Кількість населення Сумської області стрімко зменшується з кожним днем через оголошену в населених пунктах евакуацію, пов’язану з небезпековою ситуацією. Люди виїжджають в більш безпечні регіони та масово емігрують за кордон. Ті ж, хто залишився вдома, пристосовуються до реалій воєнного сьогодення. Найважче – родинам з дітьми. Особливо – шкільного віку. Про це – в нашому матеріалі.
Школярі в фактах і цифрах
За даними очільниці Департаменту освіти та науки Сумської ОВА Вікторії Гробової, в новому навчальному році в Сумській області налічується приблизно 79 607 тисяч школярів, з яких 5083 – першокласники, що на 1306 менше ніж було минулого року. Проте випускників цьогоріч більше аж на 18: кількість учнів 11 класів складає 5313.
Діти здобувають середню освіту в 293 закладах різної форми навчання: очної (16 закладів), дистанційної (54 заклади) та змішаної (223 заклади).
Внаслідок ворожих атак пошкоджено 122 освітніх заклади, зруйновано – 15.
Власні захисні споруди цивільного захисту мають 227 шкіл та 128 дитсадків. Ще 34 школи та 44 дошкільних установ у разі повітряних тривог користуються іншими суб‘єктами господарювання. У 8 закладах проводяться відновлювальні роботи.
Що стосується кадрового забезпечення, то воно на Сумщині дорівнює 99,3 відсоткам: в освітньому процесі задіяно 9220 педпрацівників, а ще 61 вакантна посада відкрита.
Вигнали окупантів – впустили школярів
Особливого героїзму заслуговують учасники освітнього процесу деокупованих територій, адже їм довелося реанімувати роботу своїх навчальних закладів після того як там жили окупанти.
Наприклад, Тростянець. Росіяни увійшли до міста в перші дні повномасштабного вторгнення. Спочатку оселялися в школах, що знаходяться в центрі населеного пункту, а за тиждень вже окупували й ті, що на околицях. Відчуваючи себе хазяями, заїжджали до шкільного двору танками. За час свого перебування в приміщеннях перетворили їх на смітники, що потім вигрібали педагоги.
Життя під окупацією ворога витримували далеко не всі, адже російські солдати коїли безчинства, тримали в страху людей, вривалися в домівки та забирали все що заманеться.
У ТРОСТЯНЕЦЬ — заради дітей!
І поки одні бояться повертатися додому в деокупований Тростянець, інші навпаки знаходять тут спокій та облаштовують сімейне гніздечко. Адже головний пріоритет – офлайн школа. Так, наприклад, Тетяна Гордієнко разом з двома дітьми евакуювалася з Великої Писарівки до Тростянця ще в 2023 році.
У героїчній Охтирці – героїчні школярі!
10-річний Оріон обожнює науку, з задоволенням ходить до школи і отримує високі бали за високі знання з різних дисциплін. А у вільний від уроків час займається шахами та конструюванням. На день народження та інші свята просить дарувати йому набори для проведення експериментів в досліджень. Звісно ж, такий юний інтелектуал успішно навчатиметься при будь-якому форматі. Та за партою в школі – все одно краще! В закладі, де навчається Оріон, є надійне укриття. Але з урахуванням безпекової ситуації заняття відбуваються в змішаному форматі.
Щоправда, ворог не дає спокійно насолоджуватися дитинством: повітряні тривоги лунають вдень і вночі, а також чути потужні вибухи то зовсім поруч, то неподалік. Звісно ж, жити в постійних стресах – важко. Але діти тримаються і щиро вірять у те, що колись дивитимуться в небо без остраху.
Що стосується громад Охтирщини, розташованих вглиб району, то там навчання очне, а дітей щодня підвозять до опорних закладів шкільними автобусами, ще й годують гарячими обідами за рахунок місцевих бюджетів. Тож юні мешканці отримують повноцінне навчання і повноцінне харчування.
Чим ближче до лінії зіткнення – тим важче
Навчання в 25-кілометровій зоні від кордону з росією дозволено виключно в дистанційному форматі.
У містах і селах, розташованих у безпосередній близькості до країни-агресорки, небезпечне саме проживання, адже туди дістає увесь арсенал ворожої зброї (міномети, артилерія, авіаційні бомби та ракети) і обстріли не вщухають цілодобово. Окрім того, що ці населені пункти знаходяться під постійним ворожим вогнем, там часто відсутній мобільний зв’язок, інтернет та електроенергія. Відновлювати електропостачання на знеструмлених територіях доводиться місцевим мешканцям, адже туди заборонено їздити рятувальним службам та енергетикам.
Попри те, що в низці громад вже не перший рік триває обов’язкова евакуація родин з дітьми, неповнолітні хлопчики та дівчатка все ще там перебувають.
Як розповів нам керівник служби у справах дітей Сумської ОВА Юрій Калиновський, з батьками цих дітей проводяться постійні бесіди з наполяганням на негайному виїзді до відносно безпечних місць.
Школа – це не просто стіни
Так каже керівниця відділу освіти Великописарівської селищної ради Зоя Драгун. Велика Писарівка знаходиться в 4 км від кордону з росією. Під час повномасштабної війни в ліцеї ім. І.Середи вже була майже збудована підземна школа, на яку витратили понад 15 млн грн з державного бюджету. Та учасники освітнього процесу так і не дочекалися, коли діти сядуть за парти: в березні 2024 року і потім російські солдати зруйнували навчальний заклад, скинувши на нього кілька авіаційних бомб, одна з яких – надпотужна. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко зазначав, що застосування російськими окупантами бомби ОДАБ -1500 по Великописарівській школі – це перше верифіковане застосування настільки потужної бомби в Сумській області.
Школа, в якій навчалося 446 учнів, припинила свої фізичне існування, адже від неї залишилися самі руїни. Питання щодо подальшої долі навчального закладу повстало гостро і не втрачає своєї актуальності й сьогодні.
Попри безрадісні перспективи Великописарівської освіти, зокрема – зруйнованого опорного закладу, Зої Петрівні разом з колегами, керівництву громади вдається зберігати його від закриття. Але кількість учнів у ліцеї ім. І. Середи не стабільна, адже батьки бачать наслідки дистанційного навчання і намагаються перевести дітей до офлайнових шкіл.
До першого класу Великописарівського ліцею в новому навчальному році пішло усього лише шість діточок.
Як зізнаються директори шкіл громади, часто їхніх закладів тримаються ті родини, які евакуювалися до інших населених пунктів, але не працевлаштувалися, а для отримання виплат ВПО необхідна довідка з дистанційного навчання дитини. До того ж, «дистанційка» суттєво здешевшує вартість навчання школяра, адже не потрібно витрачатися на одяг, взуття, портфель, ланч – бокси з їжею, воду, транспорт тощо. На жаль, в умовах війни такий спосіб виживання – це порятунок для багатьох родин.
Як би там не було, а діти мають право на якісну освіту.
Олена Сидорова, яка керує Великописарівським ліцеєм, запевняє, що всі учні та педагоги ввіреного їй закладу забезпечені безкоштовними гаджетами для здобуття та надання освіти. Це допомога від благодійників та держави.
Чи допомагають технічні подарунки добросовісно засвоювати шкільну програму? Співрозмовниця запевняє, що так. На запитання, чи буває так, що оцінки не відповідають рівню знань учня, Олена Юріївна пояснила, що оціночні похибки – це звичне явище при дистанційному навчанні, адже вчитель не може стовідсотково точно оцінити роботу дитини, знаходячись по той бік екрану.
Із колегою солідарний і директор Ямненського ліцею Іван Воронко, який вважає, що навіть якщо учень хитрує і непомітно списує відповідь зі шпаргалки, то це все одно йому принесе користь, адже з цієї списаної інформації він неодмінно щось та запам’ятає.
Одні пішли, інші прийшли!
Іван Воронко оптимістично вважає, що 76 учнів – це нормальна кількість для ввіреного йому закладу середньої освіти.
«Не для закордонного життя»
Комишанський ліцей вважається одним із найперспективнішим у Охтирському районі. Насамперед – через своє географічне розташування, що впливає на нинішню загальну ситуацію. Керівниця закладу Ольга Мананнікова з гордістю розповідає про те, що на його базі планується створення Осередку з вивчення предмету «Захист Украни», що зараз у нашій державі показово і престижно.
Ольга Сергіївна пишається тим, що їхні учні мають можливість навчатися офлайн і отримувати якісні знання. Ну а головним критерієм роботи педагогів ліцею співрозмовниця вважає те, що випускники вступають до омріяних навчальних закладів, щоб потім спрямовувати свій професіоналізм на розвиток своєї країни.
Про освітні втрати
Безумовно, три з половиною роки дистанційного навчання даються взнаки. Є випадки, коли діти просто переходять з класу до класу, не виконуючи відповідних норм шкільної програми. Наприклад, учень першого класу на кінець навчального року має читати 60 слів, а натомість він іноді не може навіть скласти до купи два склади. Показником нормальної техніки читання для 10-річної дитини, яка перейшла до четвертого класу, є 86 слів. На практиці ж одні вкладаються в норму, інші перевищують її вдвічі, а хтось не виконує навіть рівня першокласника.
Така ж сумна ситуація – з кожного предмету.
Очільниця департаменту освіти і науки Сумської ОВА Вікторія Гробова зазначає, що формат навчання визначається на місцях разом з місцевою владою, співробітниками ДСНС, адміністрацією навчальних закладів та батьками.
Навчання в школах Сумщини відбувається дистанційно або в протирадіаційних укриттях.
Третина закладів обрали онлайн формат, решта – змішаний. Чисто очного варіанту немає, адже не дозволяє безпекова ситуація.
Задля подолання освітніх втрат у прикордонних громадах Сумської області створені 42 постійні освітні центри, в яких педагоги займаються з дітьми. Це додаткове навантаження їм оплачують міжнародні організації.
Діти підземелля
Війна розтягнулася на роки, і навчання не можна поставити на паузу. Наслідки «дистанційки» всі вже побачили і переконалися в необхідності навчання очі-в-очі, але з дотриманням умов безпеки. У 2024 році в 9 школах Сумщини збудували укриття. Серед них – підземні школи та модульні сховища для офлайн навчання.
Однією з перших реалізованих ініціатив стала підземна школа в Комишанській громаді, яку відкрили на початку 2025 року. Вона розрахована на 295 осіб, а її будівництво обійшлося в 31 мільйон гривень. Основне фінансування – забезпечила держава, виділивши 29, 4 млн грн. ще понад 1 млн пішло з місцевого бюджету громади.
