Михайло Скоромний та Петро Морозов — дмитрівський та добрянський сільські голови. Щоправда, вже колишні. Але люблять та підтримують газету “Ворсклу” так же міцно, як і колись, дарма, що вже давно на заслуженому відпочинку.
Це фото – з архіву “Ворскли”. Але впевнені, що скоро освіжим його при новій зустрічі, передплатимо газету й неодмінно почуємо від Петра Артемовича його традиційне побажання “Будь здоровим і міцним на всі органи”.
А ви, шановні земляки, вже подбали про передплату на 2024 рік?! Звертаємо увагу, що участь у розіграші пральної машинки беруть лише річні квитанції.
Так що передплачуйте “Ворсклу” відразу на увесь рік, щоб потім не картати себе, що сусіда чи кум виграли пральну машинку чи інший приз від “Ворскли”, а ви навіть не використали свій шанс в лотерею від рідного видання.
пДо речі. Пропоную вашій увазі притчу про лотерею, яку я почув від Станіслава Миколайовича Сінянського. Цікаво, на що він натякав?
Лотерея
Якось один мудрець за п’ять золотих купив у селянина віслюка. Наступного дня селянин мав привести худобину новому господарю, одначе прийшов він сам-один і лише знічено стенув плечима:
– Вибачай, але твій віслюк здох.
– Тоді поверни мені гроші, – відказав мудрець.
– Не можу, я їх уже витратив.
– Гаразд, то поверни хоча би віслюка.
– Нащо тобі дохлий віслюк?! – витріщився селянин.
– Я розіграю його в лотерею, – підморгнув старий.
– Але як тобі вдасться розіграти мертву тварину?!
– Легко! Адже я не скажу, що вона мертва…
За місяць селянин знову зустрів мудреця й поцікавився:
– Скажи, що трапилося з дохлим віслюком?
– Я розіграв його, як і збирався. Мені пощастило продати сотню лотерейних квитків – кожен за один золотий! Тобто, зрештою, з урахуванням витрачених на віслюка п’яти монет, мій прибуток склав 95 золотих!
– І що, ніхто не обурювався?
– Тільки та людина, яка виграла віслюка! Спершу той бідолаха дійсно дуже розлютився, та я віддав йому гроші, витрачені на квиток, і він заспокоївся!
