Останнім часом жителі Великої Писарівки, які у березні вимушено переїхали у безпечніші місця, все частіше відвідують рідні домівки, а то й повертаються назад остаточно. У тих, хто інколи «наскоками» приїжджає, причина найперша – це посаджені городи, а також бур’яни, які, незважаючи на відсутність дощів, розкішно буяють. Але ж там уже й полуниця поспіла, й черешні, хіба ж можна його все купити на базарі, де ціни – космічні? А вдома все своє!
Повертаються, як правило, назавжди (так вони вважають) ті, в кого здали нерви від тривалого перебування у незручних умовах проживання чи через високу плату за житло, а можливо, хтось залишив удома своїх домашніх улюбленців, яких забрати з собою було ніяк, а спеціально їздити – теж не варіант. Дорога обходиться недешево, та й поїхати, коли схочеш, не щоразу можна, бо транспорт, у кращому випадку, потрібно ще знайти і підлаштуватися під розпорядок водія. А коли людина безробітна чи пенсіонер, то вона рахує кожну копійчину, щоб завтра було за що хліба купити.
Наразі спека створює умови для городніх шкідників, які з величезною швидкістю мають здатність розмножуватися. Засоби захисту рослин не завжди дієві, тож господарям доводиться придбавати їх не один раз. А це знову витрати. Про постійне подорожчання продуктів харчування й електроенергії немає й речі, і це заставляє людей все частіше заглядати в гаманець.
Великописарівців, які повернулися додому, дійсно чималенько. Так, завдяки підприємцям-відчайдухам, працюють деякі магазини, також торгівці вивозять свіже м’ясо і молоко, була й розсада – все для дому й городу, відновила роботу розбита аптека. Отож людям і не хочеться їхати нікуди. Люди кажуть, «Хай буде так, як буде, але ж ми вдома», а самі, про всяк випадок, винаймають квартири в інших, безпечніших населених пунктах, витрачають кошти за житло, в якому не проживають. А тим часом… постійно прислухаються до кожного вибуху як вдень, так і вночі. Нерви, звичайно, не залізні, але ж кажуть, що все стерплять, головне – щоб не було окупації. Про найбільшу цінність – людське життя – думають в останню чергу. Їх можна зрозуміти і… не можна.
Але ж чи на часі саме зараз повертатися, коли ситуація на прикордонні не зовсім зрозуміла, коли евакуація великописарівців продовжується щоденно, коли на деяких вулицях немає електроенергії чи газу з різних причин?! Можливо, перш ніж сьогодні остаточно повернутися, потрібно не один раз подумати?
Є й такі земляки, які у березні вимушено переїжджали до Кириківки, а потім повернулися додому, як вони говорили, назовсім. Для цього наймали водія з причепом, завантажили речі і переїхали. Заплатили немалі кошти. Кажуть, чого сидіти в чужих людей, коли на їхню вулицю вже подали електроенергію й газ? Швиденько посадили картоплю, трішки заспокоїлися, відпочили душею. Аж раптом почався обстріл їхньої вулиці, тож «переселенці» не могли всидіти на місці, а за декілька хвилин (!) зібралися й подалися до Охтирки, де родичі винайняли їм квартиру. Ось і вся безпека наразі у селищі.
Інші випадки, такі як полювання дронів на автомобілі, що пересуваються селищем, також є нагадуванням про небезпеку, що чатує на кожному кроці. Останнім часом це актуально. Неодноразово доводилося почути цілу історію про випадки, коли земляки по дорозі додому ховалися автомобілем у чужі двори, під укриття, бо над ними зависав дрон. А ось один водій розповідав, що довелося йому навіть покинути автівку серед дороги й тікати геть, коли зрозумів, що за ним полюють дроном. На щастя, все минулося, але чи вартує нехтувати безпекою у прикордонні?
Війна, на жаль, продовжує руйнувати домівки й забирати життя людей, тож, перш ніж повертатися до рідних осель ближнім часом, слід пам’ятати, що ворог підступний, не потрібно його недооцінювати. І важливо: життя в кожного з нас – одне. Бережіть його. Чекатимемо на перемогу.
Олена ТЯГЛЕНКО
