Загарбницька війна в Україні, на жаль продовжується. Наші захисники, стримуючи ворога, мужньо захищають свою країну, українців, власні сім’ї. У тилу буденні проблеми все частіше лягають на плечі жінок, які до того ж часом стають ледь не єдиною підтримкою для важкопоранених на війні родичів. Олександр Пруднік став на захист України у червні 2022-го. Вже більше року, як життя молодого чоловіка розділилося на дві частини – у серпні минулого року на фронті він отримав поранення. Осколками посікло тіло військового, найбільше постраждали нижні кінцівки, через які Олександр місяцями був прикутий до ліжка.
До служби в Збройних Силах України Олександр Пруднік працював у сільгосппідприємстві «КЕРНЕЛ» охоронником, а ще раніше – після закінчення Великописарівської школи навчався в Охтирському професійному ліцею на електрика і півтора року працював за спеціальністю у РЕМі.
ВІДПОВІДАЛЬНИЙ СПЕЦІАЛІСТ
Віктор Кузьмич Волик про свого підлеглого Олександра Прудніка говорить лише хороше. Пишається ним, як колегою, хорошим спеціалістом. Згадує його як добросовісного працівника: «Олександр прийшов працювати в наше сільгосппідприємство «КЕРНЕЛ» охоронником. Десь років 4 – 5 він у нас працював. Завжди був дуже відповідальним і добросовісним. Що йому було незрозуміло під час виконання своїх службових обов’язків, завжди запитував поради. Тихий, скромний, як правило, такі не завжди на видноті, але мають щиру душу і цінні людські якості. Пригадую випадок, коли завдяки його пильності й оперативному втручанню вдалося запобігти крадіжці майна господарства. Олександр завжди по-людськи вирішував усі виробничі питання, бо за характером він не конфліктний. Ще додам: Олександр – хороший зварювальник-самоучка, – розповідає Віктор Кузьмич, – толковий такий, дуже. Він і з деревом теж «дружить». А ще – прагне ні від кого не залежати і ніколи не попросить допомоги, якщо вона йому навіть дуже потрібна, вважає, що зі своїми проблемами справиться сам.
НАВЧИВСЯ ТРИМАТИ АВТОМАТ
Так склалося, що Олександр Пруднік строкову військову службу не проходив, а коли почалася війна, довелося стати на захист Батьківщини. Вчився тримати автомат і вивчати військову справу у м. Житомирі, під час військових навчань. А вже через місяць приймав «бойове хрещення» під Бахмутом Донецької області. У серпні, під час одного з боїв із ворогом, троє хлопців-військових, у тому числі й наш земляк, опинилися у самому пеклі. Коли через масований обстріл на полі бою постав вибір життя чи смерті, Олександр, перш за все, подумав про тих, хто поруч із ним, тож не розгубився, а свого тяжкопораненого побратима не кинув напризволяще. Хоча сам зазнав поранення шиї, плеча, ніг, одна з яких була пошкоджена, а інша перебита осколком, все ж таки намагався врятувати життя бойового товариша. Після надання йому першої медичної допомоги, Олександр щосили кликав інших бійців допомогти, просив не залишати військового на полі бою. На щастя, поранених побратимів удалося вивезти з поля бою й вони залишилися живими.
ЛІКАРІ РЯТУВАЛИ НОГУ
Пораненого ж Олександра Прудніка спочатку доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова, потім його перевели до лікарні м.Києва.
Медики спочатку не знали, що робити з перебитою ногою військового, але все ж, після лікарської ради, вирішили спробувати її врятувати. Через трощення кісток у нозі, лікарям довелося ставити апарат Ілізарова, із яким він на лікарняному ліжкові провів 9 місяців. Весь цей час мама Тамара Григорівна молилася за свого сина, їздила до нього в лікарню й вірила в його одужання, адже Олександр – це найдорожче, що є в неї, це все її життя.
Потім були операції, після яких наш земляк іще пів року Олександр перебував на лікарняному ліжкові й отримував лікування.
Завдяки справжнім медикам, які робили все можливе і неможливе, ногу захисникові все ж удалося зберегти. Усього ж лікарям довелося провести на нозі Олександра 12 операцій. Зараз його кінцівка знаходиться у гіпсі, лікарі обіцяють, що на неї молодий чоловік стане, але має пройти певний час. Через пів року, як вони сказали, буде видно, що робити далі.
ДОВГА РЕАБІЛІТАЦІЯ
Ступати, звичайно, Олександру Прудніку ще не можна. Добре, хоч інша нога загоїлася швидше та є милиці і поряд завжди мама Тамара Григорівна. А поки що, перебуваючи вдома, Олександр у телефонному режимі періодично радитиметься з лікарями про те, що йому робити далі, а вони консультуватимуть, наскільки можна пробувати ставати на ногу. Звичайно, вони застерегли, що розраховувати 100% на те, що здоров’я швидко повернеться, не слід, потрібно реально дивитися на такі речі, адже потрібен час. Але все ж лікарі й сам Олександр сподіваються, що на ногу він колись стане. Поки так. Адже це, можна сказати, тільки початок. Попереду ще буде довга реабілітація. А для цього необхідні терпіння, віра, сила духу. У Олександра все це є, адже коли він зміг вирватися з такого пекла, то неодмінно зможе здолати всі буденні труднощі і виклики життя. Йому лише 36-ть, і в нього все життя попереду.
ГОЛОВНЕ — ПІДТРИМКА БЛИЗЬКИХ
Посвідчення учасника бойових дій Олександру Прудніку отримати вдалося, а от довідку про обставини травми, що підтверджує факт участі військового в бойових діях – захисту Батьківщини та її право на отримання соціальних гарантій, у його військовій частині обіцяли видати, але це питання залишається невирішеним. Кожен із факторів у цьому документі впливає на висновок військово-лікарської комісії і медико-санітарної експертної комісії та на розмір одноразової грошової допомоги в разі встановлення групи інвалідності або часткової втрати працездатності.
Нині Олександр потребує сторонньої допомоги. Усі клопоти лягли на плечі його мами Тамари Григорівни. Щоб одужувати, потрібне збалансоване харчування і догляд. Усе це вимагає затрат. А статки Олександра і його мами цього не дозволяють. Чи зможе Олександр оформитися на групу інвалідності, щоб мати хоч якусь фінансову підтримку, не відомо. А поки що молодий чоловік, який ще не так давно був здоровий і повний сил і сподівань, повністю залежний від маминої підтримки. На дворі холодно, тож весь час йому доводиться перебувати в приміщенні. Добре, що в нього є друзі, які не дають йому сумувати й підтримують його, вселяють йому віру в одужання. Буває, приїжджають і влаштовують йому своєрідну екскурсію з Лугівки, де він проживає, до Великої Писарівки, аби Олександр міг трішки розвіятися й відволіктися від думок. Він обов’язково стане на ноги, бо саме так потрібно зустрічати перемогу. Олександр Пруднік сильний, тож сподіваємося, що в нього все вийде з Божою і людською поміччю.
Олена ТЯГЛЕНКО
