Надія Даниленко однією з перших взяла участь у акції від місцевої газети “Придбай “Ворсклу” — підтримай ЗСУ”. Кошти, зібрані під час акції, пішли на придбання двох ударних дронів
Невгомонна Надія Григорівна Даниленко з с. Ямного Великописарівської громади продовжує міцно тримати свою громадянську позицію. Ще звечора вона розподіляє свої справи на майбутній день: когось відвідати, комусь передати, когось нагодувати чи обігріти. Ні поважний вік, ні слабке здоров’я, ні власні потреби не стають на заваді їй бути добродійкою. «Це – в крові, – як вона говорить, – не можу зупинитися, поспішаю максимально зробити людям добро, бо боюся не встигнути».
Надію Григорівну добре знають на Великописарівщині, її лагідно називають «мамою Надею», адже вона й насправді мама власним дітям і прийомному сину. А ще – будь-кому, хто потребує допомоги. Про неї, про її неспокійне серце вже писала газета «Ворскла», але ж коли людина світиться радістю від того, що від її справ комусь стає добре, про це можна говорити безкінечно.
Невеликої пенсії пані Надії вистачає ненадовго, тож старається обходитися всім тим, що є під рукою: овочами з городу, консерваціями з погребу, хлібом власної випічки. Левову частку забирають ліки, а вже те, що залишилося, в основному, йде на благодійність. «У мене є родичі й добрі знайомі в місті, які передають мені речі, що були у вжитку, але в хорошому стані. У містах люди люблять вбиратися по-модному й часто міняти своє вбрання. Коли їм одяг чи взуття піднабридне, вони віддають мені, а в селі вони завжди знайдуть своє призначення, бо тут люди часто без роботи, не мають за що одягатися. Є речі зовсім нові, тож я стараюся їм знайти господаря», – розповідає Надія Григорівна. Каже, що спочатку думками обійде всіх жителів села, в пошуках підходящого розміру на річ, що в неї є, а потім пропонує її зовсім безкоштовно, якщо, звичайно, людина потребує. Таким чином пані Надія полегшує життя тим, хто перебуває в складних життєвих ситуаціях, робить для них навколишній світ трішки кращим.
Рік новий почався, й пенсіонерка запланувала вже чимало справ. А точніше – продовжує благодійні справи. Уже є що роздати людям, тож вона не сидітиме, а буде розносити й розвозити. Й – витрачати пенсію на поїздку до призначенців. Часто вона користується послугами таксі, якщо нічим доїхати, що зовсім сьогодні недешево. Але ж вважає, що людині більше потрібно, ніж їй, тож зовсім не жалкує про свої витрати. Заодно й прихватить на гостину пару-трійку баночок власної закрутки, над якою простояла ціле літо біля плити, готуючи смачні салати на зиму чи квашені огірочки з помідорами, мариновані грибочки за власними рецептами, аби всім вистачило: сусідам, друзям, зовсім чужим людям. Сезон поїдання консервації давно розпочався, необхідно звільняти місце у погребі для наступного урожаю.
Сьогодні Надія Григорівна допомагає не лише землякам, вона своїми вчинками наближає перемогу. Одного разу, перебуваючи влітку у Великій Писарівці, вона взяла участь в акції «Придбай газету «Ворсклу» – підтримай ЗСУ», тож і досі з кожної своєї пенсії не забуває донатити для потреб наших захисників хоч якісь кошти, а також допомагає їм облаштувати побут, зайвий раз нагодувати, передати гарячого хліба, який випікає щодня, або й просто обійняти по-материнськи. Хлопцям завжди довіряє, тож дозволяє користуватися її погребом і брати звідти все, що потрібно.
Надію Даниленко часто вдома можна не застати, бо вона в дорозі, у справах. Мабуть, її і старість не застане, що добре буде для всіх, бо добрі справи пенсіонерки ще не одному допоможуть пережити скрутні часи. Побільше б таких чуйних людей, і світ став би кращим!
Олена ТЯГЛЕНКО
