На Алеї слави у Львові спочив Михайло Кучков
Сумна звістка облетіла Великописарівську громаду: на Донецькому напрямку, виконуючи бойове завдання, загинув старший сержант Михайло Кучков. Він народився в росії, але своє життя і свою вірність присвятив Україні, за яку боровся на фронті з 2015 року. 22 вересня воїнський шлях Михайла обірвався, а його останню волю — бути похованим подалі від вибухів, у тихому Львові, — було виконано.
ВИБІР, ЩО ВИЗНАЧИВ ДОЛЮ
Михайло Кучков народився у Воркуті (рф) 3 травня 1984 року, але у 14 років переїхав на батьківщину батька, в село Вільне Великописарівської громади. Цей переїзд став доленосним вибором. Тут він здобув освіту тракториста-машиніста, а згодом закінчив курси Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ), де готували фахівців військово- облікових спеціальностей, необхідних для армії. Михайло отримав категорію водія вантажівок, а пізніше, наслідуючи приклад батька, став прикордонником у Сумському прикордонному загоні.
Справжнє покликання чекало на нього у 2015 році, коли Михайло уклав контракт зі Збройними Силами України. Він став частиною легендарної 79-ї десантно-штурмової бригади і відтоді беззастережно захищав Україну в зоні АТО/ООС на Донецькому та Луганському напрямках. Його багаторічна служба була відзначена нагородами та грамотами за мужність і сумлінність.
Син, батько, захисник
Сім’я Кучкових — це унікальна історія військової династії трьох поколінь. Батько Віктор Михайлович свого часу був прикордонником, разом із ним служив на кордоні і Михайло Вікторович, а потім став десантником. Але найзворушливішим є те, що на передовій, у тій самій 79-й бригаді, боронить Україну і син Михайла, старший лейтенант Віктор Кучков. Батько і син, пліч-о-пліч, у найзапекліших боях. Для зовсім юного, але вже досвідченого воїна Віктора, Михайло був не просто батьком, а й порадником, і ангелом-охоронцем, як його батько колись для нього. Кожна зустріч після бою для мужніх воїнів давала ще один шанс на подальше життя і віру в перемогу над ворогом.
Із початком повномасштабного вторгнення Михайло Кучков продовжив захищати країну в гарячих точках, у тому числі й Кураховому та Покровську. Він бачив, як на полі бою гинули його побратими, як калічилися їхні долі, але, загартований роками війни, продовжував боротьбу, показуючи приклад синові.
Останній спочинок подалі від вибухів
У коротких відпустках Михайло часто приїжджав до Львова, де жила його двоюрідна сестра Інна. Він зізнавався, що «дуже хочеться відпочити від вибухів», і намагався від’їхати якомога далі від фронту, щоб хоч на якийсь час забути про те пекло на землі, в якому йому доводилося бувати. Це місто його все більше вабило своїм затишком і красою. Інколи йому було дуже прикро, коли він спостерігав за життям львів’ян і приїжджими, які поводилися так, ніби для них війни не існувало.
Саме там, у Львові, він висловив свою останню, пронизливу волю, неодноразово нагадуючи сестрі: «Якщо я загину, хочу, щоб мене поховали тут, у Львові».
22 вересня серце Михайла Кучкова перестало битися під час виконання чергового бойового завдання. 26 вересня вірного сина України поховали з усіма військовими почестями на Алеї слави у Львові. Тепер він спочиває поруч зі своїми побратимами, такими ж відважними захисниками, серед яких є і його земляки.
«Він обрав для себе місце на землі своїх предків, повернувшись в Україну багато років тому, — зі сльозами каже батько. — Тут народився його син Віктор, тут він назавжди залишився відданим сином своєї країни, за яку все своє свідоме життя боровся».
Історія воїна — це гірке нагадування про ціну нашої свободи та про те, що справжня Батьківщина обирається серцем, а захищається до останнього подиху. Вічна слава Герою!
Олена ТЯГЛЕНКО
