31 жовтня у сел. Кириківці назавжди попрощалися з земляком, рядовим військовослужбовцем ЗСУ, старшим механіком-водієм 67-ї окремої механізованої бригади Брижашовим Василем Івановичем, який загинув смертю хоробрих у Луганській області, захищаючи від ворога цілісність і незалежність України.
І знову гіркі сльози, біль, відчай і нерозуміння того, допоки ще будуть гинути на війні наші рідні, знайомі, близькі?..
Народився Василь Брижашов 27 грудня 1977 року в с. Річки колишнього Білопільського, а наразі Сумського району, у багатодітній родині. Зростав порядним і доброзичливим хлопцем. Такими ж є і його брати – Сергій, Віктор і Олександр. Ще малим Василь приїжджав у с. Попівку, тоді ще Великописарівського району, на гостину до дідуся Миколи й бабусі Марії (по маминій лінії). Уже коли Василь мав власну сім’ю, разом із дружиною і донечкою Людою переїхали в Попівку, на Великописарівщину, де на той час поживала його мама Ніна Миколаївна. У сім’ї Василя народився ще й хлопчик. Коли Василь Іванович знайшов роботу у м. Сумах, довелося переїхати туди всім, крім донечки, яка залишилася з бабусею Ніною в селі і ходила до школи.
Хоча Василь Брижашов родом не з с.Попівки, але все ж деякий час жив там, і люди його добре знали і згадують як порядну людину.
«Василя Івановича я пам’ятаю, особисто його знала, коли він з дружиною приїжджав до мами вже тоді, як не жив у селі, щоб її провідати та донечку Людмилку, яка на деякий час залишилася у бабусі. Подружжя Брижашових обов’язково приходило до школи, щоб поцікавитися, які у дівчинки успіхи в навчанні, чи все в неї виходить, – розповідає вчителька початкових класів Марина Василівна Дудник. – Василь Іванович був щирою і доброю людиною, хорошим татом. Людмилка завжди з нетерпінням його чекала, виглядала на вулиці, коли знала, що приїде. І постійно про нього розповідала щось цікаве, добре. Я дізналася тоді, зі слів дівчинки, що тато працював у м. Сумах охоронником стадіону «Барса», був турботливим і щедрим. А ще мені запам’ятався один такий щемливий випадок. Одного разу, коли в школі було Свято останнього дзвоника, до Люди мав би приїхати тато, і вона його дуже чекала. Дівчинка хвилювалася, бо час був розпочинати захід. Уже прийшли й бабуся, й дядько Людмили. Дівчинка припускала, що він затримується, адже знала, коли тато пообіцяє, то обов’язково виконає. Аж раптом очі Людмилки засяяли, бо на подвір’ї школи з’явився Василь Іванович з величезним букетом квітів. У нього були такі щирі очі і такий гарний настрій! Ця хвилююча мить залишилася незабутньою для доньки Люди, думаю, так чекають лише справжніх тат».
До речі, рідні брати Василя Брижашова Сергій і Віктор також захищають Україну. Віктор наразі через поранення перебуває в госпіталі, а Сергій зміг приїхати до Василя, щоб провести його в останню путь.
Василь Брижашов ішов захищати своїх рідних і Україну з вірою у перемогу, війна його швидко загартувала. Кому ж як не йому, захиснику України, який пройшов дорогами війни, були відомі всі її жахіття?! Хто ж, як не він, знав, як це: ділитися з побратимами останньою крихтою в холодних окопах, з-під безперервних обстрілів витягувати з поля бою поранених і вбитих, ризикуючи власним життям. На жаль, не вберігся і віддав його за наше майбутнє.
Відспівали Героя у Архангело-Михайлівському храмі. Жодні сльози не полегшать скорботу рідних… Холодна могила – то останній прихисток Героя, якого поховали у сел. Кириківці, за місцем проживання мами.
Немає прощення тому, хто приніс на нашу землю кров, нещастя, поневіряння і продовжує підтримувати фашистський режим путіна!
Хай земля буде пухом нашому захисникові. Царство Небесне і вічний йому спокій. Низький уклін батькам, які виховали достойних синів. Пам’ятаймо чесне ім’я Василя Брижашова і його безсмертний подвиг.
Олена ТЯГЛЕНКО
