Велика Писарівка дедалі більше стає схожою на згарище. Щоденні звістки про нові зруйновані чи спалені домогосподарства вже перестають дивувати — їх сприймають як суху статистику. Люди ловлять себе на думці: головне, щоб усі залишилися живі й неушкоджені. Бо за кожним таким повідомленням — чийсь дім, чиясь історія, але часу й сил переживати кожну втрату вже не вистачає.
Один із таких булинків стояв біля самої школи — тієї, куди неодноразово прилітали КАБи, зокрема й та сама півторатонна бомба, про яку говорила вся країна. Поруч руйнувалися сусідні оселі — від мін, снарядів, вибухових хвиль. А цей будинок тримався. Чотири роки війни він вистояв там, де, здавалося, не мало залишитися нічого вцілілого.
Та, як каже господар, прийшов і його час.
Кілька дронів завершили те, що не змогли зробити попередні обстріли. Від будинку фактично нічого не лишилося. Стіни, що виходили на вулицю, більше не існує — замість неї порожнеча, уламки й сліди вогню.
І це — лише один із кількох десятків будинків, знищених за останній тиждень.
Паралельно з руйнуваннями зростає ще одна проблема — як усе це зафіксувати. Документування пошкоджень для отримання компенсацій стає дедалі складнішим. Коли в селищі було більше людей, це ще можна було організувати. Тепер же навіть просто вийти на вулицю — ризик.
