Чому так буває? Одні проходять повз рідне, дивуються, наприклад: «А що, «Ворскла» ще виходить у світ?» А інші – де б не були, на батьківщині чи далеко від неї – роблять усе, аби ця ниточка зв’язку не обірвалася. Це не залежить ні від статків, ні від місця проживання. Це – про любов. Про вірність. Про вдячність і пам’ять.
Минулого року наша землячка з Великої Писарівки, нині внутрішньо переміщена особа, Анюта Пінькас стала для багатьох символом цієї любові до свого, до рідного. Вона підтримала і «Ворсклу», і земляків: передплатила кілька примірників газети, аби вони надходили не лише їй самій, а й у місця, де гуртуються переселенці з нашої громади. Один із примірників приходив у Солдатське – в місце компактного проживання ВПО.
Цього року Анюта знову зробила цей тихий, але такий промовистий крок: одразу три примірники газети будуть знаходити своїх читачів. Один – знову у Солдатському, другий – у будинку ветеранів в Охтирці, третій – у гуртожитку в Груні, де мешкають наші земляки. Завтра ми повідомимо їм цю добру новину – і для когось вона стане промінцем тепла в непростому сьогоденні.
А для себе Анюта оформила PDF-версію «Ворскли», яка щотижня надходитиме на її електронну адресу. Навіть далеко від рідної домівки вона матиме змогу першою перегорнути сторінки газети – хай і у цифровому форматі.
Чим це є? Маленькою справою? Можливо. Але саме з таких «маленьких» вчинків і тримається світ. Адже за ними – велика душа, яка навіть у чужині пам’ятає про своє. Ми щиро дякуємо нашій добрій землячці і справжній патріотці Анюті Пінькас.
Передплата – це не лише підтримка газети. Це ще й радість для конкретної людини, яка щотижня отримує часточку дому, спогадів і відчуття, що вона не одна.
Заради таких людей варто працювати. І тоді розумієш: праця газетярів потрібна. Бо любов до батьківщини – це не гучні слова. Це – щоденна вірність. Це – коли пам’ятаєш, підтримуєш, допомагаєш. Це – коли зберігаєш у серці своє коріння, а з ним і надію.
Олексій ПАСЮГА
