільки часу вчив, а ти за день усьому тому навчився». Коли було потрібно знову йти до музичної школи, мій чоловік після уроків до неї просто не доходив, бо на стадіоні зустрічав хлопців, які грали у футбол, тож не стримувався і йшов до них. Ось так він раз пропустив заняття, потім ще і ще… А згодом і взагалі облишив цю справу. Пізніше казав мені, якби його батьки трішки наполягли на тому, щоб він ходив на навчання, то все було б добре. І, згадуючи ось такі давні зізнання чоловіка про бажання стати музикантом, я подумала: чому б нам не спробувати віддати до музичної школи нашого Дениса? – розповідає пані Олена. – А раптом у нього все вийде? Тож я звернулася до викладача Великописарівської дитячої музичної школи (він же і директор закладу) Валерія Анатолійовича Невеселого, щоб перевірив, чи є в сина слух і чи можна буде записатися на навчання. І коли виявилося, що зі слухом у Дениса все гаразд, ми записали його на баян, який, до речі, він обрав сам. Ось так наш Дениска почав відвідувати музичну школу. Якось я запитала у нього: «Синку, скажи, ти ходиш до школи лише через те, що я тебе попросила, чи тобі подобається грати? Він відповів: «Мені дуже подобається».
Згодом він почав ходити на сольфеджіо, викладачі його хвалили. І я бачила, що в нього є велике бажання вчитися гри на баяні. А ще важливо, що йому дуже сподобався викладач Валерій Анатолійович, який зумів знайти індивідуальний підхід не лише до нашого сина, а й кожного зі своїх учнів, – розповідає мама хлопчика. – Пам’ятаю перший день, коли я привела сина до музичної школи і залишилася разом із ним на уроці. Відразу помітила, що викладач швидко знайшов з Денискою спільну мову. Ось, наприклад, син почав грати неправильно, а викладач спочатку його похвалив, а потім так обережно звернувся: «Молодець, а давай тепер ось так спробуємо, зіграємо по-інакшому». І я заспокоїлася, бо бачила, що Денис не хвилювався, коли щось не виходило з першого разу чи другого, не боявся помилитися і вчитися далі. Як правило, спочатку діти ходять до музичної школи з задоволенням, а як тільки ускладнюються виконавські завдання, пов’язані з освоєнням музичного інструмента, вони втрачають інтерес до навчання. Тепер я знаю, що Валерій Анатолійович старається побудувати процес гри на баяні так, щоб дитячий інтерес до музики не згасав, а поступово розвивався.
ПЕРШІ УСПІХИ
Із часом і у Дениса Благочестивого з’явилася перша перемога. А потім ще і ще. Своєю наполегливістю, старанністю він дійсно її заслужив!
Уже і він – маленька зірочка, має медалі, дипломи. В умовах війни хлопчик брав участь у різноманітних онлайн-конкурсах і ставав переможцем. За щоденними репетиціями, розучуванням нових музичних творів, відшліфовуванням виконавської майстерності стоїть величезна копітка праця як учня, так і його викладача. Валерій Анатолійович старається зацікавити своїх учнів музичним навчанням, заохочує до виступів перед громадськістю, батьками, однокласниками, спонукає до участі в онлайн-конкурсах, що збагачують духовний світ юних музикантів. А для дітвори дуже важливо, щоб їхні виступи були гідно оцінені рідними, друзями, ровесниками.
«Із такими дітьми, як Денис, завжди приємно працювати. Учень дисциплінований, умілий, старанний, домашні завдання виконує, має бажання працювати, удосконалюватися. Велика заслуга в тому і батьків, які підтримують сина і допомагають, що є дуже важливим у навчанні, – говорить Валерій Невеселий».
І хлопчик старається. Добре, що вдома є інструмент, тож є можливість більше розігратися по нотах. Незважаючи на те, що інструмент нелегкий, хлопчик проводить із ним чимало часу, тренується щодня по декілька годин. «Баян сам по собі важкий для дитини, але Денис його носить із кімнати в кімнату і не жаліється. А коли я, буває, інколи візьму інструмент до рук, то син, як справжній чоловік, турбується про мене, каже, що жінкам не потрібно піднімати такі важкі речі».
За короткий час навчання Денис Благочестивий ставав переможцем у відкритому регіональному конкурсі юних музикантів «Зірковий дощ» (Диплом І ступеня), у Міжнародному двотуровому конкурсі мистецтв «Віртуоз» (Диплом І премії), у Всеукраїнському конкурсі талантів «Добро» (Диплом І премії), у ІІ Всеукраїнському конкурсі мистецтв «Різдвяне диво» (диплом І премії), у Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «Оберіг» (Диплом ІІ премії), у Міжнародному мистецькому конкурсі «Час талантів» (Диплом ІІ премії), у ІІІ Всеукраїнському двотуровому фестивалі-конкурсі мистецтв «Новорічні дива» (Диплом лауреата ІІ премії).
Хлопчик, крім навчання гри на баяні, ще й відвідує заняття в хорі «Дзвіночки», що діє при музичній школі (керівник Олена Лазарашвілі), де учасники колективу також беруть участь у конкурсах і вже неодноразово ставали переможцями й отримували дипломи: у Всеукраїнському конкурсі талантів «Добро» – ІІ премія, у Х юніорському конкурсі вокальної, інструментальної та хорової майстерності «Музика душі» – Диплом І ступеня, ІІ Всеукраїнському багатожанровому двотуровому конкурсі «Новорічні дива» – Диплом ІІ премії.
До речі, закінчився перший семестр навчання 2023 – 2024 н.р. У табелі успішності в музичній школі Дениса з усіх предметів стоїть «відмінно». У цьому навчальному році за високі досягнення у навчанні Денис Благочестивий отримує щомісячно стипендію Великописарівської селищної ради у розмірі 500 грн, що є спільною заслугою як учня, так і викладача. А зароблену власною старанністю і наполегливістю стипендію хлопчик наразі накопичує і хоче колись потратити, але поки що не знає, на що саме.
ЙОМУ ЦІКАВО ВСЕ!
Мама Олена Михайлівна розповідає, що син має хорошу пам’ять і любить навчатися. Прочитає виразно вірш разів три і вже знає напам’ять, а прочитане декілька разів оповідання переказує майже слово в слово.
«У нього немає такого, щоб він сидів довго над уроками, – розповідає Олена Михайлівна. – Все робить швидко, результативно. А приклади рахує швидше за мене».
На запитання, який предмет у школі подобається найбільше, Денис відповів, що англійська мова, бо цікава, і легко дається, а ще любить читати.
А взагалі хлопчику дуже подобається техніка. Ще змалечку, за словами мами, найдорожча була річ у Дениски – це викрутка, яку він майже не випускав із рук. Усі дитячі машинки розкручував на деталі, ретельно їх вивчаючи. Рідні жартували: «Дениско, тобі потрібно вже відкривати власну станцію техобслуговування».
– Коли ми їздили до міста, то син називав усі марки автомобілів, які бачив, – з гордістю розповідає мама хлопчика. – Дуже любить разом із татом і дідусем ремонтувати автомобіль. Знає назви деталей і їхнє призначення. А ще подобається складати «Лего».
Коли поцікавилися, хто найбільше допомагає Денису з домашнім завданням, Олена Михайлівна сказала, що хлопчик у них здібний, тож домашнє завдання виконує майже самостійно. А батьки більше контролюють виконання домашнього завдання. «Але ж, буває, що я інколи й сама чогось не розумію. Тож і ми, батьки, щоразу з сином проходимо науки ніби заново. Недарма ж кажуть, що батьки вчаться другий раз тоді, коли навчаються їхні діти», – говорить пані Олена.
І хто знає, можливо, у майбутньому Україна пишатиметься ще одним відомим на весь світ музикантом Денисом Благочестивим, адже наше мистецтво і наша культура – в надійних руках справжніх фахівців – викладачів Дитячої музичної школи Великописарівської громади.
Хай щастить тобі, Дениско. Так тримати!
Олена ТЯГЛЕНКО
