Життєві уроки Марії Азімової

Лікар з Великописарівської громади Марія Азімова після евакуації до Охтирки, на новому місці одразу ж знайшла роботу за основним фахом: лікаря-епідеміолога. Та попри задоволення від роботи в райцентрі, мріє скоріше повернутися додому.

Важливі настанови з дитинства
Народжена в 1966 році в родині колгоспників, героїня публікації знайшла своє місце під сонцем за межами рідної, дорогої серцю Попівки. А передувало цьому старанне навчання в двох школах і велике бажання отримати престижну професію.
— У 1982 році я закінчила 8 класів у Попівській школі, а потім перейшла на навчання до Великописарівської, адже там була 10-річка, — розповідає Марія Олександрівна. — Дуже вдячна своїм вчителям за те, що прищепили мені любов до навчання. Перша вчителька Лідія Волошенко, класний керівник Тетяна Станіслав, а потім класний керівник Галина Цілюрик, яка вела в нас фізику — всі вони залишили свій добрий слід в моєму житті.
Марія закінчила школу з однією лише «четвіркою»: всі решта оцінок були «п’ятірки». Звісно ж, педагоги могли закрити очі на ту четвірку і поставити найвищий бал заради того, щоб не псувати загальну картину відмінниці. Тим більше що «четвірка» була з фізики, а її викладала класна керівниця. Але ж, як стверджує Марія Олександрівна, в ті часи такого не було, щоб щось комусь штучно підтягнути-підтасувати: тоді навчання в школі було якісним і справжнім. Всі учасники освітнього процесу ставилися до цього дуже відповідально. Тому золота медаль, як-то кажуть, зірвалася. А така медаль давала перевагу при вступі на навчання до вищого навчального закладу.
— Я хотіла одразу після школи вступити до Харківського медичного інституту на лікаря, а Галина Романівна сказала мені тоді, що, мовляв, як вона може завищити оцінку по фізиці, поставивши «п’ятірку», адже саме іспит з фізики я маю складати на вступних випробуваннях?, — згадує серйозну розмову з вчителькою наша героїня. — І що буде, якщо я його здам нижче ніж на відмінно? Обман розкриється!
Дана ситуація стала для дівчини цінним життєвим уроком, з якого вона винесла головну істину: чесність, порядність і власні знання в питанні здобуття освіти – понад усе. Інакше та освіта не матиме ніякого сенсу.
Тому Марія, дослухавшись порад класного керівника, ретельно підготувалася до вступу і на момент подачі документів знала фізику «на зубок»: склала іспит на «п’ятірку» і потрапила до почесного переліку тих, кого зарахували до вишу і стала студенткою Харківського медичного інституту.


Санітарний лікар
Шість років добросовісного оволодівання наукою, і в 1990 році Марія Азімова – вже дипломований фахівець.
— У 1984 році я вступила до вишу на санітарно-гігієнічний факультет, який закінчила в 1990 році, і вже з 1 серпня пішла працювати до Великописарівської санітарно-епідеміологічної станції на посаді лікаря з загальної гігієни, — проводить нам екскурс у свій професійний шлях героїня матеріалу. — А пізніше, з 1994 року, тут же обіймала посаду завідуючої санітарно-гігієнічним відділом. Роботи було багато, контроль за належним санітарним станом у дитячих садочках, школах, магазинах, у промислових підприємствах, водогонамих, колодязях тощо. А також — попередження та профілактика інфекційних та неінфекційних хвороб.
Коли в службі пройшла реформа і санітарну станцію розділили на два види діяльності (держпродспоживслужба та лабораторний центр), я перейшла працювати до Великописарівської лікарні лікарем-статистом. Це був 2014 рік, і в мої обов’язки входило обробляти медичну документацію та складати статистику.


Повномасштабна війна
Працювала б наша героїня там і до цього часу, але розпочалася повномасштабна війна. І хоча не відразу, все ж у березні 2024 року Марія Олександрівна була змушена покинути рідну домівку.
— Коли почався вже зовсім жах, прийшлося евакуюватися до Охтирки, — каже співрозмовниця. — Разом зі мною виїхала і моя 86-річна мама.
На новому місці Марія Азімова одразу ж знайшла собі нову роботу: якраз за фахом, лікарем-епідеміологом Охтирського відділення Сумського обласного центру контролю і профілактики хвороб. Робота дуже подобається, адже це саме те, на кого вона навчалася. І саме те, чим займалася з 1990 по 2014 рік!
До того ж, лікарка, поки працювала в Великописарівській лікарні, пройшла 5-місячне навчання вторинної спеціалізації в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця в м. Києві.


Попереджаю
На запитання, що ж змінилося в роботі за цей період, поки вона тимчасово «випала» з професії, Марія Олександрівна відповіла: мовляв, багато чого. І всі зміни спричинені війною.
Через міграцію населення, пров’язану з евакуацією, у людей знизився рівень життя. Втрата дому і роботи, поневіряння світом по чужих кутках призвели до унеможливлення повноцінно харчуватися та слідкувати за своїм здоров’ям. Через це збільшилася кількість захворювань на туберкульоз.
— Внутрішньо переміщені особи — люди з ослабленим імунітетом через стреси, — пояснює співрозмовниця. — У них в організмі з’являється сприятливе середовище для розвитку палочки Коха. Причому людина й сама не знає, що захворіла. А погане почуття списує на переїзд, нервові зриви, стрес, страх. Та на що завгодно, але тільки не на туберкульоз. І вже коли потрапляє до лікарні у вкрай важкому стані та запущеній формі, ми діагностуємо у пацієнта небезпечну інфекцію.
На запитання чи є в медзакладі де та чим лікувати таких людей, Марія Олександрівна відповіла, що медичні послуги, включаючи медпрепарати, для хворих на туберкульоз безкоштовні, тобто — за рахунок держави.
Збільшилася і кількість виявлених випадків сказу тварин. Це теж спричинене умовами воєнного часу.

— У зв’язку з евакуацією людей, вдома залишаються собаки та коти, які з домашніх перетворюються на бродячих, — каже глікарка. — Їх відстріл, як і диких тварин, заборонений. А тут ще й популяція лисиць збільшилася через заборону полювання!
Наразі фактична чисельність лисиці в регіонах України від 3 до 7 голів на тисячу гектарів при нормі 0,5 – 1 голова. Заборона полювання призведе до ще більшого кількості тварин. Враховуючи це, зросте і загроза життю та здоров’ю людей, свійських тварин, а також завдаватимуться значні збитки сільському господарству. Тож, лікарям-епідеміологам є над чим працювати — фронт роботи великий.
Активні бойові дії унеможливили викошування заростей, вирубування чагарників та оздоровлення паркових зон. Через це збільшилися виплоди комах.
Кліщі та комарі кусають людей і переносять небезпечні хвороби. У тому числі хворобу Лайма.
А от масового виявлення педикульозу та інших паразитів попри несприятливі соціальні умови не зафіксовано.
— Усього зарєстровано три випадки педикульозу, всі дітки з однієї родини, — коментує лікарка. — В цілому ж ситуація нормальна.
У літню спеку можливе зараження кишковою інфекцією, яку можна підхопити вживаючи зіпсовану їжу та використовуючи неякісну воду. Це може призвести до діареї, болі в животі, блювання, лихоманки, ломоти в тілі й інших серйозних наслідків.
Марія Азімова радить відповідально ставитися до свого життя і здоров’я: дотримуватися правил особистої гігієни та ретельно слідкувати за якістю продуктів харчування і води. Перш за все — ні в якому разі не перевіряти зіпсованість їжі, куштуючи її! Якщо є сумніви, негайно викидайте продукти!


Додому
Розмах крил в професійній діяльності Марії Азімової — величезний. Куди не глянь — усюди потрібна участь лікаря-епідеміолога.
— За що я люблю свою роботу, так це за те, що наше завдання — попереджати захворювання, зберігати здоров’я людей — підбиває підсумок бесіди Марія Азімова. — Та попри те, що я дуже щаслива тим, чим займаюся в Охтирці, все одно хочеться додому, у Велику Писарівку. Та й моя матуся щодня питає, коли ми вже повернемося до своєї хати.
Звісно ж, вдома — найкраще. І всі ми докладаємо зусиль для скорішої перемоги над спільним ворогом. І вона неодмінно настане. А поки що ми кожний на своєму місці, робимо все можливе задля того, аби наша держава не лише вистояла в умовах воєнного часу, а й розвивалася. І в кожного з нас — свої джерела натхнення, з яких черпаємо життєві сили, енергію та натхнення.
У нашої чудової героїні Марії Азімової таке життєдайне джерело — її родина. Марія Олександрівна — щаслива матуся двох дітей (сина та доньки), і щаслива бабуся маленької онучки.
Оксана Ковальова

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *