А треба жити, треба якось жити… Хай буде все небачене побачено…». Це Ліна Костенко. Щоб вистояти у цей буремний час, потрібні сили, потрібне перезавантаження позитивом. Де його взяти, коли так сумно? Дослухаємося до слів нашої мудрої поетеси, і попри війну, тривогу та неспокій, ми вирушаємо в подорож до наших сусідів на Полтавщину, бо давно уже запланували цю мандрівку.
ОХТИРКА
Збираємося біля Шевченка. У сквері. І поки чекали на маршрутку, роздивляюсь довкола очима туриста. Самотній молодий Кобзар. Від жахливих наслідків вибуху у 2022-ому його захистила стіна. В одному із вікон висить єдине вціліле послання : «Поки живе надія в хаті. Нехай живе. Не виганяй…». І тут ніби в кіно – молода родина поспішає, у чоловіка на плечі маскувальна сітка. А ми ж їх теж плетемо… Суворий ранок воєнного періоду, і це не кіно, а реальність. Проводжаємо поглядом, фіксуємо фрагменти новітньої історії. Будинок правосуддя. Над ним майорить жовто-синій стяг. «Я люблю Охтирку» – фотографуємося у серці міста Нашого. Аж ось і маршрутка. Поїхали!
ОПІШНЕ.
МУЗЕЙ РОДИНИ КРИЧЕВСЬКИХ
ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ (1872-1952р.р.), український художник, архітектор, графік, засновник української професійної університетської архітектурної та художньої освіти. Творець нового українського стилю в архітектурі УАМ ( український архітектурний модерн). Автор державного герба УНР. У живописі Василь Кричевський був представником ліричного українського імпресіонізму, у графіці – пов’язував сучасність зі здобутками книжкових прикрас. Василь Григорович Кричевський – патріарх великої мистецької родини Кричевських, яка дала українському мистецтву ряд видатних особистостей. Він батько художників Василя та Миколи Кричевських, художниці Галини Кричевської-Лініде, дід Катерини Кричевської-Росандич. Брат Федора Кричевського, видатного митця і педагога, першого ректора Української академії мистецтв. Василь Григорович народився у с. Ворожба, Лебединського повіту, Харківської губернії, а помер у місті Каракас, Венесуела. Аж туди занесла його доля, рятуючи від сталінського режиму.
Ми, нарешті, приїхали в гості до мистецької родини Кричевських, у музей. З перших кроків поринаємо в історію . Величні бігборди на паркані, з яких на нас дивляться опішнянські гончарі, які працювали тут у артілі. У дворі – погруддя Василя Кричевського, засновника артілі ( 1916 рік). На фасаді музею – пам’ятні дошки видатним майстрам краю. А на території музею – скульптури та артоб’єкти, ніби продовження музею гончарного мистецтва. Заходимо в музей. Нас радо зустрічають. І ми уважно слухаємо про Кричевських: подробиці із життя, а заодно із історії України впродовж століття, роздивляємося документи у рамках, під склом на вітринах, які подарував музею праонук Кричевського… Три поверхи історії, три поверхи мистецтва: народного, унікального, неперевершеного. Гордість і захват. Боже, скільки тут добра! Багато матеріалу із колекції Кричевського було втрачено. Але сучасні дослідники, мистецтвознавці, видавці знаходять, реставрують, видають книги. У музеї проводяться майстер-класи по знаменитим орнаментам Василя Кричевського. Власне, вони скрізь нагадують про великого українця: на алеї, на сходах, на одязі, у книгах. А які килими! Велетенські, яскраві, символічні прикрашають стіни музею.
Музей було відкрито у 2008 році. А до цього він був у вельми занедбаному стані, і місцева влада намагалася знищити, та стіни були такі міцні, що вистояли та діждалися справжніх господарів-охоронців культурного надбання України. До спадщини Кричевських постійно додаються роботи сучасних майстрів, проводяться культурні події, фестивалі. Як добре.
ДИКАНЬКА
«Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усіяв би трояндами, знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким». (Гі де Мопассан).
МАРІЯ БАШКИРЦЕВА (1858 -1884р.р.). українська і французька художниця, майстриня жанрового живопису, скульпторка та письменниця, авторка знаменитого «Щоденника». Вона народилася в селі Гавронці, Полтавського повіту, померла в Парижі. Дитинство Марії Башкирцевої пройшло в Охтирці, на вулиці Харківській (Перемоги) в маєтку Бабаніних. Та про це чомусь майже ніде не згадується, окрім її щоденника. Треба відновлювати справедливість.
Марія Башкирцева, художниця з України, яка підкорила Париж. Вона була першою жінкою-художницею, чиї картини були представлені у Луврі. До 15 років дівчинка уже володіла декількома мовами. Вона постійно навчалася, працювала і вела щоденник. Бо вирішила стати знаменитою співачкою, та втратила голос, а потім слух. Та й це не завадило її успіху. Вона стала знаменитою художницею. Але хвороба забрала її життя. Марія померла у 26 років. Її шанують у Європі, її картини у багатьох галереях, в Україні тільки по одній картині у художніх музеях Сум, Дніпра, Харкова У Диканьці заснували картинну галерею імені Марії Башкирцевої. Статуя художниці у білому зустрічає мандрівників на вході в галерею. На жаль, у галереї тільки один зал, присвячений знаменитій художниці, нашій землячці. Іі тут тільки копії її картин.
Три зали присвячені Гоголю. Ну звісно, великий письменник увіковічнив селище своїми «Вечорами на хуторі біля Диканьки». Екскурсовод Лілія розповідає цікаві подробиці, пов’язані з ім’ям Гоголя. Багато картин сучасних художників прикрашають стіни галереї. На одній із них – 1001 Гоголь. Як це може бути? Поїдьте – дізнаєтесь. Як добре – у селищі є картинна галерея!
І краєзнавчий музей теж є, певна річ. Там теж доволі цікаво. Ми почули про родинні історії Кочубеїв, Мазепи, про останнє кохання гетьмана до Мотрі Кочубей і про того, хто пройшов крізь вогонь, і зброя сучасного періоду теж є. Роздивляємося світлини, інсталяції селянської хати різних періодів, народний побут. Ви знаєте, що таке жлукто? А ми бачили…
І нікуди не втекти від війни. У сквері Диканьки – алея героїв. Їх 23. Ми вшанували їх пам’ять. Дякуємо нашим ЗСУ , а диканським та опішнянським екскурсоводам і працівникам культури за збереження нашої історії та культурної спадщини. На опішнянському килимі виткано дерево роду. І виростає воно із коріння, на якому все й тримається. А ми, наповнені історією та враженнями, з вірою в Перемогу, повертаємося в рідну Охтирку. тримати Україну.
Валерія Бакуліна.
