ВДОМА ЗАВЖДИ БУЯЛИ КВІТИ
Свого життя без квітів не уявляє жителька с. Ямного Великописарівської громади Ганна Євченко. Саме в них, у цих красивих, неповторних дарах природи – вся її душа. Колись давно видатний казкар Ганс Крістіан Андерсен сказав, що людині для життя потрібні сонце, воля і маленька квіточка. Усе життя, скільки й пам’ятає себе, Ганна Олексіївна садила квіти, а коли пішла на заслужений відпочинок, з’явилося більше вільного часу, який присвячує улюбленому заняттю. Наші предки також обожнювали квіти, думаючи, що це творіння природи подароване Богом. Вважали, що Він засіває землю квітами, щоб люди побачили рай на землі.
У с. Ямному Ганна Євченко прожила все своє життя, від того дня, як народилася в 1949 році, тут виросла, тут зародилося в ній усе українське, з діда-прадіда.
Працювала у колгоспі ім. ХХІІ з’їзду КПРС експедитором на інкубаторній станції, потім комірником. Вставала рано, за будь-якої погоди і пори року, на роботу їздила велосипедом – незмінним своїм транспортом, навіть зима не ставала їй на заваді.
Вдома у господині завжди був лад: обід зварений, хата прибрана, діти доглянуті. А на подвір’ї і на городі буяли квіти. Море квітів. І ніщо не заважало любити цю красу. Вони вносили в її дім позитивну енергію, створюючи атмосферу тепла та затишку. Коли ж Ганна Олексіївна встигала давати їм лад, про те знає лише вона. Де б не бувала, куди б не їздила – чи то в м. Богодухів, чи в м. Охтирку – обов’язково з базару мала б привезти якісь квіти, щоб знайти їм місце на своїй присадибній ділянці. І весь час їх розмножує і примножує. Якщо Ганна Олексіївна не купить на базарі якусь квітку, то це вже на неї й не схоже. Ніколи жінка на таку справу не жаліла грошей, адже квіти – постійні супутники життя. Вони нас оточують усюди: в будинках, у дворах, на газонах; зображені на вишитих рушниках, скатертинах. Ними розмальовують гончарні вироби, стіни будівель. Квіти є на нашому національному одязі, що символізують доброту та щирість душі, оберіг від хвороби і злого ока.
Квітами у пані Ганни засаджено пів городу. Навесні вони знову почнуть радувати господиню. Їх вистачає і в садку, і в дворі – скрізь. Щороку площа під таку красу поступово збільшується і стає ще привабливішою, бо Ганна Олексіївна кожну квіточку, як дитину, доглядає. Для неї краще менше посадити картоплі, але улюблена квітка обов’язково має радувати око, і кожній із них виділене своє місце. Із ранньої весни й до самих морозів подвір’я Ганни Олексіївни буяє незвичайною красою – геть чисто рай на землі! Весняний квітковий сезон завжди починається тюльпанами, нарцисами, гіацинтами, зірочками, пролісками, які змінюють різнокольорові гордовиті лілеї, кали, троянди. Ближче до осені радують хризантеми, жоржини та інші. Водночас не злічити різновидів петуній, флоксів, пахучих чорнобривців. Поряд добре почуваються ромашки, майори, маки, матіола…
Ганна Олексіївна щороку свою колекцію багаторічних рослин неодмінно доповнює однорічниками різних видів і кольорів. А років зо три тому пані Ганні племінниця подарувала декілька кущиків лаванди, що нині особливо популярна серед любителів красивого. Так що ці рослини вже розростаються, можливо, через декілька років така краса витіснить із городу й огірки з помідорами – усе може бути, якщо Ганна Олексіївна захоче створити лавандове поле. Що б не посадила вона – все росте гарне й розкішне. Звісно, до всього треба докласти рук, тож пенсіонерка не розлучається з лопатою, граблями і сапкою. Сіє, садить, поливає, розпушує грунт.
Квіткове диво є не лише у дворі. Поки надворі зима, і царство вуличних квітів ще спочиває, в її помешканні, на підвіконні, – справжнє літо цілий рік.
У будинку милують серце орхідеї, глоксинії, сенполії та ін. І це зігріває душу і додає настрою.
ІНШІ ЗАХОПЛЕННЯ
Квіти – це не єдине захоплення нашої героїні. У молодості вона дуже любила вишивати хрестиком подушки, рушники. То ця любов до всього українського дісталася їй у спадок від мами Марії Якимівни. Таке заняття для душі стало Ганні Олексіївні у нагоді, коли її доньки були школярками. У магазинах товар тоді геть був відсутній, про обновки годі було й говорити. А хотілося ж для донечок чогось новенького, тож вона сама кроїла і шила сорочки, вишивала їх. Ось і було святкове вбрання для дівчаток.
А ще Ганна Олексіївна завжди любила співати. Коли була молодшою, то відвідувала хор при Будинку культури разом із іншими місцевими аматорами народного мистецтва, де баяністами були Григорій Семенович Статівка (на жаль, нині покійний) і Олексій Іванович Зінов’єв. Багато залишилося спогадів про виступи. Про ті часи нагадують світлини, що зберігаються у сімейному альбомі. У ньому – все її культурне життя.
Пані Ганна дуже любить готувати вироби з тіста, особливо смачними в неї виходять пироги. Про таких господинь кажуть: «Удалуха». Вона завжди пекла їх не лише на свята, а й у будні чи, наприклад, тоді, коли потрібно було когось пом’янути. Спече пиріжків і піде під дворами, щоб людям роздати і згадати про померлого. Смачною випічкою вона завжди пригощає й тих, до кого йде у гості.
У ЗЕМЛЯКІВ — В АВТОРИТЕТІ
Ганна Євченко сама по собі людина непосидючої вдачі. У житті завжди мала активну життєву позицію, вболівала за своє село, людей, які живуть у ньому. Тож земляки неодноразово виявляли їй довіру бути депутаткою, щоб представляти їхні інтереси не тільки в Ямненській сільській, а також і районній радах.
У нашої героїні багато друзів і добрих знайомих, адже для хороших людей завжди відкрита, тож самотньою ніколи не почувається, хоч і наразі проживає одна. Кажуть, найближчі родичі – це сусіди. Буває, на душі тяжко, тож хочеться, щоб хтось вислухав. А хто найшвидше приділить уваги? Звичайно, сусіди. У пані Ганни по-сусідськи проживає Галина Олексіївна Ковальова. Щоранку пенсіонерки поспішають побачитися одна з одною, щоб переконатися, що все гаразд, лише тоді йдуть займатися своїми справами. На щоденне побачення виходять і інші жителі вулиці, ось як, наприклад, Паша (у паспорті Надія) Василівна Гудим, Любов Андріївна Ільїна. Вони всі тут як родичі, і коли довго не бачать одна одну – хвилюються. Як хтось хворіє – дають поради, як швидше одужати, допомагають, чим можуть. Коли у Ганни Олексіївни щось у господарстві зламається, вона не чекає родичів, а знає, що завжди поруч є Віктор Кальченко, який не відмовить у допомозі, а його дружина Людмила привезе ліків із Великої Писарівки, якщо потрібно. За це пенсіонерка всім дуже вдячна.
Жителі вул. Миру (по-народному Реп’яхівка), на якій проживає пані Ганна, завжди дружні і щирі. Колись давно, ще коли всі були молодими, вечорами, після роботи, на вулиці збиралися на посиденьки як парубки, так і дівчата, а також приходили сімейні пари, співали пісень. Тоді молодь саме так проводила свій вільний час – з гарним настроєм і чудовими піснями.
ТУТ – ЇЇ ВСЕ!
Час і війна змінили людей. Кожен тримається, як може. І лише згадуючи наших захисників, в яких нелюдських умовах вони боронять рідну землю від ворога, розумієш, що всі домашні проблеми у порівнянні з тими, що є на фронті, виглядають дрібницями.
Після нещодавнього ворожого ракетного обстрілу с. Ямного, помешкання Ганни Олексіївни, дякувати Богу, вціліло. Від вибухової хвилі лише в галереї вилетіли декілька шибок. І хоча ці події нагнали страху, та Ганна Олексіївна не звертає уваги. До доньки, у сусіднє село, де відносно безпечніше, їхати категорично не хоче. У рідному домі найкраще, впевнена пенсіонерка, в ньому й стіни гріють. Донька каже: «Мамо, їдь до нас, у гурті краще». Але вона відмовляється, навіть якщо і хворіє, то обходиться домашнім затишком, де пройшли її кращі роки, коли було молоде життя разом із чоловіком Віктором Миколайовичем, якого вже два десятки літ немає на цьому світі. Адже тут виросли їхні діти, тут її життя, а головне – квіти. Навіщо ж їй кудись їхати? Не кожен може ось так все залишити і поїхати геть.
Коли почалася війна, до себе Галину Олексіївну гукали і племінниці: одна – в Німеччину, інша – в Молдову, де проживають, але ж вона не захотіла, вирішила перемогу зустрічати в себе в Ямному, а не на чужині.
І хоча роки беруть своє, Ганна Олексіївна не засмучується. Старається на місці не сидіти, а виходити, як кажуть, по можливості, в люди. Ось хоча б зайвий раз сходити до магазину, навіть, коли й нічого не потрібно, зате побачитися з односельцями, поговорити, дізнатися якісь новини, а їх завжди вистачає. Вже й є якась розрада. А щоб залишати свій дім і кудись їхати від війни – гадки не має пані Ганна. Донькам обіцяє, що буде обережною, коли почує вибухи. А там дасть Бог усе буде добре
Олена Тягленко
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
