Директор Златопільської телерадіокомпанії ТРК «Надія» Харківської області Павло Сухарев пишається тим, що ввірене йому підприємство за 25 років існування не змінило ні назву, ні форму власності, ні політику каналу. Про те, як живе телерадіокомпанія в нинішніх умовах блекаутів, коли в ефір потрібно виходити не зважаючи чи є в мережі електрика чи ні, про інші складнощі в роботі через воєнне сьогодення — наша публікація.
Монополіст – професіонал
Місто Златопіль (колишній Первомайськ) розташоване на прифронтовій території Харківщини, що перебуває під постійними ворожими атаками. Переважно росіяни скеровують на населений пункт КАБи. Та попри це колективу «Надії» на чолі з її керівником вдається продовжувати роботу, покриваючи інформаційне поле радіусом 60 – 70 км від міста.
Через те, що інші медіа тимчасово призупинили свою діяльність на прикордонні, саме ТРК «Надія» виступає зараз монополістом з інформування населення новинами. Матеріали телерадіокомпанії виходять на сайті, інтернет – ресурсі, ютуб – каналі, на сторінці Фейсбуку та групах у соцмережах. У телеграмі зараз нічого не розміщують – було прийняте таке рішення.
– У нас велика читацька, глядацька та слухацька аудиторія, і в нас немає конкуренції в газетах та радіомовленні, бо ми – єдине медіа в Златополі, – розповідає Павло Сухарєв. – Звісно ж, є ще блогери в соцмережах, але я не вважаю їх офіційними виданнями, адже працювати в медіа мають професійні журналісти з дотриманням журналістських стандартів та етичних норм.
Виклики і їх подолання
Зі слів Павла Борисовича, першим викликом за два десятиліття існування ввіреної йому телерадіокомпанії став ковід. Саме тоді, в 2019 році, їм довелося вчитися працювати не в кабінетних умовах, де всі разом, а – дистанційно, кожен зі свого дому. Тільки пристосувалися до віддаленої роботи – аж раптом – повномасштабна війна. Ввторгнення російських військ стало другим викликом для ТРК, до того ж – значно сильнішим. Адже тепер загроза була не лише від невидимого вірусу, а й від смертельної зброї, якою ворог атакував з неба і всіх боків. Та й вдома від неї не сховаєшся – треба ховатися в укриття. Плюс блекаути через відключення електроенергії. Все це суттєво ускладнило функціонування телерадіокомпанії, але не зупинило її роботу. Більш того, Павло Сухарев вважає, що робота ця доволі успішна.
– Головне – що ми зберегли свій колектив, і жодну людину, яка в нас працювала під час війни, ми не залишили без роботи, тому як починали на початку війни працювати в кількості п.яти осіб, таким складом тримаємося і зараз, – говрить керівник “Надії”. – Всі вони отримують зарплати, оплачувані відпустки, ходять на лікарняні. Окрім людей, нам вдалося зберегти також обладнаннята програмне забезпечення. Звісно ж, п’ятьох працівників для обсягів телерадіокомпанії – замало, але брати нових немає можливості. Ми не можемо собі дозволити платити заробітну плату людині, якій забезпечимо бронювання від мобілізації. Тому в нас лише двоє чоловіків призовного віку – я і водій, якому 58 років. Війна розставила пріоритети, тож ми вимушено стали мультимедійними. Та попри всі складності, ми дуже вдячні Збройним Силам України за те, що можемо працювати.
Будівля є, труднощі – також!
Зі слів героя статті, Златопіль потерпає від цілодобових ворожих обстрілів, але приміщення їхньої редакції ціле і навіть не пошкоджене. Це значно полегшує роботу, але окрім фізичної наявності будівлі є ще ціла низка складових, від яких залежить функціональність телерадіокомпанії.
– По-перше, це фінансовий стан, який похитнувся після повномасштабного вторгнення, – ділиться з нами викликами війни пан Павло. – Через скрутне економічне становище в бізнесі підприємці вже майже не дають в медіа рекламу та платні оголошення. Залишається сподіватися лише на грантові кошти, але виграти грант зараз вкрай важко. Та й місцеві бюджети порожні – марно чекати від них підтримки на видання.
Без благ цивілізації
Ще одним викликом воєнного сьогодення співрозмовник називає енергетичну незалежність. Мовляв, ворог навмисне б’є по енергосистемі прифронтових територій. Харківщина, як і більшість областей України, основну частину доби перебувають в блекауті. Як ТРК «Надія» примудряється виходити в ефір з урахуванням мінімальної електрики та зв’язку?
– Ми – люди лякані, до відключень світла почали готуватися заздалегідь, – каже очільник телерадіокомпанії. – Першою в цій ситуації нам підставила плече допомоги Національна Спілка Журналістів України, яка змогла згуртувати партнерів та благодійників і підтримати медіа. Так у нас з’явилися павербанк та інша техніка, необхідна для роботи. Із трьох видів медіа, що входять до складу нашої ТРК, енергоємне лише одне. Ефір павербанком я не запущу, потрібні великі зарядні станції. Ми провели альтернативну лінію електропостачання, а також – оптоволокно для безперебійної подачі інтернету.
І якщо працівники ТРК «Надія» до блекаутів підготовлені, то місцеві мешканці – ні. І цей фактор додає клопоту журналістам.
– Протягом останніх трьох діб світла було дуже мало: в перший день 24 години без електрики, другий – 9, третій – 13, – озвучує реалії златопільського життя співрозмовник. – Люди звертаються до нас зі скаргами, мовляв, як їм зараз важко і коли все це закінчиться. А я відповідаю, що нехай не жаліються ті, кому вимкнули світло на кілька годин, адже хлопцям у окопах ще важче!
Зі слів Павла Сухарева, громадяни і в соцмережах розвели діалоги з приводу блекаутів: одні скаржаться, інші їх сварять. Але найрозумнішими коментарями є ті, що зазначають — краще вже добу без світла прожити, але й без ворогів! Мовляв, все пізнається в порівнянні.
– Ті, хто готувався до блекаутної зими, давно вже купили собі і ліхтарики, і павербанки, потурбувалися і про оптоволоконний інтернет, – підсумовує бесіду пан Павло.
На запитання, чи не спостерігаються у місцевих жителів панічні настрої з приводу можливої відсутності харчів, герой матеріалу відповів, що в цьому плані все поки що спокійно.
– З полиць магазинів ніхто нічого не згрібає, а от водою запасаються, – каже директор ТРК.
А жити – треба!
Попри поширену в суспільстві думку щодо стрибка рівня злочинності темного часу доби, в Златополі такого не зафіксовано. Зі слів сПавла Сухарєва, безпорядків під час блекаутів немає, бо поліція над цим працює.
Справляються і освітяни: заклади освіти функціонують на генераторах, уроки та заняття проводяться онлайн.
Лікарні оснащені потужними генераторами – про це потурбувалися міжнародні партнери.
Виручають і сонячні панелі, що наразі набувають популярності серед населення.
Безумовно, цивілізація розбалувала людей, тому рідких годин заживлення не вистачає для повноцінного життя і ведення побуту. Так, наприклад, у нових будинках, обладнаних індукційними електроплитами, під час вимкнення світла неможливо приготувати їжу. Ті, хто живе в будинках з газопостачанням, перебувають у виграшному становищі. Зате в газифікованому житлі під час блекаутів немає води. Найважче, звичайно ж, родинам з маленьким дітьми. Але, як стверджує пан Павло, ще не було жодної скарги на те, що неможливо зварити їсти.
А от на те, що застрягали в ліфті – так!
Чи страшно було людям сидіти в темній кабіні і не знаючи, коли їх звідти вивільнять? Авжеж! Особливо тим, хто страждає на клаустрофобію! Та навіть це – не привід для паніки. Принаймі, так вважає наш співрозмовник.
– У людини є кулаки, якими можна постукати в двері ліфта, – зазначає директор «Надії». – Хтось обов’язково почує цей стукіт і викличе ліфтерів.
І все ж таки, на долю працівників телерадіокомпанії випала чи то честь чи то випробування виступати гарантом безпеки для мешканців Златополя, адже люди думають, що журналісти завжди знають все і навіть більше. Ну, принаймні, знають вони більше ніж пишуть, це точно! Як справляються з шквалом звернень, балансуючи між тим, щоб і не образити жителів міста знеціненням їхніх проблем, але і не збільшувати їх надумано та штучно? В цьому випадку допомагає життєвий та професійний досвід Павла Сухарева. Він вміє так розмовляти з людьми, щоб вони, почавши розмову на негативній ноті з претензій, неодмінно завершили її на позитивній і з побажаннями усього найкращого.
– Ті, хто підготувався заздалегідь, дають собі раду, а інші чекають інформації, коли дадуть світло, – резюмує Павло Сухарев. – Ми всіх заспокоюємо, намагаємося переконати, пояснюючи, що деяким ще важче ніж їм. Спрацьовує!
Оксана Ковальова
