Виконуючи військовий обов’язок, мужньо захищаючи цілісність і незалежність України, віддав життя за наше майбутнє уродженець с. Вищевеселого Кириківської громади Охтирського району Москаленко Сергій Сергійович.
Народився Сергій Москаленко 28 травня 1977 року. Після закінчення місцевої школи була строкова служба в армії, а коли повернувся додому, вирішив поїхати на заробітки до м. Харкова. Працював на будівництві, згодом створив сім’ю.
У жовтні 2022 року Сергій Сергійович повернувся на батьківщину з м. Рівного, де працював, пішов до військкомату, щоб поповнити лави ЗСУ і стати на захист України.
Військове навчання Сергій Москаленко проходив у 149-му навчально-тренувальному центрі військ зв’язку на Полтавщині. Був направлений у 36-у окрему бригаду морської піхоти оператором зв’язку (радіотелефоніст).
Згодом, після переформування частини, потрапив у 44-й окремий стрілецький батальйон у складі сухопутних військ на таку ж посаду – радіотелефоніста.
Сергій Москаленко, як відзначають військові побратими, ніколи не жалівся на труднощі, у бою був відважним і сміливим воїном, завжди підставляв своє надійне плече. Кожне його чергове перебування на передовій загартовувало й додавало йому віри у перемогу.
Наш земляк мав декілька поранень і контузій, що залишили свій відбиток, а згодом спровокували погіршення здоров’я. Сергій Москаленко ніколи на хворобу не зважав і в лікарнях не залежувався, а знову і знову повертався до своєї військової частини. На жаль, 6 липня, на Харківщині, через погіршення стану здоров’я, він помер.
«Останні роки до війни мій брат працював на будівництві у м. Рівному, а в жовтні 2022 року вирішив повернутися до батьківського дому, щоб піти добровільно до військкомату і долучився до ЗСУ. Нас у батьків було двоє. Він старший за мене. Завжди любив мене і в дитинстві часто захищав від образників, – розповідає Юлія Сергіївна. – Після армії він покинув батьківську оселю й подався до м. Харкова, а я потім вийшла заміж і теж поїхала з дому. Стали бачитися нечасто, бо у кожного була своя родина, справи, клопоти. З’їжджалися у батьківський будинок на свята, і тоді ми не могли з ним наговоритися, згадували дитинство, юність, друзів, якісь веселі моменти з нашого життя. Для нас усіх це страшний біль, досі не віриться, що це могло статися з нашим Сергієм. Він рішуче був налаштований на перемогу, мріяв, що неодмінно повернеться, а поки говорив, що має подбати про нас. Для мами Віри Миколаївни й батька Сергія Петровича Сергій був сенсом їхнього життям. Як можна пережити таке горе? Двоє чудових синів – Даніла і Денис – ніколи вже не побачать люблячого і чуйного батька».
Сергій Москаленко в житті мав багато друзів, був щирим і добрим. Олександр Дудка сьогодні втратив найкращого друга. Одного разу їх доля звела на довгі роки, а нині навіки розлучила.
«Із Сергієм ми познайомилися десь у 1992 чи 1993 роках, під час шкільних змагань. Хоча я сам родом із сел. Кириківки, а він із Вищевеселого, у нас зав’язалися дружні товариські стосунки, – розповідає Олександр Олексійович. – А в 1995 році ми разом призивалися на строкову військову службу в армію, так разом і служили. Після служби ми продовжували товаришувати, а коли в 1997 році у мене народився син, він став йому хрещеним батьком, а мені – кумом. Бачилися ми не дуже часто, бо в нього була сім’я, і жили вони на Харківщині, але зв’язків ми ніколи не втрачали, часто спілкуватися по телефону. У 1999 році я знову повернувся на військову службу, а Сергій працював за цивільною професією, на будівництві. Казав, що служба – це не його, але доля так розпорядилася, що він не зміг всидіти вдома, бо усвідомлював, що хто ж захищатиме країну від ворога, як не він? За характером він був добрим і товариським, ніколи не відмовляв у допомозі. У житті він не боявся ніяких труднощів, завжди подавав руку підтримки кожному, хто її потребує. У мого товариша були поранення, контузії, але він не любив затримуватися в госпіталях, а швидко повертався у стрій. Лікарі радили ще деякий час перебувати на лікарняному ліжкові, але ж Сергій прагнув якомога швидше повернутися до своїх побратимів. Він був сміливим і відчайдушним, ні за чиїми спинами не ховався, завжди був попереду. Мені його не вистачатиме як товариша, кума. Царство йому небесне, спочивай з миром, друже».
Наразі Олександр Дудка і його син (а Сергія Москаленка похресник) служать у ЗСУ, тож вони обов’язково помстяться за смерть усіх полеглих захисників України і скривджених ворогом українців.
Поховали Сергія Сергійовича Москаленка на кладовищі у с. Вищевеселому. Провести Героя в останню путь прийшли рідні, близькі і знайомі, представники Кириківської селищної ради, жителі Великописарівщини, бойові побратими.
Низький уклін земляку, воїну, дякуємо за віддане життя заради майбутнього, за можливість жити й працювати на рідній землі.
Царство Небесне Сергію Москаленку, він назавжди залишиться в наших серцях Героєм.
Олена ТЯГЛЕНКО
