Колись Віталій Пріхненко створював атмосферу затишку у барах рідних Ромен. За стійкою пахло кавою, лунали розмови, народжувалися історії. Сьогодні його життя кардинально інше. Тепер він головний сержант, командир гармати 27-ї окремої артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського, а його позивний — «Бармен».
Саме цивільна професія назавжди закріпилася за ним у війську. Хоча побратими часто називають його просто «Пріх».
31-річний військовий пройшов довгий шлях — строкову службу, бойову 81-шу бригаду, участь в Операції об’єднаних сил, повномасштабне вторгнення та найгарячіші напрямки фронту.
Читайте також: «Наші герої» — історії військових із Сумщини та прикордоння на сайті «Ворскли».
Після завершення строкової служби Віталій повернувся додому. Командири пропонували контракт і перспективу військової кар’єри, але тоді хотілося спробувати себе у мирному житті.
Втім дуже швидко він зрозумів, що змінився.
За словами військового, після служби зникло взаєморозуміння з багатьма друзями та ровесниками. Погляди на життя стали іншими. Те, що раніше здавалося важливим, втратило значення.
Саме тому він повернувся до війська. Спочатку став кулеметником у 81-й бригаді, пізніше служив у 27-й артилерійській бригаді, де після навчання опанував артилерійську справу.
Початок великої війни Віталій пам’ятає буквально по хвилинах.
Напередодні вторгнення підрозділ уже передислоковувався на Харківщину. Але на самому виїзді автомобіль, на якому пересувалися військові, зламався.
Посеред ночі рятувальники буксирували машину назад до місця дислокації. Втомлені бійці встигли лише заварити «мівіну» та трохи перепочити.
О четвертій ранку пролунало слово, яке змінило життя мільйонів українців: війна.
Без необхідних інструментів та запчастин військові буквально збирали техніку по частинах. З однієї машини зняли колесо, з іншої — акумулятор.
Згодом артилеристи вирушили на Харківщину, де почалися перші бойові виходи, обстріли позицій окупантів та важкі бої за звільнення українських територій.
Читайте також: життя громад Охтирського району на сайті «Ворскли».
Віталій не приховує, що на початку повномасштабної війни багато хто відчував особливий бойовий драйв.
Артилерія працювала майже без зупинок. Підрозділ здійснював по кілька виїздів на позиції щодня. Бійці бачили результати своєї роботи та розуміли, наскільки важливим є їхній внесок у стримування ворога.
Та війна дуже швидко показує свою справжню ціну.
Одного разу життя Віталія врятував випадок. Він від’їхав ремонтувати автомобіль саме тоді, коли по позиції завдали масованого удару.
У тому обстрілі загинули його побратими.
Сам військовий говорить про це стримано. Каже, що на війні діє проста закономірність: щойно починаєш ефективно знищувати ворога — сам стаєш ціллю для ворожої розвідки та артилерії.
Сьогодні підрозділ «Бармена» виконує бойові завдання на сході України.
За словами сержанта, сучасна війна вже давно не схожа на ту, яку багато хто уявляє за старими фільмами.
Тепер це війна технологій, дронів, систем радіоелектронної боротьби, цифрового зв’язку та постійного навчання.
Військові змушені не лише воювати, а й безперервно вдосконалювати навички, ремонтувати техніку, облаштовувати укриття та навчати новоприбулих бійців.
Саме від цього часто залежить життя людей.
Особливо гостро Віталій реагує на розмови про нібито великі зарплати військових.
Каже, багато хто не бачить реальності фронту — постійних витрат на пальне, ремонт автомобілів, запчастини, оренду житла поблизу зони бойових дій та інших потреб.
Водночас військовий щиро вдячний людям, які допомагають армії.
На його думку, підтримувати ЗСУ може практично кожен — навіть невеликими донатами на системи РЕБ чи інші збори, які реально рятують життя на передовій.
Ще задовго до повномасштабної війни Віталій був учасником Революції Гідності.
Каже, не міг спокійно дивитися на побиття студентів та несправедливість.
Саме це внутрішнє відчуття правди та відповідальності багато в чому визначило його подальший життєвий шлях.
І сьогодні ця ж позиція не дозволяє йому залишатися осторонь.
Коли його запитують, коли закінчиться війна, військовий відповідає зустрічним запитанням:
«А що ти зробив для того, щоб ця війна закінчилася?»
Це питання, яке сьогодні звучить не лише для тилу, а й для всієї країни.
Повний текст статті Олександра Моцного читайте у друкованій газеті «Ворскла» та її PDF-версії. Передплатити видання можна за редакційним телефоном 066 717 28 98 або написавши на електронну пошту vorskla1930@ukr.net.
Читайте також
