Ми поспілкувалися з старостою Солдатського старостату Антоніною Вискребенцевою та дізналися, чим і як живе заклад сьогодні.
— Створення Центру було ініціативою мера міста Тростянця Юрія Бови, а рішенням депутатів на сесії були виділені кошти на придбання техніки, меблів і усього необхідного для проживання там переселенців, — каже Антоніна Михайлівна.
У закладі, що фінансується місцевим бюджетом Тростянецької міськради, працює лише одна людина — доглядач Світлана Лук’янова.
Першими мешканцями Центру стали 18 внутрішньо переміщених осіб з різних куточків України: з Харкова, Торецька, Краснопілля тощо.
З цих 18 ВПО — 7 діточок. Була одна мама з 5 малюками.
Після березневих подій цього року, коли розпочалося тотальне знищення росіянами нашого прикордоння, люди почали залишати заклад і шукати прихисток у інших населених пунктах. Багатодітна родина виїхала до Полтавської області. Ще одна жіночка з Краснопільського району переселилася до Сум.
У Центрі — постійний рух: одні поїхали, інші приїхали. Звільнені місця заповнюються людьми, які прибувають, адже в країні триває війна, що виганяє громадян з власних домівок.
На момент написання матеріалу в закладі мешкало 12 осіб, чекали на нову жительку, тож буде 13.
Проживання тут безкоштовне, ВПО не сплачують навіть за комуналку. У користуванні переселенців — кухня з усім устаткув
анням та “начинням”, дві пральні машинки, кожній родині – своя окрема кімната.
Є дитячий куточок, в якому для зручності зроблений окремий вхід з вулиці: щоб мали можливість увійти та погратися не лише дітки ВПО, а й місцеві хлопчики й дівчатка.
Харчуванням мешканців Центру не забезпечують, але милосердні жителі Солдатського приносять їм консервацію та фрукти-овочі з власних городів. А для тих, хто бажає сам вирощувати собі їжу, місцеві виділили землю. Тож, старожили закладу з задоволенням копаються на своїх грядках.
Заклад підтримують благодійні фонди та організації, окрім того тут надається психологічна та правова допомога. Все — з турботою про людей. Як і має бути, особливо під час воєнного буремного сьогодення.
На даний час тут є вільні місця для тих, хто шукає прихисток.
Та все ж таки, Центр проживання ВПО має статус тимчасового. І ми дуже сподіваємося на те, що життя в ньому не затягнеться в часі і не перетвориться на постійне, а закінчиться війна і люди повернуться до себе додому.
Оксана Ковальова
