КОЛИ НАДІЯ ВАЖИТЬ ЖИТТЯ
У селі Вільне Великописарівської громади, де життя тече розмірено, але щомиті може обірватися від ворожого удару, існує справжній форпост людяності. Це чотири жінки, чиї імена стали синонімом тепла, стійкості та надії: Наталія Спасьонова, Олена Неласа, Наталія Кучкова і Валентина Крамська. Вони – соціальні робітниці Комунальної установи надання соціальних послуг (вдома) Великописарівської селищної ради. На їхні плечі лягли біль і проблеми немічних та потребуючих громадян. У часи, коли на мапі країни майже немає безпечних місць, вони залишаються тим самим променем світла, який розганяє морок і самотність у будинках стареньких бабусь і дідусів.
АТМОСФЕРА ТЕПЛА ПОНАД УСЕ
Комфорт — це коли тебе оточують щирі добрі люди. В цій атмосфері тепла і радості додаються сили жити і приносити користь іншим. Саме таку атмосферу створюють ці жінки.
Два – три рази на тиждень, аби встигнути до кожного зі своїх 9–11 підопічних, вони долають чималі відстані. «Село велике, вулиць багато, тож поки об’їдеш кожного, то це чимала відстань. Наші підопічні проживають у різних куточках. Добре, що є велосипеди, якими нас років сім тому забезпечила сільська рада, і ми їх бережемо, бо це – єдиний засіб пересування, – розповідає Наталія Спасьонова. — Так швидше ми дістаємося до підопічних, які нас чекають із нетерпінням».
ПОНАД ОБОВ’ЯЗКОМ – МИЛОСЕРДЯ
Їхня робота — це не просто перелік завдань із посадової інструкції. Це справжнє щоденне, самовіддане служіння.
Вони привозять підопічним продукти харчування та ліки, не шкодуючи часу на поїздки до Охтирки, і вже досконало знають, де придбати необхідне. Коли потрібно — приберуть у помешканні, допоможуть на городі, зварять обід чи виперуть білизну. Вони також одержують пенсії та періодичні видання, що привозить у село пересувне відділення «Укрпошти», сплачують комунальні послуги, оформлюють будь-які документи.
Усе це жінки намагаються виконувати якомога відповідальніше, розуміючи: якщо не вони, то ніхто.
КІЛОМЕТРИ ВІДВАГИ
У однієї з соцробітниць, Наталії Спасьонової, чий стаж складає більше двох десятків літ, підопічні є не лише у Вільному, а й у сусідній Стрілецькій Пушкарці.
Їдучи до старенької велосипедом, вона неодноразово потрапляла під ворожі обстріли. Але думка про те, що її чекають, жене Наталію вперед, бо це велика відповідальність за найуразливіших.
Ні дощ, ні сніг, навіть війна не можуть її зупинити, коли хтось чекає, вважає жінка.
РОКИ СЛУЖІННЯ
Колектив робітниць, які обслуговують село, невеликий, але його міць вимірюється роками відданої праці. Їхній стаж складає від 2 до 21 року.
Усі вони глибоко розуміють суть роботи, тому стверджують: підопічні чекають їх, як рідних. І це не дивно, адже у кожного своя доля: хтось самотній, а когось, як, наприклад, Пелагію Шевелєву, підопічну Наталії Спасьонової, війна розділила з донькою, яка наразі в Криму. «Я намагаюся замінити їй близьку людину, і вона дуже вдячна. Нелегко на старість залишитися самотньою. Стареньким і жити тоді легше, коли вони знають, що ми у них є», — ділиться Наталія.
Усі підопічні зустрічають своїх робітниць із невимовною теплотою в очах, відразу розпитують про новини, діляться проблемами, радяться. І найголовніше у цьому спілкуванні – уміння вислухати і полегшити їхню долю.
«Привезеш їм хліб, ліки, якісь смаколики, які вони замовляли, і так їх жаль… А вони були ж колись молодими і здоровими, повні сил і енергії, а тепер без сторонньої допомоги не можуть обійтися», — зі щемом у голосі стверджують жінки.
Наразі ніде немає безпечного місця, а соціальні робітниці – як ластівки, які летять робити добро, несучи віру в краще життя.
СИЛА СПІЛЬНОЇ ДОБРОТИ
Праця соціальних робітниць – нелегка. Та на них – уся надія. Але ж інколи і вони потребують допомоги, аби забезпечити підопічних необхідним. Вчасно відгукується на прохання людина з великим серцем – керівник ПП «Вільне» Валентин Скоромний.
«Валентин Іванович ніколи не відмовляв нам», – одноголосно стверджують робітниці.
Ось і нещодавно, щоб полегшити їхню працю, він виділив транспорт для отримання гуманітарної допомоги. І людській вдячності немає меж! Жінки також висловлюють особливу подяку Володимиру Чанцеву, Михайлу Савельєву, а також Валентині Скоромній – працівникам господарства, за постійну підтримку і розуміння. Своїми методичними порадами щодо роботи з підопічними ділиться з підлеглими керівник відділу комунальної установи Людмила Піддубна.
На тендітні плечі робітниць лягає більшість проблем потребуючих громадян, але це не просто виконання обов’язку – вони дарують найцінніше: відчуття, що ти не сам.
Коли в селі Вільне настає вечір, і соціальні робітниці повертаються додому, де на них чекають родини і домашні справи, вони знають, що сьогодні світло добра потрапило у віконця тих, хто його виглядав. І це є доказом того, що милосердя не має меж, навіть у найтемніші часи.
Олена ТЯГЛЕНКО
