Загинули люди, які усім дарували радість і світло
У Дмитрівському старостаті ворожий дрон убив подружню пару — мирних, добрих людей. Вони саме качали мед на пасіці, там і загинули серед зруйнованих вуликів, розтривожених бджіл, які за якийсь час повернулися до одвічної своєї роботи — збирати нектар. Бджоли не розуміють, хоча й розумні, що господарів уже немає.
Першою тривогу забила донька, яка не могла додзвонитися до батьків. Вдалося зателефонувати старості. Тоді і з’ясувалася страшна правда.
Керівництво Великописарівської селищної ради вчергове закликає всіх мешканців громади подумати про свою безпеку і евакуюватися до більш безпечних місць. Ми всі переживаємо за вас і хочемо, щоб кожен з вас був у безпеці.
Згадаймо слова отця Андрія, нашого колишнього настоятеля, який тепер служить в Охтирці: “Все можна буде відбудувати і відновити, а людського життя не повернеш”.
Дорогі земляки, бережіть себе і своїх близьких. Ми розуміємо, як важко залишати рідні місця, але зараз це може врятувати ваше життя.
Будьте обережні, турбуйтесь про себе та своїх рідних. Ми віримо, що разом ми переживемо ці складні часи. Ваша безпека – це найважливіше. Переселяйтеся в безпечніші місця, де зможете бути спокійнішими і впевненішими в завтрашньому дні.
Продовження розповіді про загиблу родину — чудових людей і справжніх патріотів, читайте ннижче
Олексій ПАСЮГА
(фото ілюстративне)
Мали збирати кошти на ювілей, а збираємо на поховання
Нещодавно російські солдати вбили подружжя з Великописарівської громади: Володимир та Валентина Коненки качали мед на пасіці, коли вороги скинули на них дрон з вибухівкою. Чоловік із друдиною загинули на місці.
ХОРОШІ ЛЮДИ, Веселі трударі
Так характеризують героїв публікації всі, хто їх знав.
— Дуже хороші були люди, — каже Валерій Гаєвой. — Прості селяни. Роботящі та веселі.
Валерій Іванович розповідає, що вони разом з Володимиром виросли в одному селі — Лукашівці. Разом ходили до школи та грали в футбол. Між хлопцями була невеличка різниця в віці (Вова старший за Валеру на один рік), тож і їх інтереси співпадали. Майже одночасно пішли до армії, потім на роботу.
— Володя одружився на Валентині, разом вони влаштувалися до місцевого колгоспу, а після того — на крохмальний завод, — згадує події минулих літ Валерій Гаєвой. — Таких заводів було усього три на всю країну!
Друзі – і в радості, і в біді
А в 1986 році на Чорнобильській АЕС стався вибух, і Валерій з Володимиром стали лівкідаторами наслідків аварії. Через роки обидва чорнобильці разом і здоров’я своє поправляли в Сумському лікувальному закладі.
Валерій мешкав у Великій Писарівці, а подружжя Коненків — у Дмитрівці. Але між собою спілкувалися і були в курсі справ один одного.
— У Володимира та Валентини двоє дітей, вони виїхали до Харкова, — каже пан Валерій. – До батьків навідувалися та телефонували. Практично з часу повномасштабної війни Вова з Валею жили в селі без електрики, але справлялися. Примудрилися темної доби користуватися свічками, та ще й господарство вели, бджільництвом займалися. Про те, щоб евакуюватися, навіть і слухати не хотіли: мовляв, куди там ми поїдемо? Востаннє я їх бачив обох, коли вони приїхали мопедом до Великої Писарівки за “гуманітаркою”. Привозили її тоді з Сум, роздавали чорнобильцям.
Трагедія
Зі слів Валерія Гаєвого, подружжя не виходило на зв’язок з 19 липня. Донька забила тривогу, зв’язалася зі старостатом. Тіла Володимира Петровича та Валентини Олексіївни знайшли на пасіці, серед зруйнованих вуликів.
— У селі майже нікого не залишилося і мої друзі майже два тижні пролежали біля розбитих вуликів, — уточнює сумні деталі воєнного злочину росії проти України співрозмовник. І додає, що сам він «в бігах», тобто — в евакуації.
Виїхав недалеко — до Кириківки, а додому у Велику Писарівку навідується у справах: то дах полатати, то траву навколо будинку викосити.
Замість дня народження – поховання
Голова місцевої спілки ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС Федір Глазков розповів нам, що восени Володимиру Петровичу мало б виповнитися 65 років, і члени спілки готувалися збирати гроші йому на ювілейний подарунок. Але сталася непоправна біда.
— Дуже добре подружжя було, обоє такі товариські, — каже Федір Платонович. — Напередодні війни Володимир захворів, йому тричі робили операцію в Сумах. Так ми усією громадою збирали гроші, стоячи на площі посеред Великої Писарівки. Ніхто не проходив повз — всі давали копійчину. Кошти потім передавали його дружині, вона нам так дякувала за таку підтримку!
Поховали подружжя Коненків на кладовищі в Великій Писарівці. В останню путь загиблих провели найрідніші та мешканці громади.
Оксана Ковальова
