Сьогодні ми розповідаємо про Рибальський старостат Грунської громади Охтирського району. І наш співрозмовник – Валентин Рогальський, староста цього старостинського округу.
З продавця — в керівники
Кар’єра у героя публікації — стрімка й дивовижна. Після закінчення сільської школи він вивчився в Сумському кооперативному технікумі на ресторатора, потім працював звичайним продавцем у магазинах обласного центру та Полтави.
— До органів самоврядування взагалі не мав жодного відношення, навіть уявлення не мав про цю роботу, але чотири роки тому, коли Василь Зосимов був обраний головою Грунської громади і потрібно було призначати старосту Рибальського старостату, я подав свою кандидатуру, і Василь Петрович її затвердив, — розповідає Валентин Олександрович. — Нічого дивного в цьому немає, адже окрім мене і бажаючих на те місце більше не було. У нас люди працьовиті тому й не бідні. — займаються землею, домашнім господарством. Це дуже важкий труд, але дає землякам стабільний дохід, тому вони точно не підуть працювати на відповідальну посаду старости за зарплату. Це їм просто не потрібно. Ну а мені, тоді ще 23-річному парубку, чому б і не спробувати себе посаді старости, принести користь землякам?
Спочатку — 7, потім – 9
Молодий староста очолив Рибальський старостат, в підпорядкуванні якого на той момент налічувалося 7 населених пунктів: Рибальське, Шаповалівка, Бандури, Бідани, Пластюки, Івахи та Жолоби.
А в 2022 році до них приєднали ще й Гнилицю і Молодецьке.
Що стосується кількості населення старостинського округу, то станом на 1 липня цього року тут було зареєстровано 879 осіб, але фактично проживає значно менше:
Рибальське: зареєстровано 347 осіб, мешкає 235;
Шаповалівка: зареєстровано 105, мешкає 67;
Бандури: 115 і 64 відповідно;
Бідани: 24 і 10;
Івахи: 41 і 28;
Пластюки: 12 і 4
Жолоби: 8 і 0
Гнилиця: 177 і 120
Молодецьке: 55 і 30
Виходить, зареєстровано по старостату 873 мешканця, а фактично проживає 558.
Люди
Найстарша жителька старостату – Любов Пиріг, якій цьогоріч виповнюється 94. Любов Степанівна народилася 02.12.1929р. і до сих пір постійно проживає в Рибальському.
Наймолодшій мешканці – 2 рочки і 8 місяців. Це донечка героя матеріалу Анна Рогальська, і народилася вона 11.12.2021 року, якраз напередодні повномасштабного вторгнення. Але протягом усього воєнного часу фактично проживає вдома в рідному селі.
Суттєво збільшили чисельність населення переселенці, які знайшли в Рибальському прихисток від війни.
— За період з лютого 2022 року по сьогодні на території села було зареєстровано 650 внутрішньо переміщених осіб, але з часом майже всі вони роз’їхались, і наразі залишилося лише 40 ВПО, — каже староста.
Назва та історія
Нас зацікавило, звідки ж пішла така характерна назва села Рибальського, і Валентин Олександрович відповів, що це точно не від риби.
— У нас немає ні риби, ні людини, яка б пояснила виникнення назви, — усміхається співрозмовник, і тут же обіцяє негайно дізнатися історію в літературі, бо йому як старості соромно не знати відповідь на дане питання.
Із наданої нам трохи згодом Валентином Рогальським інформації з’ясувалося, що існує дві версії виникнення назви села: перша стверджує, що саме від риби, адже рибальство було досить поширене в цих краях у давні часи. А друга – що назва пішла від прізвища одного пана Рибалки.
Навколишні землі засівалися цукровими буряками. Селяни працювали на вирощенні та перевезенні сировини, лісорозробках. Частина їздила на заробітки в ближні та дальні економії. Деякі з мешканців села займалися кустарним промислом. В урочищі Хоменківщина діяв збудований поміщиком Бразолем горілчаний завод.
До відкриття школи (1912 рік) в Рибальському налічувалося лише три людини, які вміли читати і писати.
Відвідували початкову школу тільки діти заможних селян. Крім вчителів, Закон Божий викладав піп Павло Захарович, який приїздив з Груні.
Першим головою Рибальської сільради, що об’єднувала Шаповалівку, Жолоби, Бандури, Бідани, Івахи та Пластюки, був Григорій Кісіленко.
ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА
Повномасштабне вторгнення відбулося, коли Валентин Рогальський мав за плечима дворічний досвід господарювання в старостаті. Багато це чи замало, враховуючи, що йому самому на той момент було 25 років? Та молодий чоловік, до того ж батько тримісячного немовлятка, не спасував перед труднощами, а почав активно діяти.
—Тоді ми з однодумцями створили місцеву теритріальну оборону, приходили сюди місцеві мешканці, у яких вдома була зброя, та й не тільки, усі небайдужі хотіли взяти участь у захисті рідного краю, — згадує події лютого 2024 року співрозмовник. – Разом ми чергували на блокпостах, об’їжджали Охтирщину, виконували певні завдання, були готові недопустити ворога на наші землі.
Коли Охтирка була відрізана від світу, староста з місцевими активістами їздили за товарами до сусідньої Полтавщини.
Відповідальність перед населенням була високою, адже окрім своїх жителів тут з’явилися ще й переселенці з територій, де велися активні бойові дії.
Місцевих було приблизно 600 осіб, а переселенців — 650, — каже староста. — Люди їхали не «в нікуди», а до своїх родичів і знайомих. У кожній хаті жило по 5-15 осіб. Здебільшого це родини з дітками, які втікали від обстрілів, у чому були. В них не було ні одягу, ні речей, ні навіть памперсів для малят. Увесь цей клопіт ми з командою місцевих активістів взяли на себе. Впоралися!
За два з половиною роки російсько-української війни з Рибальського старостату ВПО виїхали хто куди. Хтось повернувся додому, хтось вирушив на Західну Україну, а дехто знайшов прихисток у країнах Європи. Окрім переселенців, покидали рідні домівки і місцеві жителі.
Чоловіки пішли до війська, а їхні дружини з дітьми виїхали з сіл, адже залишатися на господарстві без чоловічої руки дуже важко.
Стареньких батьків забрали до себе сини й доньки. Дехто вже дожили свого віку та відійшли у засвіти.
Як результат – в старостаті є населені пункти без жодного жителя. Наприклад, у Жолобах зареєстровано 4 особи, а фактично там не проживає ніхто.
— Виїхали та вимерли, — сумно говорить Валентин Олександрович.
Сьогодення
Із 235 осіб, які мешкають у Рибальському, майже півсотні дітей.
В селі є навчально-виховний заклад. До дитсадочка ходять малюки, до початкової ланки хлопчики і дівчатка, уснів 5 — 11 класів возять шкільним автобусом до Грунської школи.
Освітній процес відбувається офлайн, тобто школярі навчаються в школі.
Дозвілля дітей і дорослих організовано в Рибальському будинку культури, на базі якої функціонує бібліотека.
— Тепер же ж не така бібліотека, де просто книжки видають, а сучасна, з інтернетом, — пишається осучасненим хабом староста. — Там зараз цікаво, туди із задоволенням ходять люди.
Є в Рибальському і до кого звернутися за медичною допомогою. На території села діє амбулаторія, в якій приймає лікар та дві медсестри. Одна працює на місці, а друга – в сусідній Гнилиці. Якщо у людини щось серйозне, то місцеві медики направляють її до центру первинної медико-санітарної допомоги в Грунь.
Приїздить до Рибальського і поштова автівка, тож місцеві мешканці мають можливість отримувати поштові послуги.
Для найменших
Предмет особливої гордості старостату — новенький дитячий майданчик, створений місцевими жителями на чолі зі старостою. Ініціював ідею з ігровим простором батько Валентина Рогальського пан Олександр. Він же зробив і перший матеріальний внесок, а решту суми зібрали місцеві мешканці.
Так що тепер наймолодші мешканці не нудьгуватимуть!
Життя вирує
Та й дорослим також немає коли сидіти без діла. Зі слів очільника старостату, тут створена ініціативна група, яка налічує близько 20 осіб. Ці люди займаються допомогою військовослужбовцям: збирають продукти, заливають свічки, плетуть сітки. Скільки конкретно сплети та передали – ніхто їх не рахує. Але точно що немало.
Серед суттєвої допомоги — і автівка, на яку зібрали завдяки згуртованості мешканців старостату. Транспортний засіб передано ЗСУ.
Про те, що в Рибальському старостаті вирує активне життя, свідченням регулярні масові заходи. Але люди не просто розважаються, а роблять це з користю для української армії і тих земляків, які захищають державу від російської навали.
Так, наприклад, в селищі Чупахівка пройшов благодійний турнір з міні – футболу на підтримку ЗСУ. В ньому взяли участь і футболісти з Рибальської громади. Зібрані кошти пішли на відновлення автівки для військових. Родзинкою турніру була участь в іграх Марії Рогальської – єдиної в змаганнях жінки.
А до Дня незалежності України завдяки сприянню голови Грунської територіальної громади Василя Зосимова та старости Рибальського старостату Валентина Рогальського відбувся великий турнір з футболу з залученням команди поліції.
Очільник старостинського округу завдячує громадському активісту Олексію Сугаку, який виступає спонсором заходів, надаючи фінансову підтримку. Олексій Вікторович, окрім того, взяв на себе всі фінансові зобов’язання у проведенні ямкового ремонту дороги до Рибальського.
— Він робить вагомий особистий внесок у розвиток не тільки старостату, а й громади, — коментує Валентин Олександрович.
Ініціатива підтримана
Діяльність керівника Рибальського старостату ми попросили прокоментувати голову Грунської громади Василя Зосимова. Василь Петрович, до речі, непересічна особистість. На посаду прийшов з аграріїв і одразу за власні кошти відремонтував приміщення сільської ради, а також перекрив дах у Груньській та Куземинській школах. Та й зараз у вирішенні важливих питань, за відгуками земляків, для нього головне правило — допомагати людям, чого б це не вартувало. Наприклад, під час березневих подій і до цього часу мешканців прикордонної Великописарівської громади евакуювали в тому числі і в Грунь, адже тут створений спеціальний заклад — місце компактного поселення переселенців. Обласна військова адміністрація розпорядилася забезпечити ВПО гарячим харчуванням за рахунок громади. І Василь Петрович знайшов вихід, кинув заклик про допомогу, на який відгукнулися місцеві фермери, які давали на кухню необхідне, в тому числі м’ясо баранини до тих пір, поки переселенці не почали отримувати соціальні виплати і не перейшли на самостійне харчування.
Звісно ж, така відповідальна людина і команду собі підбирає відповідну.
Отже, Василь Петрович розповів, що раніше Валентина Рогальського взагалі не знав. А коли розпочалася передвиборча компанія, 23- річний юнак до нього прийшов і повідомив, що бажає йти з ним на вибори, бо підтримує виборчу програму. Отак і відбулося знайомство двох амбітних іцініативних чоловіків, які об’єднали зусилля на розвиток громади.
— До складу громади входить 17 сіл у складі 3 старостатів, — каже Василь Зосимов. — Одна з найболючиших проблем у нас – це дороги. Недарма ж кажуть, до дороги — артерії життя. За кошти громади не те що зробити, а навіть відремонтувати якісно дороги нереально. Ми тільки просимо грошей то в області, то в депутатів, то в підприємців. Нам потрібно відремонтувати 29 км дорожного покриття (і це – тільки центральних доріг, не рахуючи під’їздних), а зробили лише 8 — від Груні до Пластюків. Настільки вистачило коштів, виділених з області.
Взагалі, зі слів Василя Петровича, керувати зараз громадою і старостатами — важко. Тож очільник громади вдячний старості Валентину Олександрович, що не зважаючи на труднощі той не кидає роботу, обіймає цю посаду.
— На нас випали складні часи: ковід, війна, піклування про переселенців, підірвані мости, зруйновані дороги — ділиться щоденними клопотами своєї роботи очільник Грунської територіальної громади. — Місцеве самоврядування самотужки все робить: і гроші заводить до громади, і дрова заготовляє, і траву косить. А ще нам вдалося «затягнути» до себе «швидку допомогу» і поліцейського громади. Гаражі для бригади екстреної служби та правоохоронців ми теж робили самі. До речі, шкільний автобус ми придбали також не на тих умовах, що й всі. Наприклад, якщо сусіди спроможні до співфінансування 50 на 50, то ми знайшли лише 10 відстотків, а 90 виділив обласний бюджет. І за це подяка. Що робити, громада не з найбагатших м’яко кажучи. Дякувати Богу, наші діти мають змогу навчатися офлайн, сидячи за партами в школі, але їх потрібно привезти сюди із сіл громади, тому допомога в придбанні транспортного засобу для нас була необхідна. Багато чого ми встигли зробити ще до повномасштабної війни, наприклад, провести освітлення та забезпечити дров’яними котлами лікарню й одну з шкіл. Зараз проблем дуже багато, вирішуємо їх поступово. В громаді є лише земля. На неї – всі сподівання.
Що ж, ми віримо, що все в Грунській громаді буде добре. А тим більше, коли тут такі цілеспрямовані та працелюбні люди та керівники!
Оксана Ковальова
