У народі кажуть: добрий сусіда — найближчий родич. І це не просто слова, а викарбувана віками мудрість, що оживає у влучних прислів’ях: «Добрий сусіда кращий за брата», «Ближні сусіди миліші за далеких родичів», «Не купуй двору — купуй сусіда». Чому ж воно так? Бо рідня може бути за сотні кілометрів, а сусід — ось він, за парканом. Коли поруч надійна людина, то з нею і гори звернути не страшно, і будь-яка біда здається меншою.
Як же світлішає на душі, коли знаєш: можна будь-якої миті, просто так, без запрошення, зазирнути на сусідське подвір’я! А ці вечірні посиденьки біля воріт… Це була справжня магія сільського життя. Коли сонце хилилося до обрію, вулиця наповнювалася тихим гомоном. Попри втому після городу чи господарських клопотів, кожен відчував непереборну потребу вийти «на люди». Такі зустрічі були ніби ковток джерельної води, що дарував сили на наступний день.
Вулиця Молодіжна у Великій Писарівці колись отримала свою назву не випадково — її дружно забудовували молоді родини. Кожне подвір’я тоді дзвеніло дитячим сміхом, а стосунки між сусідами були сповнені рідкісної гармонії. Роки пролітали, діти виростали, але батьки залишалися тут, берегти рідні пороги. Тільки-но березень торкнеться землі теплом, жителі Молодіжної, скучивши за зиму в хатньому затишку, один за одним виходять за ворота. У теплу пору епіцентром життя ставав чийсь двір із найдовшою лавою. А кому не вистачило місця — не біда, кожен ніс свій стільчик, аби тільки бути разом. Тут під смажене насіння та гру в карти народжувалися найщиріші розмови. І нехай нещадно гризли кусючі комарі — ніщо не здатне було завадити розкоші людського спілкування.
На цих «вуличних радах» вирішувалося все: коли краще виходити в поле, як вигідно продати лишки врожаю чи де купити гарне поросятко на відгодівлю. Тут домовлялися про допомогу з дровами, ділилися рецептами кулінарних шедеврів або ж емоційно нарікали на продавців, чиї курчата «не хочуть рости». І так, бувало, трішки попліткують — особливо коли збиралося жіноче товариство, — але то все без злості, так би мовити, для гостроти сюжету. Чоловіки ж могли і по чарчині перекинути за здоров’я, а інколи й затягнути пісню, від якої щеміло у грудях. Хтось із гордістю розповідав про успіхи онуків, хтось бідкався про дітей… Усі вони різні, зі своїми характерами та вподобаннями, але зцементовані докупи повагою, якої часом не знайдеш і між близькими родичами.
Та сьогодні над вулицею Молодіжною зависла тяжка, гнітюча тиша. Через нещадні ворожі обстріли люди вимушено покидали рідні домівки. Вулиці селища, де раніше вирувало життя, порожніють на очах. Це страшний кругообіг болю: спочатку виїжджали, потім, тужачи за рідною землею, дехто повертався назад, аби знову, під канонаду вибухів, залишити все нажите роками. Багато будинків тепер дивляться на світ вибитими шибками або й зовсім лежать у руїнах.
Найстрашніше — це втрати, які не виміряти цеглою чи бетоном. Війна забирає найкращих: хтось загинув від підступного ворожого дрона, чиєсь серце не витримало хвороб та стресу, обірвавши життя в такий складний час. Роз’їхалися сусіди по чужині — хто в інші населені пункти України, хто за кордон. Тепер «посиденьки» перемістилися у телефонні слухавки та короткі повідомлення. Як же всі радіють кожному дзвінку, кожній випадковій зустрічі у чужих краях! Обіймаються, як найрідніші, бо вони — частинки однієї розбитої, але нескореної вулиці.
У містах люди часто навіть не знають тих, хто живе за стіною. У селі ж усе інакше. Навіть зараз, на відстані, жителі вулиці знають усе один про одного, підтримують словом і молитвою. Бо сусід у селі — це той, хто першим прийде на допомогу, коли прийде біда.
Десь глибоко в душі кожен із них береже незгасну віру: «Ми повернемося. Ми знову зберемося на Молодіжній, відбудуємо зруйновані стіни, залатаємо рани на землі й у серцях. Ми знову винесемо стільчики до воріт, заспіваємо пісню і продовжимо жити у своєму рідному селищі».
Тож не втрачаймо зв’язку, цікавмося справами одне одного, не жалкуймо часу на просту розмову. Пам’ятаймо: добро і підтримка завжди повертаються. Ми всі вистоїмо, бо сусіди — велика і сильна родина.
Олена ТЯГЛЕНКО
