Від війни потерпають не лише люди. Тяжко сьогодні і тваринам як домашнім, так і безхатькам. Когось лякають вибухи, хтось, через недбалість своїх господарів чи їхню евакуацію, залишився на вулиці, а хтось із братів наших менших взагалі народився просто неба… І якщо люди розуміють, що трапилося, і намагаються врятуватися, якось пристосуватися до нових викликів, то чотирилапим це не під силу. Одні їх викидають, як непотріб, а інші підбирають і дають їм надію на життя.
ПОЧАТОК ВОЛОНЕРСТВА
Чимало волонтерів долучаються до допомоги чотирилапим. Одна з таких – Вікторія Козловська з сел. Кириківки Охтирського району, що на Сумщині. Жінка не один рік опікується долею тварин. Так сталося, що живе їхнім життям і, за словами пані Вікторії, іншою вже не буде. Багато писала в закордонні фонди, просила допомогти і не могла достукатися ні до чиїх сердець. Найближчі притулки переповнені, влаштувати всіх своїх підопічних немає змоги…
А починала Вікторія Козловська волонтерити для людей. Привозила їжу, одяг. Один із благодійних фондів, із яким співпрацювала, запросив укласти угоду з представниками місцевої влади, щоб на постійній основі допомагати громаді, але можновладці відмовилися, пояснюючи, що немає в цьому потреби. І Вікторія Козловська зрозуміла, що тварини більше потребують, і вони будуть завжди вдячними, тож продовжила займатися волонтерством саме для них.
Раніше вдома у пані Вікторії було дві собаки й два котики. Чотирилапих у родині завжди любили, піклувалися про них. А коли почалася війна і в селищі було дуже гучно, собаки зривалися з ланцюгів і тікали, хто куди, дехто з їхніх господарів виїжджав у безпечніші місця й залишав своїх улюбленців напризволяще. По вулиці хаотично бігали голодні не лише собаки, а й коти, тож Вікторія Козловська пожаліла їх, почала підгодовувати, а з часом забирала додому. Власних тварин жінка годувала раніше завжди виключно дорогим сухим кормом, а коли на початку війни з полиць магазинів корм для тварин зник, довелося варити картоплю і все, що було в домі, як своїм тваринам, так і тим, кого залишили люди. Коштами на утримання улюбленців їй допомагав 19-річний син, який поїхав на навчання за кордон, але згодом повернувся на Батьківщину і став на захист країни».
Коли в селищі стихли обстріли, люди повернулися до своїх домівок, деяких тварин забрали додому, а інші так і по сьогодні продовжують бігати вулицями. По сусідству з Вікторією Козловською стоїть порожній будинок. Одна з собак, ховаючись там у безпечному, на її погляд, місці, народила дев’ятьох цуценят. Трьох пощастило прилаштувати. Пані Вікторії довелося самотужки обгородити подвір’я і створити умови для проживання інших. А згодом чотирилапих назбиралося близько тридцяти, і їм щодня потрібно було давати раду.
Кількість тварин постійно змінюється. Хтось додається, хтось помирає від хвороби, а когось забирають у родини. Наразі пані Вікторія опікується 30 собаками і більше 40 котами: 20 котів і 10 собак – у неї вдома, всі інші – у сусідньому дворі, а також на вулиці і в посадці. Всі собаки великі, десь вагою по 30 – 60 кг, роботи з ними вистачає. І волонтерка турбується про їх усіх, не чекаючи ні на якусь там похвалу, винагороди чи визнання. Їй це не потрібно. Найважче – це щоденне намагання донести до свідомості земляків необхідність порятунку тварин. «Ви навіть уявити не можете, яка це тяжка праця їх усіх нагодувати й доглянути!» – бідкається опікунка.
ЇЖА, ВАКЦИНА, ЛІКИ…
На запитання, де бере кошти на власне життя і на життя підопічних тварин, пані Вікторія говорить, що доводиться знаходити вихід зі становища. Каже, що за освітою вона економіст, тож періодично займається зі студентами репетиторством. Раніше вона мала престижну роботу у столиці, але наразі поїхати на заробітки не може, бо вдома залишаються її чотирилапі. Не знає жінка, чи справилася б вона самотужки з усіма тваринами. Дякувати Богу, допомагають їй небайдужі люди з соцмереж, у яких постійно просить ледь не милостиню, аби було що дати хвостатим щодня. Допомагають інколи гуманітарні фонди, правда, один раз на місяць, але це й так добре, вважає волонтерка. Для котиків на тиждень потрібен один мішок сухого корму (орієнтовно 20 кг, вартістю приблизно 2500 грн), і це мінімум від потреби. А є ще тварини-інваліди, яким необхідний вологий корм, то, наприклад, на одну кішку витрати складають 100 грн, а собакам потрібно їжі на суму 300 – 400 грн на день. І це – два великі чавуни каші. Коли собаки ситі, вони спокійні і нікого не турбують. Двічі на день пані Вікторія годує не лише власних котів і собак, а й тих, які живуть на сусідньому подвір’ї, і відвозить майже по два відра каші для тих, хто мешкає на вулиці.
Про котів – то взагалі історія сумна. Їх продовжують викидати в посадки, де вони помирають чи їх роздирають собаки або лисиці, кількість яких останнім часом, через заборону полювання, у рази збільшилася.
Щодня Вікторія Богданівна постійно шукає вихід зі скрутного становища, адже, окрім прогодувати, тварин необхідно стерилізувати, вакцинувати, лікувати від інфекційних хвороб, від паразитів, допомогти знайти житло, подумати про зимівлю…
ЗВІТИ ДЛЯ БЛАГОДІЙНИКІВ
Волонтерка знаходить різні благодійні організації і просить допомоги. Це не так просто, як декому здається. Після отримання посилок, постійно звітує. Прикрий випадок стався нещодавно. Якось пані Вікторія подала заявку на гуманітарний корм від UFA/United for Animals, що надають спонсори з інших країн. Як вона каже, наші все псують: «Некомпетентні і взагалі не люблячі тварин менеджери… – розповідає вона. – Спочатку уточнили мої дані, потім написали, що не можуть надати допомогу, бо побачили, що я недавно отримала (а то був минулорічний спогад), а потім ще і звіти у мене погані, бо треба, щоб очі тварин та фото були добре видно, і фото не можна обрізати. Але ж у мене є все: і відео з тваринами, і кількість тварин, і фото з мішками, і очі… Краще образити опікуна і звинуватити в поганих звітах, ніж дати їжу для тварин. Відкрию секрет: люди, які опікуються тваринами, не мають крутих телефонів, щоб добре знімати, навіть коштів на доставку того корму теж не мають… Шкода, що людяність знецінюється до рівня гарного селфі з тваринами, – говорить пані Вікторія. – Просто, слід звертати увагу на всі ті фонди, кому вони донатять… Там же немає і крихти того, про що так нам розповідають! Принаймні, мене це торкнулося. Суцільний піар… Вони самі визначають тих, чиї тварини заслуговують на підтримку, а чиї – ні. А я дякую кожному, хто підтримує купу тварин, які під моєю опікою, – звичайним людям, у яких теж болить душа і які теж, як і я, люблять чотирилапих».
СТЕРИЛІЗАЦІЯ – ЗАПОРУКА ВІДСУТНОСТІ БЕЗХАТЬКІВ
Вікторія Козловська їздить до обласного центру м. Сум, сплачує за таксі, в місті для котів і собак купує по акції кістки. Когось із тварин везе до клініки, когось забирає… І так постійно.
Під час війни Вікторія Богданівна звозила на стерилізацію до м. Охтирки близько двохсот тварин. На жаль, через три місяці одна зі стерилізованих командою UAnimals вулична собака, яка живе в посадці, навела цуценят. «Два місяці я бігала з пляшками, бо чотирилапа мама не дуже ручна, частенько тікала. Всім світом збирали на будку, суміш, обробки антипаразитарними засобами від бліх і кліщів, робили малим щеплення. Вони хворіли на кишкову інфекцію, потрібна була вакцинація, бо на території зафіксували сказ. Усе це вартує великих грошей. Під моїм постом у соцмережі команда менеджерів запевнила, що все під контролем, що вирішать цю проблему. Приїхали з ловцем тварин, але собака дика, тож від них утекла. Я хвилювалася, що вона залишить цуценят. Спеціалісти пообіцяли її стерилізувати, коли знайдуть професійного ловця і цуценята підростуть.
Я – не громадська організація, не притулок, мої збори не завжди приносять той мінімум, що я прошу для тварин. Я маю купу боргів, бо то велика проблема, і мою роботу не оплачують…».
ВОЛОНТЕРИ БАГАТИМИ НЕ БУВАЮТЬ
Роботи з тваринами у волонтерки дуже багато. Вільного часу взагалі немає, навіть ніколи побачитися з подругою і випити кави. А в неї має бути і власне життя. Як говорить Вікторія: «У мене багато боргів і ще більше потреб: огорожа, будки. Я не ходжу на шопінг. Раніше не розуміла, чому власники тварин схожі на бомжів, а тепер розумію».
Можливо, хтось запитає, де волонтерка бере всіх чотирилапих? Так-от, скрізь: на дорозі, на вулиці, під парканом, біля своєї хвіртки… Їх просто викидають геть, але вони знаходяться не всім, тільки чуйним людям.
Одній із найперших підібраних Вікторією кішок – три роки. Її разом із братиком і сестричкою викинули на ганчірці прямо на дорозі, а жінка взяла до себе. Тепер киця добре почувається і нікуди не хоче йти.
«Інколи мені приходять на месенджери повідомлення, що я поганий волонтер, живу за кошти, що збираю для тварин, – розповідає опікунка. – А я не розмножую викинутих тварин із метою збагачення, а, навпаки, стерилізую всіх. Мене питають, чи не можу ще взяти собак чи кошенят? А я кажу, що ні, бо вдома повно… А вони відповідають: «Що ж Ви за волонтер такий, ще й бідний, і не назбирали собі на хату, транспорт і навіть на одяг чи взуття?». Сьогодні розірвала останню куртку, бо лізла в чагарники, бо там ховаю миски від «добрих» людей… Гром (так звуть одного з собак) погриз кросівки, та я й сама винна, бо він завжди так робить, тож потрібно ховати. Маю новий велосипед, без якого не можу, але він проїздив усього пів року і вже розсипається, бо постійно навантажую відрами і баклажками. Кредитка в мінусах в тисячі… І для всіх новина, коли чують, що я роблю це безкоштовно. Потім запитують, навіщо мені це потрібно? А я їх зовсім не чую, бо думаю в цей момент, як врятувати кота, що виживає на зруйнованому даху…».
Багато знайомих чи людей із соцмереж підтримують пані Вікторію, радять не звертати уваги ні на кого і не виправдовуватися ні перед ким, бо немає за що. Люди, які пишуть усяку нісенітницю, не розуміють, як це мати велике серце і чутливу душу, і, на жаль, ніколи не зрозуміють.
ВІЗЬМІТЬ У ДІМ ДРУГА
Тварини, які є в житті Вікторії Козловської, – то результат людської безвідповідальності, бо хтось може запросто завезти собак, лупцювати і не впускати в дім котів… Так, волонтерка постійно просить на підтримку тварин та мріє про дім для них. Просто хтось старенький, хтось із вадами, і їм немає куди йти, а чотирилапі також хочуть жити і мати господарів! Пані Вікторії дають поради, як облаштувати тварин, як бути з підопічними, але в неї в самої слабке здоров’я, і немає помічників, вона робить усе сама: тягає будки, пакунки, пере речі, виносить відрами сміття. А ще лікує від хвороб і паразитів, робить ін’єкції, капає, возить до міста на операції, підбирає спеціальні корми, суміші для тих, у кого проблеми з харчуванням, а це – тисячі гривень щодня. І… вислуховує від земляків зневагу до свого заняття.
Про кожну тваринку волонтерка може розповідати довго і захоплююче: про їхні настрої, поводження, смаки. Історія кожного з них – то шлях крізь біль, поневіряння, боротьба за виживання. Усім своїм хвостикам (так лагідно їх називає) обов’язково придумує клички. Каже, що цікаво за ними спостерігати, бо вони, як ті діти, безтурботно граються, інколи сваряться, у кожного свій характер, свої улюблені іграшки і свої території. А ще волонтерка радить і дуже просить стерилізувати власних, сусідських, безхатніх тварин, щоб потім їх, непотрібних нікому, не було на вулиці. І вона погоджується кожному у цьому допомогти, якщо буде потрібно.
Пані Вікторія розповідає, як нещодавно стала свідком того, що сусід гнав із двору котів. Спробувала зробити зауваження про жорстоке поводження, але неадекват кинувся на неї з нецензурною лайкою, погрожував, що вона тепер мусить оглядатися і боятися, бо в нього є зброя і довідка, що контужений… А не так давно собакам, які живуть на вулиці, якісь «добродії» перебили ноги, бо, бачте, не дають їм спати вночі. А нелюдський випадок із собакою, якого порізали, – взагалі не вкладається в голові! А він був ватажком і захищав у зграї малих. Вікторія Богданівна говорить, що врятувало від загибелі те, що погода була прохолодною і рани не загноїлися. На лікування тварини тоді довелося витратити 27 тис. грн.
А той ганебний випадок, коли бездушні люди викинули у зграю великих собак малесеньке цуценятко, яке від страху кричало і постійно мочилося, підлягає не тільки осуду, а й покаранню вчинку негідників!
Вікторія Козловська найбільше мріє про те, щоб якомога більше тваринок прилаштувати в родини. Одному собачці волонтерка зробила документи, щоб той поїхав до своєї власниці аж у Нідерланди, де його будуть любити. Своїх підопічних вона віддає не всім бажаючим. Нові власники мають дотримуватися умов належного їх виховання, в противному разі, вони залишаться ні з чим. «Тварин віддаю лише в гарні руки. Хоча прилаштувати їх дуже складно, а все ж хочеться для них знайти дім. І їсти вони хочуть щодня. І мерзнуть узимку», – з сумом говорить пані Вікторія.
Жінка часто зарікається, що вже не буде нікого підбирати на вулиці, але ж… Ось і недавно взяла. Пожаліла. Котика роздерли б собаки, але і вдома його настигла болячка. Пані Вікторія в розпачі, бо ледь назбирала на корм, а тут знову неминучі витрати. Красунчику потрібна допомога. І знову проблеми продовжуються… А вихід один: люди мають організовуватися і щось робити, щоб подібне не повторювалося.
У ПОШУКАХ СОБАК
У вересні, під час вечірньої прогулянки, два домашні собаки пані Вікторії вирвалися з повідців і втекли геть. Де тільки не шукала їх власниця, але все було марним. У соцмережах жінка постійно робить оголошення про зниклих улюбленців, проте ніхто їх не бачив. Якось відгукнулася жителька прикордоння і повідомила, що в селищі Великій Писарівці бачила одного схожого собаку, який щодня зранку приходить до магазину у пошуках їжі. Але ж це 30 км від Кириківки! Вікторія повірила, що то її пес, у крайньому випадку, хотіла вірити, тож поїхала туди. Бажаючих відвідати селище, що постійно під ворожими обстрілами і під щоденним прицільним полюванням дронів, – небагато. Однак про небезпеку думала в останню чергу. Головне – знайти улюбленців. Із собою взяла 10 кг корму для безхатніх собак і 5 кг – для котів. Більше фізично не змогла. Біля вказаного магазину свого рудого пса не побачила, можливо, не прийшов або вона спізнилася. Не гаючи часу, Вікторія вирушила на зустріч із голодними тваринами. «Це був якийсь жах! – розповідає вона. – Покинутих тварин у селищі стільки, що важко порахувати!».
Волонтерка йшла дорогами Великої Писарівки і годувала всіх тварин, яких зустрічала. Безлюдні вулиці, побиті і зруйновані домівки, зграї покинутих чи безхатніх тварин, які в рази розмножилися за літо, позбавляли її розсудливості. Біля одного з дитсадків побачила собаку і восьмеро цуценят. Нагодувала. Ледь не плакала, бо розуміла, на що вони будуть приречені. Поки вешталася біля чотирилапих, над головою щось задзижчало, поглянула в небо і побачила, як над нею зависнув ворожий дрон. Жінка не розгубилася, бо вперше їй прийшлося з таким зустрітися, тож почала показувати спорожнілий мішок, ніби пояснюючи, що вона волонтерка, а не військова. Цього, звичайно, робити не можна, бо ворогу все рівно, чиє життя забирати. Але коли дрон не зрушився з місця, дещо занепокоїлася, залишила мішок, і вимушена була побігти у найближчу схованку. На щастя, дрон чи то не побачив, куди поділася жінка, чи передумав вчиняти свій ганебний задум, але, все ж таки, полетів. Вікторія перечекала якийсь час, і хоча десь близько було чути гучні вибухи, вирушила далі вулицями селища в пошуках інших голодних тварин. «В одному з розбитих подвір’їв безлюдної вулиці собака почув мою ходу і почав битися ланцюгом об металічну загорожу і несамовито гавкати, – розповідає жінка. – Я заглянула за розбиту хвірточку і побачила жахливу картину: худющий великий собака рвався з ланцюга на всі боки, весь у фекаліях, брудний, мокрий, світив ребрами і був настільки голодний, що похапцем хватав сухий корм, забуваючи жувати. У мене виникли перші думки: як так можна знущатися над твариною? Навіть не уявляю, що такого пес зробив господарям, щоб бути настільки покараним? Кажуть, Бог створив собаку, щоб людина дізналася, що таке вірність. На жаль, люди здатні зраджувати. Під звуки вибухів покинутий господарями пес підскакував, мотався у різні боки, скавчав, надзвичайно боявся, пробував перервати ланцюг, щоб побігти кудись сховатися. Я не боюся собак, і вони також мене не бояться, тож вирішила відв’язати його від ланцюга. На жаль, нашийник був прикручений міцною проволокою, а в мене не було з собою інструмента, щоб її переламати. Я вирішила попросити у сусідів якісь кусачки, але будинки стояли порожні, тож нікого не знайшла. Собі пообіцяла, що днями обов’язково повернуся за своїми собаками і цього звільню з прив’язі».
ТВАРИНИ НІ В ЧОМУ НЕ ВИННІ
Наскільки у Вікторії Козловської вистачить сил і можливостей допомагати тваринам-безхатькам, наразі невідомо. Головне – робити все, аби не збільшувалася їх кількість, зокрема, через стерилізацію. Усе залежить від того, як волонтерку будуть підтримувати такі ж, як і вона, небайдужі люди. Наразі вона бореться з цією проблемою у селищі сама, а місцева влада на це не звертає уваги. Якось пані Вікторія запропонувала зробити подвірний обхід і зобов’язати людей стерилізувати своїх домашніх улюбленців, але її не підтримали. Просила також виділити місце для безпритульних тварин, залучити представників зооконтролю і відповідні служби, тримати їх там і доглядати за ними, але ніхто не почув її крик душі також. У випадку коли зооволонтерка зустрічається з повним нерозумінням проблеми з безпритульними тваринами в населеному пункті, в неї опускаються руки.
Щодень у Вікторії Козловської починається з тривоги: чим завтра годувати тварин? Якщо кошти закінчуються, то доводиться у соцмережах оголошувати збір. Це буває, практично, постійно, адже тварини хочуть їсти щодня. На щастя, волонтерка в цьому світі не одинока. Завдяки добрим людям, у тварин жевріє надія пожити ще деякий час.
А поки що собачки й котики все чекають на своїх нових господарів, адже не всім тваринкам пощастило: когось люблять, а хтось живе на вулиці під дощем і снігом чи терпить знущання деяких двоногих. Можливо, комусь не вистачає пухнастого друга, звертайтеся до пані Вікторії, вона вам порадить на будь-який смак. Дайте можливість песикам і котикам любити вас і бути вам вірними друзями, адже їм можна довіряти більше, ніж людям.
Увага! Усі, хто бажає допомогти волонтерці врятувати життя хвостикам, можуть перерахувати кошти на картку 4731 2196 1908 6238 (Вікторія Богданівна Козловська, тел. 099-78-10-413) будь-коли і, по можливості, звичайно. Кожна гривня – це порятунок братам нашим меншим і шанс на їхнє життя.
Олена ТЯГЛЕНКО
