«Україна починається у нас не лише географічно, а й ментально. Саме нині, у ці буремні часи війни, більшість із нас усвідомила, що ми – українці і що нас об’єднують українська мова та українська культура. Україна починається з кожного з нас, із кожного слова, із кожної літери, із кожного мазка пензля та кожної ноти. Великописарівська громада – це найсхідніша громада Сумщини та невід’ємна частина волелюбної Слобожанщини, яка славиться своїми великими кобзарями – Степаном Пасюгою, Єгором Мовчаном, Григорієм Кожушком…».
(«Великописарівщина поетична».
Іван Сіденко, начальник відділу культури, молоді та туризму Великописарівської селищної ради).
Так починається перша збірка із серії «Тут починається Україна!». Це початок великої промоції маленької громади із давньою історією. Недарма на гербі Великої Писарівки – перо, що нагадує про писарчуків, з яких починається історія селища. Тло герба має малиновий колір, як на всіх прапорах українського козацтва. Щит хвилясто перетинає по горизонталі блакитна стрічка, що символізує джерельну воду Ворскли, яка зі сходу на захід перетинає громаду. Над стіною сходить сонце. Стіна символізує покордоння та нагадує про Вольненську фортецю довкола. Золотий колос – символ землеробства, а срібне перо – символ істини.
Нещодавно в Охтирці, у Чернеччинському РБК зібралися поети Великописарівщини. Місце зібрання – не випадкове,колишній Народний Дім. Саме тут розташувався відділ культури, молоді та туризму Великописарівської громади. Будівля культури Охтирщини, незважаючи на рани війни та виклики сьогодення, продовжує виконувати свою місію – рятувати людей, ментально і фізично. У підвальному приміщенні РБК облаштовано укриття. На гостину запрошено двох охтирчанок.
Війна все перекручує – у рідному місті приходиш у гості до гостей у будинок, який належить сусідам. Ну це так, до слова, ми ж бо одна родина. «Всьому свій час і година своя» стверджують мудреці. Значить прийшов час дізнатися більше один про одного.
ТВОРЧА ЗУСТРІЧ
Ми заходимо в будинок культури. Напівтемрява, але все видно і чути. Перш ніж спуститися до укриття, мандруємо залами. «Боже, що вони, кляті росіяни, наробили, – зітхає Тетяна Акименко, – тут, у цих стінах пройшла моя молодість…» Тепер тут гуманітарний хаб, де збирають і роздають одяг, де плетуть сітки, діти грають у шахи, артисти готуються до виступу. А ми йдемо на зустріч із поетами Великописарівщини. Сьогодні їх небагато. Війна розігнала людей по Україні, по світу. А вони все повертаються у рідну Велику Писарівку, навідуються.
«Джерело натхнення» – це поетичне об’єднання Великописарівщини, яке створене на базі селищної бібліотеки. Наразі бібліотека знайшла прихисток в охтирській «Матриці»,а книжний фонд у різних місцях. Альона Кожушко, Олена Рєзнік, Олена Северин та Людмила Воскова займаються підготовкою і проведенням творчих зустрічей. Дуже приємно, що на зустріч завітали очільниця Великописарівської громади Людмила Бірюкова та заввідділом культури, молоді та туризму Іван Сіденко.
Ведучі зустрічі надали перше слово гостям. Тетяна Акименко пише не тільки вірші, а також прозові твори. І ми слухаємо уривки із оповідань про жахи лютого 2022 року. Тетяна Іванівна поділилася також віршами, які увійшли в поетичні збірки різних років і нагадала про театр колишній і теперішній дитячий.
Ваша кореспондентка прочитала уривок із оповідання , яке увійшло до альманаху «Українська хвиля» та про одну маленьку екскурсію рідним містом, до театру, який зародився саме в Народному Домі в 1930 році, про що йдеться у «Мандрівних репортажах». Рукописи не горять, вони чекають на своїх видавців.
ПОЕЗІЯ ПОКЛИКАНА ХВИЛЮВАТИ
«Дай мудрості Земля…
Всевишній
світанки дав благословенні
й чисті,
та скаламучені війною.
Чи бути в них тобі…
собою?…»
Тетяна Надточій покинула своє село Олександрівку: «Села вже немає, і дому немає… В очах палаюче село…» Тепер Тетяна Надточій живе в Олешні, у батьківській хаті. А їй сниться Олександрівка, яка за 500 м від російського кордону, прямо в кінці городів. «І душа плаче без кінця…». Ми слухаємо короткі сумні історії і проникливі рядки її віршів про рідне село, липу, сон-траву і м’яту, про мову і весну…
Раїса Скоморохіна – фізик-лірик. Вона пише про кохання і війну. Її величезний доробок – російською мовою. Нові – українською. А що робити зі старими? Перекладати або писати нові?
Володимир Гаманов пише поетичні філософські роздуми. А декламує наче професійний артист.
Олександра Руденка, незважаючи на поважний вік, хвилює кохання. Він розбирає кожне слово на складові, може складати хойку ( японська поезія), роздумує над посланням Омара Хайяма.
Людмила Бірюкова не тільки очільниця громада, вона ще й поетеса. До творчості надихнуло спілкування із талантами поетичного об’єднання «Джерело натхнення».
«Чи може бути
сиротою вірш?
Мабуть. Якщо його
не зрозуміли.
Якщо топтали дорогі слова,
Що серце трепетливе
народило.
Чи може бут сиротою звук?
Звичайно. Непочутий.
Неприйнятий.
Та посеред розбурханих
розлук
Кричу у Всесвіт,
щоб тебе догнати.
Чи можу бути сиротою я?
Без тебе – точно.
Як той вірш нечутий.
Лукавий затулив мої вуста.
Щоби ніколи слова
не збагнути».
На жаль, ми не почули ще багатьох поетів Великописарівщини. Війна жорстока. Та українці вперті. І ми переможемо. І наступного разу нас буде більше.
Вірші 34 х великописарівчан тепер у поетичній збірці. Поети, що живуть і творять у цей тривожний час, поети молоді й поважні і ті, які відійшли у засвіти, але про них говорять їхні вірші.
Великописарівщина незламна. Громада жива: пече хліб і, навіть, круасани, пише вірші і доглядає за своїми городами, а бібліотекарі за книгами. І щотижня із друку виходить газета «Ворскла».
Джерело натхнення – рідна земля. Тут починається Україна!
Валерія Бакуліна
