7 листопада 2025 року у місті Охтирка, далеко від рідної домівки, Анатолій та Лідія Устименки з Великої Писарівки відсвяткували свою неймовірну дату – 66 років подружнього життя. Цей важливий день символізує роки мудрості, витримки, безмежної любові та терпіння, які пролетіли, ніби одна мить.
За ці шість десятиліть із гаком у їхньому житті було все: виховання дітей, відповідальна робота та постійні клопоти по господарству. Прожити стільки років разом – це мистецтво. Це не просто жити поруч, а дивитися в одному напрямку, думати однаково, розуміти з пів слова. Секрет їхнього довгого та щасливого життя, як вони вважають, криється у простих, але глибоких речах: поступки одне одному, довіра, підтримка у горі та в радості. Цьому подружжя вчилося протягом усього життя, і їхній досвід – безцінний.
Здавалося б, що ще потрібно на схилі літ? Діти давно вже дорослі, онуки – теж, серце радіє, дивлячись на правнуків. І головне, що вони, як завжди, поруч. Можна було б насолоджуватися заслуженим спокоєм, та, на жаль, жорстока війна брутально порушила тихе життя стареньких Устименків. Через постійні обстріли рідної Великої Писарівки Анатолій Микитович та Лідія Семенівна вимушено покинули свій дім та евакуювалися у безпечніше місце. Це було нелегке для пенсіонерів рішення і складний крок.
На щастя, вони не залишилися на самоті. Завдяки небайдужості голови Великописарівської селищної ради Людмили Бірюкової, яка допомогла евакуюватися, для них знайшлося місце у Будинку ветеранів у місті Охтирка. Тут, у прихистку, їм виділили окрему кімнату.
Анатолій Микитович говорить про цю допомогу: «Ми безмежно вдячні Людмилі Олександрівні за турботу про нас. Саме вона тоді, у тяжку хвилину, прийшла на допомогу. Дякуємо і працівникам Будинку ветеранів, які прийняли нас і проявляють турботу».
Хоч як не важко звикати до нових стін, та головне – вони разом, як і раніше, бо звикли долати труднощі спільно, і це є їхньою найбільшою силою. Із собою пенсіонери взяли небагато: деякі речі і світлини, зроблені багато років тому, що нагадують їм про минуле і рідний дім.
У день 66-річчя подружнього життя їх чекала несподівана радість: візит Людмили Олександрівни. Вона завітала привітати їх зі святом і привезла букет хризантем, які Лідія Семенівна так любить! Пенсіонери були неймовірно зворушені такою увагою. У ту щемливу мить, зігріту щирою турботою, вони зрозуміли, що комусь потрібні і про них пам’ятають.
І, можливо, саме в такі моменти найбільше цінується повага й доброта людська.
Дивлячись на цих незламних людей, хочеться від щирого серця побажати їм міцного здоров’я, що є найважливішим скарбом, любові від дітей та онуків, яка зігріває душу. І, звичайно, витримки, щоб дочекатися перемоги та повернення додому.
І головне – ще довго і довго зустрічати ранки разом, як єдине ціле, як діамантовий оберіг.
Олена ТЯГЛЕНКО
